Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

— Та ні, йому ще рано — звичайно не менше восьми годин мова заливається, а пройшло тільки чотири з половиною — рано!

— Все одно, підемо, вийдемо, мені так спокійніше буде.

Голоси стали вщухати і віддалятися, а наш герой став переварювати почуте: перший контакт може для нього виявитися останнім, судячи з того, що з ним хочуть поговорити з примусом. Став гарячково озиратися у пошуках свого рюкзака — там лежала безрукавка з пістолетом — обмацав себе: ніби все на місці. ніж, лазерник,… а ось рюкзак був відсутній. Віктор похолоднішав: судячи з усього, у нього зараз почнуть випитувати інформацію, а потім уб'ють і тіло викинуть в савані — звірі швидко знайдуть подачку, особливо враховуючи те, що ці двоє в засобах не збираються соромитися. Тут думки сплуталися, оскільки хлопець знову відчув те неприємне відчуття медузи на голові і легке стискання, але зараз це почуття було сильнішим і неприємнішим до огиди. Підскочив з ліжка, зриваючи з голови обруч — свою роботу він зробив відмінно. Мимохідь подумав про те, що місцева цивілізація зробила дуже серйозний крок вперед, в порівнянні із Землею — за такий спосіб навчання його б там зробили мільярдером…. напевно — приголомшливе відкриття місцевих. Спробував потрясти головою і подумки уявити, що з голови падає ця медуза — вийшло після пари спроб. Слід сказати, що якогось впровадження у свою свідомість він не відчував, просто саме почуття чогось слизького і мерзенного йому було украй неприємно.

— Швидше за все, до нас завітав хазяїн савани, а ці двоє зовні всюдихода — Віктор не знав, радіти йому або плакати такому збігу.

Роздуми перервали судорожні крики людей звідкись зовні, що швидко обірвалися, рев невідомого звіра — хлопець кинувся до шлюзу, куди вийшли двоє хазяїв всюдихода. Система закриття була простою, і він закрив люк головного входу. Другий вхід в причепі виявився закритим — всюдихід теж був задуманий, як зв'язка «тягач-причіп», тільки простіше, що він оцінив ще пару годин тому. Закрив ще верхній люк і всівся на ліжко, подивившись на свої руки — вони трохи тремтіли, цей гучний рев з нотками урочистості його налякав не на жарт, і виходити рятувати тих мисливців йому зовсім не хотілося, та і рятувати там, швидше за все, вже нікого. А крім того, згадавши їх плани поговорити з ним «по душах» це бажання затихло десь там… далеко усередині свідомості. Заспокоївся через хвилин п'ятнадцять, і весь цей час просидів в повній тиші, не рухаючись — агрегат добре глушив усі зовнішні звуки, тільки потріскування корпусу від перегрівання на прямому сонячному світлу і дивні булькаючі звуки десь над головою справа якось розгонили цю тишу.

Потім наважився пройтися по машині, оцінити планування,…оцінив як набагато простіше за ту, де прожив пару днів. Знайшов свій рюкзак і витягнув воду — від переживань пересохло в горлі, відсьорбнув і відчув, як на дах щось важко впало, або приземлилося — машина злегка гойднулася. Згори ходила невідома тварюка, звуки дряпання її кігтів були виразно чутні в повній тиші салону машини — тварина повільно рухалася з кінця в голову фургона — до блістера кабіни.

— Дивно — подумав Віктор, завмерши з пляшкою в руці і піднявши голову вгору — воно прямо наді мною…. відчуває мене, чи що?

Хлопець подивився в скло кабіни — на вулиці був вечір, сонце вже майже не давало світла, тому висока трава, яка коливалась від вітру попереду здавалася безкрайнім морем, по якому хаотично прокатувалися хвилі. Деякий час звір над його головою пробував на міцність метал даху — дряпаючі звуки відгукувалися в душі нашого героя незрозумілим ознобом і слабким почуттям страху — в душі панувала повна упевненість, що матеріал корпусу цьому звірові не по зубах, і усередині майже безпечно. Потім тварюка швидко здолала декілька метрів даху і зіскочила вниз — силует, що промайнув, асоціювався в мозку, як щось котяче, але велике — явно не з побаченого їм раніше в савані. По-перше, розміри: якщо ті два тигра-хамелеони були співрозмірні із земними аналогами, то цей зразок був удвічі більший, а по-друге, тут він помітив другий схожий силует таких же габаритів — другий хижак рухався повільно і граціозно, відчувалося, що йому повезло побачити справжнього хазяїна савани.

У якийсь момент тварюка зупинилася і подивилася у бік кабіни: хлопцю навіть здалося, що тварина точно знає, що він усередині, незважаючи на режим тиші, якого він дотримувався і непрозорість ззовні матеріалу ковпака кабіни. Знову відчув мерзенне відчуття гидоти на голові і нову спробу тиску в скронях і потилиці — хижак дивився на кабіну точно в те місце, де стояв чоловік.

— Мерзота, пішла геть з моєї голови, я тобі не по зубах — закричав Віктор, масажуючи скроні — так виходило дещо зменшити неприємні ефекти, хоча загальне почуття гидливого дотику до свідомості поки не проходило.

Ситуація почала злити людину — його намагалася узяти під контроль якась тварина, хай і велика — і це його, людину! Від цієї думки піднялася хвиля ненависті до цих тварюк, які такими методами почувають себе повними хазяями ситуації, а можливо і планети. Подивився на звіра і подумки спробував послати йому усю свою злість, злякати його.

— Зараз вийду і уб'ю тебе, кошак-переросток! — результат навіювання виявився нульовим, хижак продовжував намагатися узяти під контроль і виманити назовні незговірливу їжу, яка закрилася усередині твердої коробки і не піддається.

Потім гігант зробив стрибок і спробував ударити потужними лапами блістер кабіни — матеріал витримав удар, хоча виникли підозри в тому, чи зможе він так довго утримувати потужні удари тварюки. Розчарований рев двох глоток цих монстрів проник крізь звукоізоляцію машини — неслухняна їжа виявилася недосяжною — деякий час дві тварини ще крутилися біля всюдихода,