Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський
— Мені потрібно усього лише потрапити в одну, в такій температурі немає сенсу заготовлювати про запас, а холодильник не працює, так що усього пару попадань — от і все, що мені потрібно. Бах! Бах!
З другого пострілу вдалося потрапити в голову однієї з кошлатих хрюш — свиня впала каменем на траву, а її стривожені товарки відразу вирішили змінити дислокацію для подальшого відпочинку, швидко пропавши із виду в густій рослинності. Оскільки дорога туди була неблизькою, то жваво спустився вниз, закривши за собою люк — вирішив притягнути здобич сюди, адже тепер у нього є посуд, є нормальні ножі, сокири — все, для того, щоб якісно розпатрати тушку і приготувати собі їжі на пару днів. Зброї було все так само не густо — пістолет із Землі з однією обоймою патронів. і все — тягнути з собою рушницю було безглуздо, все-таки це зайва вага, втрата рухливості, та і зброя далекої дії, яка тільки заважатиме тягнути тушку назад. Тому узяв з собою парочку своїх фірмових кислотних бомб, повісивши їх на шию, хороший ніж, який прилаштував на стегні. Тут його увагу притягнула парочка злегка сплюснутих з боків циліндрів з рифленою поверхнею, що добре лягають в руку.
Дрібничка мала довжину не більше п'ятнадцяти сантиметрів, і виглядала як ніж, тільки без гарди і леза, а також він намацав невеликий горбок-виступ в тому місці, де лягав великий палець руки. Крім усього іншого була в наявності маленька бирка виробника на одному торці, а поряд з нею світився вогник — точнісінько світлодіод із земних девайсів. На одному циліндрі вогник був зеленим, а на іншому жовтим — в мозку відразу спливла аналогія з рівнем заряду, наприклад, в телефоні. Покоряючись раптовому неусвідомленому пориву, узяв той циліндр, де світився зелений вогник і обережно натиснув на виступ.
— Ох ти ж… — вирвалося у хлопця — лазерний меч…. хоча ні — для меча він явно замалий, кволий якийсь, мдя… а ось для ножа або кинджала якраз за розміром підійде.
Віктор роздивлявся короткий, не більше п'ятнадцяти сантиметрів фіолетовий промінь світла, що виривався з торця циліндра, і згадував Люка Скайвокера, Дарта Вейдера, Йоду і усіх інших героїв космічної саги. По всьому виходило, що місцева цивілізація пішла набагато далі за земну, якщо скласти усе те, що він вже встиг побачити і усвідомити в цьому всюдиході,… а може вона просто розвивалася іншим шляхом. Потім вимкнув лазер, знову натиснувши на горбок, і повторив свої дії з іншим циліндром — той же результат, той же колір променя і така ж довжина. Якщо подумати і узяти за основу здогадку про те, що різний колір діода означає різний рівень заряду, то один з «ножів» просто відключиться раніше іншого — як його зарядити хлопець був без поняття. Щоб більше не затримуватися, прибудував один з ножів собі на пояс, де знайшлося спеціальне кріплення для нього у вигляді шкіряного утримувача круглої форми — очевидно, що усі ці дрібниці були передбачені його колишнім хазяїном. Пошукав якусь подібність великого пакету, але не знайшов, тому узяв з собою тільки крюк з причепа — на таких там, швидше за все підвішували частини тушок тварин, та і на Землі такими користувалися на м'ясокомбінатах.
Дистанцію в шістсот метрів здолав за півгодини — довго звичайно, але, по-перше, це густа висока трава, з якої могло вистрибнути щось нехороше і жваве, а по-друге, увесь час озирався з тієї ж причини. Куля розвернула свинці голову начисто — тепер там був лише осколок черепа, а навкруги на метр все було забризкано кров'ю і мозками тварини. Здобич виявилася важкуватою — трохи зменшив її вагу, відрізавши лазером три ноги — четвертую залишив для переміщення: встромив в неї крюк і потягнув. До речі робота лазерного ножа відверто порадувала: зріз виходив акуратним, а крім того сам розріз трохи припікався, що зменшувало кількість крові навколо місця оброблення. Трохи подумавши відрізав залишки голови — їсти там все одно нічого, а зайву вагу тягнути за собою йому не посміхалося — тут знову пошкодував, що не знайшов у всюдиході пакетів, а то можна було б звалити тушку на плече. Але в даному випадку нести здобич на плечах було б недалекоглядно: знову б вимазався з голови до ніг, а бруднити одяг не хотілося — запас у всюдиході не відрізнявся великою кількістю, а питання прання також висіло відкритим. Назад ті ж шістсот метрів добирався вже майже годину: по-перше, та ж трава по коліно, по-друге, озирався частіше, адже тягнув свіже м'ясо, а звірі добре відчувають кров, і по-третє, доводилося рухатися в напівзігнутому положенні, волочучи за собою труп місцевого п'ятачка.
— Так! Приходьте всі, тут свіже м'ясо! — так оцінив свій слід, що тягнувся далеко в траву наш герой, коли дістався до всюдихода.
Щоб ще більше не притягати і не дратувати місцевих хижаків, повісив тушку на крюк в причепі — нехай стече кров, для цього в підлозі був невеликий отвір, та і був в наявності обробний столик для невеликих шматків. Закрив фургон і відправився до ближнього гаю за паливом для вогнища — для цієї мети використав свій багатостраждальний рюкзак — речей там було мало, в основному зелені і жовті груші. Вивантаживши їх всі, розв'язав проблему вільного місця — потрібно було сходити один раз і забити рюкзак до упору, а заразом подивитися, що там за дерева — трохи фруктів не зашкодить молодому здоровому організму. Похід за паливом розтягнувся на три години — до цього часу сонце перевалило за максимум своєї орбіти і справу стало рухатися до обіду. Голод в тілі Віктора вже розгулявся не на жарт, і назад він пер з одним бажанням добре пожерти — більше ніяких думок не приходило в голову. Потім ще дві години вдумливих обробки, готування, жаріння
