Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

Кайл мовчки підняв ліву руку і показав співрозмовникові браслет з невеликим екраном на зап'ястку — універсальний комунікатор, необхідний місцевому населенню як документ, що підтверджує особу, гаманець, сховище важливих документів, органайзер і багато інших функцій. І зараз, поки цей Віктор з цікавістю розглядав його браслет, чиновник вирішував для себе питання, як поступити з прибулим гостем — занадто багатьох речей він не знав для колоніста, як людини з цивілізованої планети. І надто багато було тут незрозумілих моментів: наприклад, відсутність кома — майже неймовірна подія в житті сучасної людини, цей прилад усі отримували в день повноліття, красти його не було сенсу — прив'язка на генному рівні, а втратити такий теж було з розряду фантастики. І перевірити цього хлопця по базі він не міг з тієї причини, що кома у нього не було — тут ділкові прийшла в голову здорова думка.

— Слухай, Віктор, я тебе зараз відправлю до медичного центру — такий тут порядок для усіх новеньких, там тобі складуть медкарту, подивляться, може потрібно підлікувати — вартість потім віднімемо з твого заробітку,… ти адже мисливець?

— Початківець — кивнув головою землянин — досвіду мало, але стріляти мені подобається, не проти такої роботи в принципі.

— Ось і відмінно, зараз прийде наш медик — ступай за ним, а потім назад до мене, вирішуватимемо питання твого працевлаштування.

Коли за Віктором закрилися двері, в голові у Кайла став складатися певний набір думок стосовно цього відвідувача, але остаточні висновки він доки не робив, чекаючи побачити медкарту — слід було трохи почекати…

А Віктор бадьоро тупав за своїм поводирем, роздивляючись обстановку селища — медичний центр виявився в іншій будівлі, які, до речі, усі були одного виду — двоповерхові непоказні коробки, а на усіх вікнах солідні грати. Цікавитися наявністю таких прикрас у медика, який йшов попереду не став, оскільки і так було зрозуміло, що це один із запобіжних заходів проти диких тварин. Сам медцентр трохи розчарував: він чекав побачити описані у фантастиці просунуті капсули, які лікують, реанімують, загоюють і так далі, але дійсність виявилася простіша. Спочатку узяли кров на аналізи — засунув руку в якийсь невеликий ящик, де його трохи кольнули, потім наділи на голову шлема, який закрив йому увесь огляд — штуковина виявилася з масою присосків і провідків. Сидів в повній темряві хвилин десять, відповідаючи час від часу на питання медика про самопочуття і різні відчуття. У якийсь момент відчув слабку подібність ментальної атаки, як в савані і здивувався — почуття було дуже віддаленим і слабким, в порівнянні з тим, як його пресували місцеві хижаки. Потім поклали на якийсь столик, а згори над ним стали рухати довгу лампу, яка нагадувала люмінесцентний світильник, тільки зовсім слабкий — так пролежав ще п'ятнадцять хвилин. Потім ще пару приладів з присосками — все стерпів, благо ніяких зондів і шлангів в нього не намагалися засунути. У кінці усіх тестів помітив, що місцевий доктор якось дивно дивиться на нього і на екран плоского монітора, де, очевидно були виведені підсумкові результати його тестів.

— Коли останній раз звертався до лікарів? — запитав у нього док, продовжуючи щось роздивлятися на моніторі, тикаючи туди пальцем.

— Гм…. десь місяця чотири-п'ять назад — сказав як є, сенсу брехати не бачив.

— Дивно. гм, гм,… цікава реакція — місцевий ескулап забув про пацієнта, продовжуючи вивчення матеріалів обстеження.

— І що там дивного, док? Поділіться зі мною, мені теж цікаво — Віктору дійсно було цікаво, адже п'ять місяців тому йому поставили рак шлунку на останній стадії, а зараз почував себе просто відмінно.

— Судячи з аналізу твого стану, нещодавно у тебе була серйозна хвороба, а зараз все просто ідеально, але це не головне,… тут мене зацікавили деякі моменти твоєї медкарти.

— Доктор, не тягніть — говоріть як є, я все зрозумію — зітхнув наш герой, сумно подивившись на ескулапа.

— Кхе, кхе… ступінь регенеративних функцій організму оцінюється на рівні «1» — дуже вражає, чи знаєш.

— Доктор, не потрібно робити з себе розумного, а з мене ідіота — це погано або добре?

— Та я, …. загалом, дивися: є п'ять категорій для такого показника. П'ятий — найслабкіша ступінь, відповідно перша найвища,… як у тебе зараз. Доречно зауважити, такий показник характерний для місцевих хижаків, але ти адже не хижак, хе-хе? — тут доктор знову дивно подивився на пацієнта, а той у свою чергу оглянув себе.

— Не потрібно так на мене дивитися, шановний, я починаю нервувати від такої уваги з боку чоловічої статі.

— Кахи-кахи — фахівець знову закашлявся, витріщивши очі, а Віктор подумав, що цьому лікареві терміново потрібний інший лікар — з тих, що уміють лікувати кашель. А той продовжував, між тим.

— Але це не головне, що мене дивує — у тебе повний ментальний імунітет в обох напрямах. Ти прийшов з савани, як мені сказав Кайл — як ти звідти вибрався сам, без транспорту, без групи?

— Ніжками, ніжками, док — йшов-йшов і прийшов — Віктору здалося, що у ескулапа прокинувся якийсь нездоровий дослідницький інтерес до його персони, і він став завершувати таке плідне спілкування. Ви мені карту дайте,… і ось ще що: цей Кайл говорив, що вартість лікування буде вирахувана з моїх майбутніх виплат — скільки я винен за усе це?

— Та тут і лікувати нічого, а профілактичний огляд і складання медкарти для нових колоністів безкоштовно.

— Чудесно — сказав наш герой, забираючи цю саму карту у вигляді напівпрозорого пластика 2х6 сантиметрів, яка з короткого боку мала контактну смужку, як на картах пам'яті до земних телефонів.

Збуджений доктор не все сказав пацієнтові, хоча на