День Незалежності - Петро Масляк

- Я ж все-таки одружений.

- Хіба це нині проблема, коли нам так гарно разом? Розлучишся, ти ж казав мені, що вас з дружиною нічого, крім спільного минулого і дітей, вже не зв’язує.

- Я не можу довіряти чуткам, - зимно відповів Орос. - Мені потрібна абсолютно достовірна інформація. Ти готова її надати?

- На жаль, ні.

- Про що тоді йдеться? Можливо, це чистої води провокація, спеціально запущена для зриву запланованої акції. Напевно, хтось про щось підозрює і забажав перестрахуватися. Я не можу в такій справі діяти суто імпульсивно. Дістань мені абсолютно достовірну інформацію. Тоді я зможу прийняти вмотивоване і аргументоване рішення. Прошу тебе, Оксано!

- Нічого не вийде. Конфіденційне джерело повідомило мені, що офіційне повідомлення надійде до ЗМІ лише завтра вранці. Сьогодні ж свято, парад, інші урочистості. Нібито не хочуть його псувати. Але Президент і Прем’єр-міністр уже в курсі. Саме Президент і віддав наказ поки що тримати все в секреті. В розслідуванні задіяні кращі слідчі СБУ і прокуратури. Підозра впала на Раміреса. Його почерк. Або хтось використав його методи, щоб нагнати на всіх ще більшого жаху.

- Мені команди на відміну операції ніхто не давав. Ти відмінити її теж не можеш. Замовлення я отримав особисто від Бенгалурова. Від нього і маю отримати відбій, - твердо сказав Андрій.

- А якщо він мертвий?

- Це міняє справу, але лише в тому випадку, якщо він не знищив боргову розписку і не перерахував грошей на мій рахунок. Якщо ж він встиг це зробити, навіть мертвий, - він мій замовник, котрий вже наперед оплатив його виконання.

- Все дуже чітко і ясно, - розсердилася Оксана, - але ти говориш не як майор міліції, а як кілер Рамірес.

- Угу. То, може, це саме я «замочив» твого Аміра?

- Вибач, я не подумала. В тебе просто не було такої можливості. Ще раз вибач, але я така знервована з самого ранку.

- Не треба, будь ласка, заводити мене в такий день, - попросив жінку Андрій. - Ти ж сама снайпер і знаєш, чим це загрожує.

- Гаразд, не буду. Ось боргова розписка, - Оксана простягла Андрієві згорнутий вчетверо аркуш паперу. - Амір передав її мені ще тиждень тому. Сказав, щоб я віддала тобі цей документ сьогодні до початку акції. Тоді ж було перераховано твій гонорар на цифровий рахунок в одному зі швейцарських банків. Ось, візьми цей аркуш з цифровим кодом.

Андрій задумливо подивився на аркуші паперу в своїх руках, потім сховав їх до кишені сорочки і застібнув гудзика. Підвів голову і прочитав в затуманених черговим нападом хвороби очах Оксани щось таке, що примусило його ніжно відкинути пасмо волосся з її лоба.

- Він знав… Ні, мабуть, все-таки щось відчував. Амір дійсно був, як ти казала, дуже інтуїтивною людиною. Був упевнений, що я обов’язково виконаю замовлення, якщо і він виконає взяті на себе зобов’язання.

- А може, все-таки, не треба? - знову попрохала Оксана. - Він вже не довідається, що ти не стріляв у Президента. І ніхто, крім мене, про це не знає і не знатиме ніколи. Це я тобі гарантую за будь-яких умов: залишишся ти зі мною чи ні.

- Ти чомусь зовсім не береш до уваги мене, - зі сталевими нотками в голосі мовив Андрій. - Я не зможу жити на цьому світі, якщо не зроблю те, що мушу зробити.

- І знову ти кажеш і робиш так, як, по-моєму, говорив би і діяв Рамірес, - махнула рукою Оксана. - Я з такими чоловіками зустрічалася на Північному Кавказі. Кодекс честі. Помре, але не відступиться. Як важко, і в той же час щасно жінкам з такими чоловіками.

Оксана віддала наказ, до них під’їхав джип, який і доставив Ороса в район Софіївської площі, де будівельним ліфтом він дістався на збудовані за ніч конструкції верхнього поверху. Снайперське гніздо було облаштоване цілком професійно і за всіма його вимогами. Поряд розмістився контролер. Раніше з ним Андрій ніколи не зустрічався. Урядова трибуна почала заповнюватися, і Орос витягнув мобільний телефон.

- Навіщо він вам? Сховайте, - запротестував контролер.

- У міліцію треба терміново зателефонувати, - посміхнувся Андрій.

Контролер ображено замовк.

Орос набрав потрібний номер і нічого не відчув. Він так само лежав на животі, притиснувши до плеча гвинтівку, але тепер в оптичному прицілі чомусь був не Майдан з трибуною, а два вікна на шостому поверсі будинку по Софіївській вулиці.

«Скоро вони відчиняться і я вистрелю в праве вікно», - подумав він.

Знову, як і десять років тому, обидва вікна відчинилися одночасно. Але тепер Андрій вистрелив в інше вікно. Куля влучила точно в обличчя Раміреса, спотворивши його до невпізнання. Через декілька днів невдалого замаху на Президента країни, один з експертів переконував Андрія, що Рамірес, якщо це дійсно був він, чомусь ніби-то й не збирався стріляти в Президента. Судячи з розміщення його тіла й гвинтівки, цей всесвітньо відомий кілер збирався вразити саме його, Андрія Ороса, свого українського візаві. Навіщо це було йому потрібно, так і лишилося незрозумілим. Цю таємницю кілер назавжди забрав із собою в могилу. Експерт був людиною розумною і бувалою, а тому написав у експертному висновку те, що від нього хотіли почути, а не те, що було насправді.

Андрій Орос став героєм. І не тільки в Україні. Про це подбав Президент, який був вдячний майору за свій порятунок. Дружині Ороса, Стефанії, так і не вдалося на законних підставах одягти давно пошитий чорний траурний одяг. Раміреса, чи його чергового двійника, поховали під номером 76 на цвинтарі, де до скасування смертної кари ховали страчених злочинців.

Лондон

За два місяці до 24 серпня