Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

Арнольд продирався крізь чагарник упевнено, колючі гілочки терну боляче хльоскали по обличчю. Ось нарешті і Молебка на високому березі Силви. Невеликі хатини під стріхою, в долині жахів панує тиша та Арнольд знає; вона підступна, під кожним чагарником небезпека. Йому здавалося, що втратив час. Він роздер до крові і руки, і щоки, сльозоточили очі; доводилося перетинати звалені бурею потрухлі стовбури, обминати кутки хмизу з гадючками, в хащах шелестіло. Стрілка компасу почала обертатися вкругову, залипала, намагалася прийняти вертикальне положення. Земля ледь-ледь здригалася, мовби в пульсації. З долини жахів донісся шум, він сильнішав. «Певно, галюцинація», — подумав і втратив на мить орієнтування. Ще і ще раз перегортав подумки накази центра: «Дійти самостійно долини, не ставити до відома помічника, що піде іншим шляхом, уникати випадкових зустрічей, на будь-які сигнали не реагувати і не відповідати. Підійти до села, як тільки з’явиться вечірня зірка, туман буде густіший, а тому непомітно можна підкрастися до об’єкта і записати на «Мезон» команди і розмову пришельців; через прилад нічного бачення зафіксувати все навкруг, особливо ретельно обстежити карту галактики із шляхами повітряних кораблів і таблицю четвертої цифри. Розрахунки мають зійтися з формулами Артура. І якщо це так, Фобос одержить нові команди і можна буде увійти в іншу, ще досі не пізнану, міру числення, вивести його з Квазера і пізнати новий світ. Карта і таблиця. І головне — не спізнитися, з’явитися точно з вечірньою зіркою». Арнольд відчував: сили залишають його, підкошуються ноги, йти ставало дедалі важче, темнішало чимдуж. Нестерпно боліла голова, страшенно хотілося пити, якийсь голос нашіптував: «Досить». Та Арнольд лише стискував кулаки, облизував пошерхлі губи і уперто продирався далі. Війнуло свіжістю. Десь начебто збоку загомоніли, на пагорбі, майже поряд, з’явилося вогнище і велетенські навколо сосни. «Це вже так близько», — подумав і зібрався з останніми силами. Вогнище з химерними навколо істотами віддалялося, дерева відходили в далечінь. Арнольд протер очі і вже не йшов, а майже біг. Останні кілометри видалися занадто важкими, а вогнище з прибулими не наближалося; воно мовби застигло на місці. Арнольд раптом згадав накази: «Біля об’єкта відтворити цифри». Долину огортав туман, вогнище піднімалося вище. Гарячково пригадував ряди, подані Джоном. Ось перша цифра: вогнище затремтіло, істоти начебто підійшли до об’єкта. В думках умовні позначки, інтеграли, ще ряди — і ось друга цифра. Щось клацнуло, Арнольд і сам наблизився до об’єкта. Туман огорнув його, з долини встиг угледіти смужку неба і вечірню зірку, що зійшла якось непомітно, а потім за туманом все зникло. «Швидше», — квапливо розгорнув пакунок і вийняв прилад нічного бачення. Він протер окуляр, ввімкнув живлення і припав до тубуса. Арнольд підійшов до густішого лісу. «Тут сховаюся надійніше», — подумав, і відчув біль у скронях, теплоту, в очах почало різати.

Він обережно розгорнув кущі і на обпаленій галявині побачив незвичайної форми корабель, що спирався на чотири опори і світився всередині. Арнольд підвівся і зазирнув: на численних екранах з’являлися і згасали химерні креслення, невідомі ще досі позначки. Обіч пульта керування поралися живі істоти в скафандрах і сріблястих накидках. Ось вони з’явилися в дверях і пропливли у повітрі. Арнольд спробував глибше відійти в кущі та ноги не слухались, коліна його тремтіли, стояв, мовби паралізований. Він побачив обличчя пілота з космосу: розкосі очі, яскраво-червоні повні губи, розширене у верхній частині і вузьке біля підборіддя, його хода і жести, одначе, не відрізнялися від людських. На плечах срібляста плащ-палатка з капюшоном. Незнайомець металевим голосом щось його спитав і вказав на східці, що вели до кабіни. Арнольд обережно доторкнувся рукою бортової стінки, наштовхнувся на якусь незриму перепону, на його обличчі зафіксувався жах. З вікна ударив блакитний промінь, пронизав тіло, перед очима попливли яскраві кола і він звалився на землю. Арнольда почали вивчати, торкалися незвичними принадами. «Сильний і витривалий. Дужі, натруджені руки. Упертий в досягненні мети. Мовчазний і рішучий. Обличчя європейське, звичайне, поголений дбайливо. Стійкий і мужній. Організм не здатний перенести швидкості і перевантаження. Розум вимагає вдосконалення, розрахунки з цифрами легко стираються, свідомість другорядна».

Артур відчував: мозок втрачає інформацію. Свердлила одна і та ж думка: чому з ним так поступають? Долинув металевий, чужий голос: Четверту йому не збагнути. Пам’ять втратила методи пізнання. Хай живе. Увімкніть карту галактики». Арнольд побачив на мить екран у невеличкому вікні і жахнувся: з’явилася галактика, численні зірки, і планета Троон. Фобос падав до Квазера і здавалося ніхто не турбувався про його попереднє гальмування. Зоряний корабель почав розкручуватися проти стрілки годинника, потім увібрав опори; піднявся над лісом, з його нижньої частини вихопилося полум’я, дерева огорнуло яскраве світло, на землі виникли невідомі ще досі сплави хімічних елементів. В повітрі почулося гудіння і апарат зник так несподівано, мовби розтанув. Арнольд збагнув одне: корабель певно не мав інерції, за лічені секунди зупинявся, прямо з місця набирав швидкості світла і легко переборював сили гравітації. Він спробував підвестися, та ноги не слухались, його дуже притискувало до землі, перед очима пливли рожеві кола. «Невже кінець, — думав. — Як же повідомити конструктора?» За лікоть торкнули, помічник Джона щось говорив і торкав дужче. «Де ж це ми?» — Арнольд побачив котеджі, пагорби і здивувався: «Щойно ж була Силва і ліс, хімічні сполуки на землі і він, нездатний навіть ворухнутися. Що це, сон?»

Над лабораторією клубочився густий і чорний дим, тягло паленим. Сутеніло, руки помічника тремтіли, по щоці котилася сльоза.

В усьому тілі я відчув легкий дріж, взявся за ручку дверей.

— Добрий день! — привітався з жінкою, яка сиділа за комп’ютером. — До вас можна?

— У якій справі? — жінка обернулася обличчям до мене.

Ось… — розгорнув я газету. — Прийшов за об’явою.

— Сідайте, — запропонувала жінка, вказуючи на стілець біля її столу. — Що вас турбує конкретно?

— Сни. Упродовж останнього