Сплячі красуні - Стівен Кінг

Хтось це зробив із нею? Чи вона сама собі це наробила? Стався якийсь чудернацький інцидент? Якась алергічна реакція? Схибив якийсь ідіотський косметичний засіб? Це пантеличило, це лякало, Антон аж ніяк не хотів втратити свою матір.

Щойно запону було прорізано, Антон відкинув тример й утопив пальці в отвір у тому матеріалі. Він був липким, але знімався шарами, розтягуючись і відриваючись від Магдиних щік глейкими білими завитками. Її підтоптане обличчя з брижуватими зморшками навкруг очей, її дороге обличчя, що, як протягом короткої миті Антон був упевнений, вже розплавилося під цим химерним білим покровом (трохи схожим на ті феїні хустинки, що їх він бачив щодня, як вони блищать у траві на світанкових подвір’ях, коли обробляв першу пару басейнів) відкрилося неушкодженим. Шкіра трішки порожевіла і була теплою на дотик, але в іншому мати мала вигляд такий самий, як завжди.

З її горла почало долинати якесь низьке клекотіння, май-же хропіння. Неспокійними були її повіки — тремтіли від рухів очей під шкірою. Розтулялися й стулялися губи. Трішки слини стікало з кутика її рота.

— Мамо? Мамо? Ти можеш прокинутися заради мене?

Ось, ніби змогла, бо очі її розплющилися. Кров затьмарювала зіниці, плаваючи по склері. Вона кілька разів моргнула. Погляд її блукав по кімнаті.

Антон просунув руку матері під плечі й підвів її на ліжку в сидячу позицію. Клекіт в її горлі гучнішав; тепер це вже було не хропіння, а радше гарчання.

— Мамо? Може, мені викликати швидку допомогу? Викликати медиків? Хочеш, я принесу тобі склянку води?

Запитання вилітали з нього одне за одним, поспіхом. Хоча Антону вже відлягло на душі. Мати продовжувала роззиратися по спальні, схоже, приходячи до тями.

Погляд її зупинився на нічному столику: фальшива лампа Тіффані[125], напівдопита кварта енергетичного шейку, Біблія, айфон. Гарчання дедалі гучнішало. Це було так, ніби вона намагається набратися духу закричати чи заверещати. Чи може таке бути, що вона його не впізнала?

— Це мій напій, мамо, — сказав Антон, коли вона простягнула руку і вхопилася за кварту з шейком. — Ти не маєш діла до нього, ха-ха. Ти забула його зробити, недоріка.

Вона вихнула квартою, вгативши сина в скроню, пластик зустрівся з кісткою, видавши глухе «цюк». Антон завалився задом, обляпаний, відчуваючи біль і замішання. Приземлився він на коліна. Поглядом вчепився в зелену калюжку на бежевому килимі під собою. На те зелене скрапувало червоне. «Який безлад», — подумав він, якраз коли мати вгатила його квартою вдруге, цього разу згори, по тильній частині черепа. Удар викликав різкіший тріск — розтрощився тонкий пластик кварти з блендера. Антон ляпнувся обличчям у калюжу шейку, ткнувшись у щетинистий ворс бежевого килима. Він вдихав запах крові і шейку, і волокон килима, і випростав руку, щоб відповзти, але кожна його частинка, кожен чудовий м’яз стали важкими і млявими. Якийсь лев ревів ззаду і, якщо він хоче допомогти матері забратись від звіра, то мусить встати і знайти свою потилицю.

Він спробував крикнути Магді, щоб тікала, але вийшло лише якесь булькотання і його рот наповнився ворсом.

Щось важке впало йому на спину і новий біль додався до старого болю. Антон сподівався, що мати його почула, що вона вже встигла втекти.

7

В одній із кліток перетримки почала гавкати бездомна собака і двоє інших приєднались до неї. Безіменний дворняжка у нього в ногах — такий схожий на того, якого тоді був забив Фріц Мешаум — завив. Тепер він уже сидів. Френк машинально погладив його по спині, заспокоюючи. Сам очима не відриваючись від екрану. Один з молодиків при Родаку Яснолисту — не той, що подавав йому кухонні ножиці, а інший — вхопив його за плече.

— Тату? Може, тобі не варто цього робити.

Яснолист скинув його долоню.

— Бог каже: явись на світло! Сюзанно — Родачко Ясно-лист — Бог каже: явись на світло! Явись на світло!

— Явись на світло! — луною повторив чоловік, який подавав ножиці, і син Яснолиста неохоче приєднався:

— Явись на світло! Родачко Яснолист, явись на світло!

Родак Яснолист запустив руки в проріз у коконі, що покривав обличчя його дружини, і прогримів:

— Бог каже: явись на світло!

Він потягнув. Почулося те, що нагадало Френкові звук, коли віддирається застібка на липучці. Показалось обличчя Сюзанни Родачки Яснолист. Очі в неї були заплющені, але щоки рожевіли і від її дихання тріпотіли волокнинки по краях прорізу. Містер Яснолист нахилився ближче, наче збирався її поцілувати.

— Не роби цього, — промовив Френк і, хоча телевізор працював неголосно і сказав він це ледь гучніше за шепіт, усі собаки в клітках — з півдюжини їх цього дня — зайшлися гавкотом. А песик видав якийсь низький, тривожний звук. — Не роби цього, приятелю.

— Родачко Яснолист, прокидайся!

Вона прокинулась, авжеж. І то як. Очі її розчахнулись. Вона рвонулася вгору і гризнула свого чоловіка за ніс. Родак Яснолист крикнув щось, що на відео запікали, але Френк подумав, що це, либонь, було «йобана матір». Бризнула кров. Родачка Яснолист знову впала спиною на стіл зі значним шматком дзьоба свого чоловіка у себе в зубах. Кров заляпала ліф її пеньюара.

Френк відсахнувся. Стукнувшись потилицею об притулену в нього за спиною картотечну шафу. Одна думка — недоречна, проте вельми ясна — заповнювала його розум: телеканал запікав «йобана матір», але дозволив Америці побачити, як одна жінка відкушує добрячу порцію носа свого чоловіка. Чимсь паскудним відгонило від таких пріоритетів.

Какофонія у кімнаті, де відбулася ця ампутація носа. Крики поза кадром, а потім камера перекинулася і не показувала нічого іншого, крім дерев’яної підлоги, де збирались в калюжку краплі крові. Потім на екрані знову з’явилася Мікейла Морган, вигляд у неї був похмурий.

— Ще раз ми вибачаємося за шокуючий зміст цього відеозапису, і я хочу знову нагадати, що підтвердження його цілковитої автентичності ми не отримали, але, як нам тепер повідомили, Просвітлені відчинили свої ворота, а отже, їх облогу завершено. Схоже, це й мусить підтвердити: те, що ви побачили на своїх екранах, дійсно сталося.

Вона помотала головою, немов її прочищаючи, послухала те, що розповідав крихітний білий ґудзик в її вусі, а потім сказала:

— Ми маємо намір повторювати цей відеозапис наприкінці кожної години, і то не через схильність до сенсаційності…

Атож, ще б пак, подумав Френк. Нібито.

— …а на користь суспільству. Люди мусять знати одне: якщо у вас є хтось із близьких або подруг, які опинилися в подібних коконах, не намагайтеся їх прибирати. А