Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов
Стіни широкої веранди, повернутої на південь, до моря, були збудовані з пластин прозорої пластмаси. Бліде матове світло зі стелі не затьмарювало яскравого місяця, а доповнювало його, пом’якшуючи грубу чорноту тіней. На веранді зібрався майже весь склад морської експедиції.
Тільки наймолодші її працівники затіяли гру в залитому місяцем морі. Прийшов художник Карт Сан з Чарою Нанді. Начальник експедиції Фріт Дон розповів про дослідження коня, знайденого Міїко. Визначення матеріалу статуї для з’ясування підйомної ваги дало несподівані наслідки. Під поверхневим шаром якогось сплаву виявилося чисте золото. Якщо кінь був вилитий, то вага статуї, навіть коли не враховувати витіснену нею воду, досягала чотирьохсот тонн. Для підйому такого чудовиська викликали великі судна з спеціальним устаткуванням.
На питання, як пояснити таке безглузде використання цінного металу, один із старших співробітників експедиції пригадав читану в історичних архівах легенду про зникнення золотого запасу цілої країни: тоді золото правило за еквівалент вартості праці. Злочинні правителі, винні в тиранії та розоренні народу, перед тим, як втекти в іншу країну, – тоді існували перешкоди для сполучення різних народів між собою, що називалися кордонами, – зібрали весь запас золота і вилили з нього статую, яку поставили на самій людній площі головного міста держави. Ніхто не міг знайти золота. Історик висловив думку, що в той час ніхто не догадувався, який метал захований під шаром недорогого сплаву.
Розповідь викликала пожвавлення. Знахідка величезної кількості золота була чудовим подарунком людству. Хоч важкий жовтий метал давно вже не був символом цінності, він лишався дуже потрібним для електричних приладів, медичних препаратів і особливо для виготовлення анамезону.
В кутку із зовнішнього боку веранди зібрались у тісне коло Веда Конг, Дар Вітер, художник, Чара Нанді та Евда Наль. Поруч соромливо сів Рен Боз, який перед цим марно шукав зниклого кудись Мвена Маса.
– Ви маєте рацію, твердячи, що художник, вірніше мистецтво взагалі, завжди й неминуче відстав од нестримного розвитку знань і техніки, – сказав Дар Вітер.
– Ви мене не зрозуміли, – заперечував Карт Сан. – Мистецтво вже виправило свої помилки й зрозуміло свій обов’язок перед людством. Воно перестало створювати гнітючі монументальні форми, зображати блиск і велич, яких у житті немає, бо все це тільки зовнішнє. Найважливіший обов’язок мистецтва тепер – розвивати емоціональну сторону людини, і Тільки мистецтво може настроювати людську психіку, підготовляти її до сприйняття найскладніших вражень. Хто не знає чарівної легкості розуміння, яке дається попереднім настроюванням – музикою, фарбами, формою?., І як замикається людська душа, якщо вриватися в неї грубо ті примусово. Вам, історикам, краще, ніж комусь іншому, відомо, скільки лиха зазнало людство в боротьбі за розвиток і виховання емоціональної сторони психіки.
– В один із періодів далекого минулого мистецтво прагнуло до абстрактних форм, – зауважила Веда Конг.
– Мистецтво прагнуло до абстракції, наслідуючи точне мислення, що посягло явного примату над усім іншим. Але мистецтво не може бути виражене абстрактно, крім музики, яка хоч і посідає особливе місце, але посвоєму теж цілком конкретна. Це був хибний шлях.
– Який же шлях ви вважаєте правильним?
– Мистецтво, на мою думку, це відображення боротьби й тривог світу в почуттях людей, іноді ілюстрація життя, але під контролем загальної доцільності. Ця доцільність і є краса, без якої я не бачу щастя й змісту життя. Інакше мистецтво легко вироджується в примхливі вигадки, особливо при недостатньому знанні життя та історії…
– Мені завжди хотілося, щоб шлях мистецтва полягав у перетворенні й зміні світу, а не тільки був його відчуттям, – зауважив Дар Вітер.
– Згоден! – вигукнув Карт Сан. – Але з застереженням, що не тільки зовнішнього світу, але й, головне, внутрішнього світу емоцій людини. Її виховання… з розумінням усіх суперечностей…
Евда Наль поклала на долоню Дар Вітра свою міцну й теплу руку.
– Від якої мрії ви відмовились сьогодні?
– Від дуже великої…
– Кожен з нас, хто дивився, – вів далі художник, – твори масового мистецтва давнини – кінофільми, записи театральних вистав, виставки живопису, той знає, якими на диво досконалими, витонченими, позбавленими всього зайвого здаються наші сучасні видовища, танці, картини… Я вже не кажу про епоху занепаду.
– Він розумний, але багатослівний, – шепнула Веда Конг.
– Художникові важко висловити словами або формулами ті найскладніші явища, які він бачить і відбирає з навколишнього світу, – заступилася Чара Нанді, і Евда Наль схвально кивнула.
– А мені хочеться, – казав далі Карт Сан, – іти так: зібрати і з’єднати в одному образі чисті зерна прекрасних справжніх почуттів, форм, фарб, розпорошених в окремих людях. Відновити стародавні образи у вищому вираженні краси кожної з рас давно минулого, від змішання яких утворилося сучасне людство. Отже, «Дочка Гондвани» – єднання з природою, підсвідоме знання зв’язку речей і явищ, наскрізь іще пронизаний інстинктами комплекс почуттів і відчуттів.
«Дочка Тетіса – Середземного моря» – дуже розвинуті почуття, безстрашно широкі й безмежно різноманітні, – тут уже інший ступінь злиття з природою через емоції, а не через інстинкти. Сила Ероса – ось як я думаю про неї. Стародавні культури Середземномор’я – крітяни, етруски, елліни, протоіндійці – в їхньому середовищі виник образ людини, яка тільки й могла створити цю емоціональну культуру, як щастило мені знайти Чару: випадково в ній поєдналися риси античних грекокрітян і пізніших народів Центральної Індії. Веда посміхнулася справедливості свого здогаду, а Дар Вітер прошепотів їй, що важко було б знайти кращу модель.
– Якщо мені вдасться «Дочка Середземного моря», то неодмінно буде виконана третя частина задуму – золотоволоса або світлорусява північна жінка, із спокійними і прозорими очима, висока, трохи млява: вона пильно вдивляється в світ, схожа на стародавніх жінок російського, скандінавського або англійського народів. Тільки після цього я зможу здійснити синтез – створити образ сучасної жінки і втілити в ньому найкраще від усіх цих прототипів.
– Чому тільки «дочки», а не «сини»? – загадково посміхнулася Веда.
– Чи треба пояснювати, що прекрасне завжди більш довершене в жінці і відточене виразніше за законами фізіології… – насупився художник.
– Коли малюватимете свою третю картину, придивіться до Веди Конг, – почала Евда Наль. – Навряд чи…
Художник швидко підвівся.
– Ви думаєте, що я не бачу! Але я борюся з собою, щоб цей образ не увійшов у мене зараз, коли я повен іншого. Але Веда…
– Мріє про музику, – трохи зашарілася та. – Шкода, що тут сонячний рояль, німий уночі!
– Система, що працює на напівпровідниках від сонячного світла? – спитав Рен Боз, перехиляючись через бильце крісла. – Тоді я міг би переключити його на струми від приймача.
– А довго це? – зраділа Веда.
– Годину доведеться’ попрацювати.
– Не треба. За годину
