День Незалежності - Петро Масляк

злитися… Але ж це можна зробити лише в тому випадку, коли одна людина з ідентичною душею вб’є іншу! - раптом ніби прозрів Орест. - Боже, так вони ж шукають один одного, щоб убити. І я вимушений цьому сприяти. Але ж яка продуктивна ідея для мене, науковця! - зрадів Орест. - Не лише мандрувати в просторі і часі, але й перевтілюватися в інших людей, віддаючи їм свою душу, яка заміщатиме їхню. Залишатися зі своєю, але передавати комусь її ідентичну копію. З точки зору реалізації у військово-промисловому комплексі, в армії, в геополітиці і геостратегії, це - найвищий, як на мене, клас і куди страшніше за ядерну зброю. Заміщуєш душу, скажімо, президента Росії, США, Прем’єр-міністра Індії чи керівника КНР на свою власну і керуєш цими державами. А рядові військові, які за бажанням твоєї душі запускають ракети по своїх же? Та тут просто безліч варіантів продуктивного для України використання цього винаходу. Звичайно, якщо я його сконструюю…»

- Про що задумався, коханий? - запитала дівчина Ореста.

- Отже, до виконання замовлення залишилося майже два місяці, - констатував той, не відповідаючи Мар’яні. - Увесь цей час нас, очевидно, не займатимуть. Звертатися до правоохоронних органів сенсу немає. У цього «народного обранця», очевидно, все «схоплено» і за все заплачено. А що ви будете робити ці два місяці? - звернувся він до Андрія. - За логікою речей, вони мають весь цей час вас «пасти».

- Ти правий, синку. Увесь цей час я буду на тренувальній базі Бенгалурова в селі Дзвонковому. Здається, це Васильківський район.

- Ви зі мною були гранично відверті, - Орест пильно подивився в очі Андрієві, - тепер моя черга. Тільки в мене є одне застереження. Прошу поставитись до того, що я зараз вам розповім, хоча б з мінімальною долею розуміння. Я абсолютно свідомий того, що в сказане мною буде нелегко повірити. Скажіть, пане Андрію, чи могли б ви собі уявити в дитинстві, що нині кожен буде мати мобільний телефон?

- Звичайно, що ні.

- Ще питання: чи усвідомлюєте ви, що увесь простір навколо нас заповнений голосами людей, котрих ми чуємо лише з допомогою мобільних телефонів, а без них вони ніби для нас і не існують?

- Ніколи не думав про це.

- А як ви вважаєте, через 5-10 або 20 років можливі якісь такі феноменальні відкриття, які сьогодні сприймаються як неможливі і здаються суцільною науковою фантастикою?

- Я впевнений у цьому.

- Ще одне запитання, останнє: чи видаюся я вам людиною психічно хворою?

- Та ні, - посміхнувся Андрій, - я б уже помітив, все-таки за освітою - психолог. Але до чого ці запитання?

- Зовсім нещодавно я працював у одній надсекретній лабораторії, розташованій у місті Львові. Там здійснюються піонерні дослідження в галузі військово-промислового комплексу. Я був там провідним спеціалістом і винайшов спосіб пересування в просторово-часовому вимірі. Поки що максимально на 10 років і у просторі України. Під час першого експериментального переміщення у майбутнє, на десять років вперед, я потрапив до Києва, і тут, зовсім випадково, познайомився з вашою донькою. Почали ми з нею зустрічатися. Зважаючи на те, що я регулярно зникав, повертаючись на десять років назад до Львова, вона писала мені на адресу орендованої поштової скриньки. Врешті-решт я переконався, що вона і є моєю долею і вирішив назавжди лишитися в майбутньому часі і в іншому просторі. Але залишив енергетичний ресурс на одне повернення назад, у минуле.

Дуже довго всі мовчали.

- В тебе був відносно мене якийсь сумнів? - раптом спитала Мар’яна, дивлячись з докором на Ореста.

- Пробач, кохана, - весело відповів Орест, помітивши, що і батько і донька вже майже оговтались від легкого шоку, спричиненого сповіддю фізика. - Але тепер цей залишений ресурс нам лише на користь. Даруйте мій аналітичний склад розуму, але я одразу ж, як отримав інформацію про ці наші проблеми, виробив декілька варіантів їх вирішення. Думаю, нам з Мар’яною нікуди не треба тікати. Через два місяці ми відправимо вас, пане Андрію, на десять років назад і ви спробуєте вцілити в те, потрібне вікно. Дякуючи цьому, в країні цілком вірогідно, все піде інакше, а ви візьметесь за виховання сина, щоб той більше не грав у карти. У свою чергу, пан Бенгалуров отримає довічне ув’язнення і зараз не буде крутити цією країною, як собака хвостом, а сидітиме у колонії. Щоправда, твоя мама, Мар’яно, залишиться без чоловіка, який кудись зникне, і ніхто не зможе його більше знайти, навіть Шерлок Холмс вкупі з доктором Ватсоном. Головне, щоб пан Андрій там більше уваги приділив своєму слабкодухому синові, котрий і втравив усіх нас в цю історію.

«Ніхто мене і шукати не буде, - подумав Андрій. - Моя Стефанія буде тільки рада, що я десь пропав і вона стала «солом’яною» вдовою».

- А як же я? - запротестувала дівчина.

- Ти сильна, дуже сильна, тебе не зламати. Хіба що будеш недовірливішою до чоловіків, а це тобі лише на користь піде. Я ж у тебе вже є, - з любов’ю подивився Орест на свою кохану.

- Татусю, як я без вас? - заплакала Мар’яна.

- Нічого не вдієш, доню, маємо робити вибір. Орест буде тебе кохати за нас двох, - лагідно взяв доньку за руку Андрій.

- Я її ніколи не покину, - запевнив Андрія Орест. - Як кажуть, в радості і в горі, в здоров’ї і у хворобі.

- Завтра за мною приїдуть. А раптом мене вже не відпустять? Як я зможу тоді переміститися в минуле?

- Покажіть мені свій мобільний, - простягнув руку Орест. - О, ця модель підійде найкраще. Важко було зробити мобільний телепортатор. А тепер все доволі просто: вам треба буде лише натиснути цифри: 9-6-3-1. Я зараз введу їх під моїм ім’ям. Запам’ятайте їх на випадок, якщо раптом вони перевірять ваш мобільний і викинуть з нього все незрозуміле, а тому й підозріле. Якщо ви з