Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Польовий командир - Сергій Батурін

Польовий командир - Сергій Батурін

Читаємо онлайн Польовий командир - Сергій Батурін
новеньких портфелів інтернатові математично обдарованих дітей — і зітхнув полегшено. Питання було вирішено — більше таких сюрпризів доля не підкидала.

Незабаром проявилася й незручна деталь: швидко спустошився й не поповнювався холодильник у кімнаті відпочинку. Бар у лімузині спорожнів також. Із цим треба було щось робити, бо соратники по колишній опозиції, швидко позвикавши до якісного й шáрового віскарика, до дармового коньячку, до бутербродів зі свіженьким баличком, валили наприкінці робочого дня до бойового побратима цілими чотами.

Розриваючись між реорганізацією прогнилої ДАІ у європейську дорожню поліцію та боротьбою із корупцією в лавах ввіреного міністерства, Валерій Одвірченко фізично не мав змоги й часу займатися своїм побутом, хіба що посилав до найближчого магазину по пляшку-другу референта, виділивши тому кілька купюр із власного гаманця; отож і потік сподвижників одразу помітно всох.

Незабаром президент, помисливши над діяннями Михайла Сергійовича Грушевського, Шарля де Голля й Франкліна Делано (не плутати із Теодором!) Рузвельта, підписав із усіма політичними силами країни Меморіальний універсал (чи пак — Універсальний меморандум) про злагоду та порозуміння, а затяту прем'єрку, яка від імені своєї партії категорично відмовилася це робити, відправив у відставку разом з усіма міністрами-споборниками. Президентові ж одвічні опоненти, резонно розсудивши, що меморандум жодної юридичної сили не має і, власне, є просто декларацією про наміри, уперто виводили свою нитку, начхавши на приклад усіх великих державотворців світової та національної історії…

Так закінчилося перше пришестя в крісло міністра внутрішніх справ польового командира В.Г.Одвірченка.

Коли за рік по тому він повернувся на посаду, ненависна шафа знов стояла на своєму місці. Та сама чи точнісінько така — міністрові не до шмиги було розбиратися. Він просто знов викликав керуючого справами — іншого вже, але такого ж мудрого генерала — й тицьнув пальцем в окаянну деталь інтер'єру, згадавши при тому пам'ятні всім жіночі ім'я та по батькові.

Багато чого змінилося у Валерієвому житті: ніхто вже не називав його польовим командиром, не дивився сяючими очима, міністерські ж чиновники байдуже завважили, що замість флегматичного Цацка (на чиновницькому арґо — Цаци), що, за твердженням парканних писак, «спас Україну», повернувся запальний емоційний Двірчик, котрий Вітчизни хоч і не спасав, але мух не їсть і полюбляє, щоб усе було як по писаному.

Не зайвим буде сказати, що друга спроба Валерія Георгійовича була більш тривалою: він утримався в міністрах кілька років, надзвичайних реформ уже не затівав, злочинності й корупції не переміг, хоча невтомно з ними боровся, і загальний стан справ при тому жодним чином не погіршився — отже, став він направду професіоналом.

…А вчора Верховна Рада, зважаючи на особливі заслуги депутата Одвірченка в минулорічних подіях, втретє призначила його міністром, навісивши на нього, крім внутрішніх справ, ще й охорону державних кордонів. Цього разу повторно-новоспечений головний міліціянт і прикордонник держави ейфорії не відчував, чітко розуміючи, що робота ця — заважка, марудна й невдячна.

А зранку вже остаточно усвідомив, що замість розмірених парламентських слухань, веселих блокувань трибуни почережно різними фракціями, приємних кулуарів та щедрого недорогого депутатського буфету на нього чекає нелегкий міністерський плуг, якого треба натужно перти, і фаталістично цокнув язиком. І вже перед виходом побачив за склом у книжковій шафі те фото: на сцені в помаранчевих шаликах пліч-о-пліч стояли кілька політичних романтиків-ідеалістів, кільканадцять прагматиків і ще більше — авантюристів та проноз. Як можна було бути таким наївним — розлютився не знати на кого міністр.

А в кабінеті на нього чекала сумнозвісна шафа. І він вибухнув, вивергнувши всі відомі йому російські слова тюркського походження, що їх не так давно вважали геть непристойними й у книжках не друкували! Шафу як хап ухопив, а Валерій ще довго кипів, потім плюнув і пішов до кімнати відпочинку. Він не помилився: його улюблений віскарик сьогодні в барі ще стояв.

Ну що за срака-мотика, бувають же такі невдатні дні: варто йому було до половини наповнити шклянку й піднести її до рота, передчуваючи задоволення першого ковтка, як зчинився алярм телефону спецзв'язку.

— Ну, — кинув у слухавку міністр. Шклянка лишалася в руці, і бурштиновий напій лоскітно дражнив вишуканим ароматом. — І що з того? — роздратовано дорікнув комусь у трубці. — Ви що, не знаєте, що треба робити у таких випадках? Я розумію, що ситуація нестандартна… Так. Який ще міжнародний скандал? Де він? У вас? Добре, я зараз приїду!

Одним махом вихиливши рідину, він зняв іншу слухавку:

— Мою машину до під'їзду!

Прислухатися до смакових відчуттів на язиці часу бракувало.

Розділ 3. Як стати героєм
(основні події, Україна, 20…р)

Колишній командувач військами Зеленоклинської Української республіки міністрові не сподобався з першого погляду: сам сухий, як в'ялена чехоня, голос високий, гостро-пронизливий, очиськами на всі боки зиркає. Одяг — явно з чужого плеча, поголений так-сяк.

Пан Одвірченко побіжно передивися його документи, гмикнув і поцікавився:

— Ви справді пройшли електронний кордон?

— Пєрєтнул, — кивнув головою Шульженко.

— Яким чином?

— Чіном? — не второпав порушник кордону. — Да какіє там в тайґє чіни… Полєвой командір…

Останнє словосполучення неприємно вразило міністра. Цей чолов'яга — міністр чітко відчув це — насправді ночував по куренях, схронах і землянках, влаштовував засідки, мінував мости й залізниці, водив своїх людей лісовими тропами, стріляв з «калалша» по ворогах… Одне слово, був справжнім польовим командиром. Поряд із ним Валерій Георгійович відчував себе самозванцем, і від того почав дратуватися:

— У який спосіб ви обдурили прилади?

— Чьо такое прілади? — повернувся затриманий до начальника головного департаменту охорони кордонів.

— Прібори, — буркнув огрядний генерал.

— Ет кагда кардон пєрєтинал? — уточнив Шульженко. Він уже запам'ятав кілька українських слів і охоче ними користувався.

— То як же? — стимулював його міністр.

— Єщо там,

Відгуки про книгу Польовий командир - Сергій Батурін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: