Заради майбутнього - Максим Іванович Кідрук
Зазвичай після таких інцидентів пілотів скеровують на розмову з психологом для перевірки, чи не виникли в їхній підсвідомості які-небудь ментальні зсуви й чи здатні вони (пілоти, не зсуви) й надалі безпечно керувати повітряним судном. Співбесіда з капітаном Веймором була короткою. Після неї психолог зробив висновок, що проблем у містера Веймора немає. Проблеми будуть у чеського диспетчера, якщо раптом пан Веймор перестріне цього бідолаху в аеропорту Праги.
Дункан звільнився з «Delta» та пішов пілотом у бюджетну авіакомпанію «Ryanair», але прокляття східноєвропейських аеропортів не відпускало його. Через два з половиною тижні після того, як Веймор почав працювати на «Ryanair», його літак під час зльоту з аеропорту Варшави схопив турбіною дворнягу, котрий невідь-звідки взявся на злітній смузі. Починалось усе справно й по-хорошому — руління до злітної смуги, дозвіл на зліт, розгін. Був звичайний літній день — безвітряний, сонячний. А потім, приблизно посеред смуги, коли лайнер розігнався до 140 км/год, другий пілот (хтось інший, не Дженкінс) загукав:
— Кеп, дивіться — барбос!
І справді — праворуч полем, навперейми «боїнгу», заливаючись гавкотом, скакав кошлатий собацюра. Дункан щойно встиг краєм ока вгледіти пса, як правий двигун захлинувся утробним кашлем. Стрілка потужності смикнулась і сповзла до нуля.
— Помпаж!!! — заверещав другий пілот.
— Гальмуємо! — Швидкість була недостатньою для відриву, і капітанові Веймору не лишалося нічого, крім як скасувати зліт.
Цього разу загальмувати до кінця полотна не вдалося. Літак викотився за межі злітної смуги й спалахнув. Щастя, що стюардеси не розгубилися та правильно провели евакуацію, завдяки чому ніхто з пасажирів не постраждав. Зате «боїнг» після авіаційної пригоди спопелів дотла.
Капітан Веймор іще на місці аварії ліз битися з пожежниками та рвався до дирекції варшавського аеропорту із закликами лінчувати їх на місці, проте його не пустили. Відтоді минуло півроку, Дункан Веймор перейшов на роботу до «British Airways», але так і не зміг позбутися лячних спогадів, які накочували на нього перед кожною посадкою у слов’янських аеропортах.
Несподівано капітан Веймор помітив попереду та трохи ліворуч від літака дивну цятку. Щось висіло поміж хмар. Щось таке, чому в повітрі не місце. Дункан підвівся над кріслом і нахилився до скла. Цятка наближалася, розросталася, набираючи обрисів…
— Срань Господня!
— Що таке, капітане? — буркнув Дженкінс, не відриваючись від бланків із передпосадковими інструкціями.
Наступної миті Веймор залементував, наче дівчина, що побачила павука-птахоїда на своїх грудях:
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!
Якби не рефлекторна спритність капітана, у цьому місці історія Стьопи, а заразом і ста п’ятдесяти пасажирів рейсу BA 840, урвалася б. Дункан блискавично відімкнув автопілот, утопив праву педаль униз і відтягнув штурвал від себе, водночас кренячи його праворуч. «Airbus» кинуло вбік і на сотню метрів донизу, проте зіткнення вдалося уникнути.
Веймор між тим продовжував репетувати:
— А-а-а-а-а!
— Кеп, що ви робите?! — закричав Дженкінс. — Працюйте над заходом на посадку. Ми…
— Ти бачив?! Ти це бачив, матері моїй ковінька?!!
— Що там? — Літак вирівнявся; другий пілот зиркнув уперед і побачив чисте, лиш де-не-де поплямоване хмарами небо.
— Якийсь мудак на табуретці з… з кульками! Шіт! Фак! Ми ледь не засмоктали його лівою турбіною!
— Е-е… А що він там забув?
— Я звідки знаю?! У нього спитай!
Тед Дженкінс стиснув губи, усвідомивши, що попереду на нього чекає найважче приземлення в житті. Погано перед посадкою лишитися самому в кабіні. Проте ще гірше саджати літак, коли поруч із тобою пересіпується в істериці психічно хворий.
— Кеп, ви не проти, якщо я переберу на себе керування? — обережно, аби не викликати новий напад шаленства, поцікавився Тед.
— Пішов у дупу, шмаркачу! — бризнув слиною капітан. — Трикляті українці хочуть звести мене в могилу! Покручі! Виродки! Я їм цього не подарую!
— Капітане Веймор, я наполягаю.
— Заткнись і підтримуй висоту!
— Диспетчер наказав займати 110-й ешелон.
— Який, у сраку, 110-й ешелон, Теде?! Може, їх там штук двадцять таких ширяє над аеропортом? — Сірі капітанові очі — вибалушені, мов у жаби, — здавалося, от-от почнуть обертатися незалежно одне від одного, достоту як у психів. — Зараз іще нахапаємо повні турбіни цього добра та звалимося, на хрін, у штопор. Тримай висоту!
Не переймаючись тим, щоб угамувати емоції, Дункан зв’язався з диспетчером у Борисполі та прогорлав у мікрофон, нехтуючи всіма приписами й інструкціями:
— Це що за собача какашка у вас на ешелоні?!
— Бі-ей вісім-чотири-нуль, говорить диспетчерська Борисполя, повторіть запит.
— Ви там за трафіком стежите, довбодзьоби?! Чи вже повпивалися до чортиків? У вас же аеропорт, а не свиноферма!
— BA 840, вас не розумію. В чому ваша проблема?
— Проблема не В МЕНЕ, а У ВАС, гівноїди, і полягає вона в тому, що якийсь педераст у цей момент літає ешелоном на табуретці!
Диспетчер намагався перетравити почуте. Йому не вистачало знань англійської, щоби належно оцінити вишуканість лінгвістичних вивертів капітана, але про педераста на табуретці він зрозумів.
— BA 840, у вас на борту все гаразд?
— Це ви у мене питаєте, диспетчерська?!
— BA 840, я можу поговорити з другим пілотом?
— Навіщо?
— Він теж бачить чоловіка на табуретці?
Дункан Веймор його не слухав і просто волав:
— I’m bury you! I’mmma bury you, bastards!
За літаком «British Airways» до аеропорту наближався лайнер «Air France», рейс AF 205 із Парижа. Капітан французького літака виявився флегматиком зі специфічним почуттям гумору. Угледівши геліостат і обвішаного бурульками Стьопу, він зреагував по-філософськи:
— Диспетчерська Борисполя, у вас новий спосіб стежити за трафіком? Не вистачає коштів на радари, то тепер ви літаки помічаєте сірниками на карті?
— Борт два-о-п’ять???
— Ви
