Друзі зі змієносця - Володимир Бабула

Великий кран чи, радше, якась магнітна сталева рука посадила кулю на трав’яну смугу неподалік від піраміди.

Нараз прийшла здогадка: друзі переселили мене, щоби завжди мати напохваті.

Я радо згодився!

Вранці наступного дня навчання продовжилося. Однак надалі воно просувалося не так швидко, як це здавалося спочатку. Щодня загадкові прибульці кудись відлітали на кілька годин, іноді робили щось у піраміді. На навчання лишалося мало часу.

За півроку вони опанували понад вісімсот іменників і могли тепер назвати майже всі предмети, що нас оточували.

Гірше було з дієсловами, а надто - з абстрактними поняттями! Друзі точно повторювали їх за мною, але довго не розуміли.

Не буду втомлювати тебе тривалим описом, як я нарешті навчив тих маленьких людей правильно розмовляти по-англійськи. Тривало це майже два роки. Наведу лише єдиний приклад для ілюстрації.

В той час ми вже досить добре розмовляли, але тільки про прості речі. І мені подумалося, що можна спробувати обмінятися поглядами про найголовніше - речовину.

Я накреслив схему найпростішого атома - атома водню. Не зрозуміли. Та я й не здивувався. Схема, як ми її зазвичай креслимо, не відповідає дійсності, це загальновідомо. Тоді я накреслив атом гелію та його ізотопи.

Той самий результат. Не допоміг ані літій, ані берилій.

У тих кресленнях вони бачили радше позначення сонячних систем.

«Мушу пояснити їм поняття «малий», «менший», «найменший», щоби так вони врешті дісталися до щонайменших частинок речовини», - подумав я.

Нарешті прибульці збагнули, куди я хилю. Ура! Але мої погляди на атом дуже відрізнялися від їхніх. Для них атом був складнішим, аніж його уявляємо собі ми. Аж тоді я остаточно збагнув, що коротуни зовсім не такі незначні істоти, як мені здалося на перший погляд. Пізніше вони не раз доводили це - врешті, переконаєшся сам. Побачиш, як будеш здивований...

Старий замовк, упер погляд у Гімалаї, але не бачив імлистого серпанку, що огортав верховини. Він прозирав крізь атмосферу в безмір космічних просторів, щоби оживити спогади про дні, коли скінчилися його страждання й починалася славна й повна пригод подорож.

Я марно сушив голову, як коротуни спілкуються між собою, - продовжив Мак-Гарді свою розповідь. - Найпевніше, вони використовували радіоприймачі, оскільки й зі мною розмовляли через репродуктор. Безпосередньо я їхніх голосів ніколи не чув.

Коли ми вже непогано балакали, я закидав прибульців безліччю питань. Ознайомившись із багатьма розповідями й малюнками Всесвіту, вдалося дізнатися, що вони родом із планети в сузір’ї, яке ми називаємо Змієносцем. Також вони сказали, що на Кварті вже втретє. Перша експедиція закінчилася катастрофою.

Катастрофою? - перебив Мак-Гарді Лікургос. - Ну, звісно, експедиція Навратіла знайшла на Кварті пам’ятник, котрий свідчив про якусь аварію міжпланетного корабля. Врешті, зачекайте хвилинку!

Доктор схопився з місця й за хвилю повернувся з мапою Кварти, виготовленою екіпажем «Променя».

Бачите? Тут як і раніше вказано - «Загадкова позначка на глобусі». Тепер можна мапу й усі повідомлення експедиції Навратіла доповнити й уточнити.

Мак-Гарді зацікавлено оглянув мапу. Йому стало прикро, що колись він хотів звести цю працю нанівець.

Однак доктор Лікургос нетерпляче зажадав продовження історії.

Люди з сузір’я Змієносця, якщо можна їх так назвати, - почав знову розповідати Мак-Гарді, - пояснили мені й причину своїх міжзоряних польотів. Вони шукали у Всесвіті планету, яку можна було б із часом заселити.

Навіщо? - дивувався я. - Хіба ваша рідна планета перенаселена?

Знадобився деякий час, поки мої співрозмовники збагнули поняття «перенаселення». Відтак здивувалися вже вони. Сказали, що на їхній планеті місця більш ніж достатньо. Їх непокоїть значно серйозніша проблема. Рідна планета прибульців обертається навколо вельми малої й кепсько гріючої зірки, подібної до Проксими Центавра.

Під впливом гравітаційних сил сусідніх сонячних систем населена планета постійно віддаляється від свого сонця. Звісно, через це температура на її поверхні поступово знижується.

Невідомі люди володіють такою могутньою енергією, що замінили сонячне тепло штучним випромінюванням. Однак їм постійно загрожувала небезпека, що їхня планета з часом відірветься від свого сонця назавжди й перетвориться на блукаюче у Всесвіті небесне тіло.

Було розроблено план, як зарадити цьому нещастю: за допомогою атомної енергії повернути планету на колишню орбіту.

Спроба була успішною, але... перестаралися. Хоча планета й повертається на попереднє місце, проте за інерцією буде продовжувати шлях, а це означає, що з часом вона небезпечно наблизиться до матірного сонця.

Господарі підготувалися до її гальмування, але не певні, наскільки це їм удасться. Адже планета не м’яч, щоби нею гратися.

Ти, звісно, розумієш, що життя на такій планеті аж ніяк не веселе. Це все одно, що жити в кратері вулкана, який може вибухнути будь-якої миті.

Через це наукові експедиції тих людей вирушали на пошуки іншої, відповідної, але ненаселеної планети, на яку всі їхні співвітчизники могли б поступово, протягом кількох поколінь, переселитися.

З цією метою вони відвідали й Кварту. А також намагалися відвідати знищену радіоактивністю планету Проксими...

Планету Ікс? - здивовано запитав лікар. - Планету, яка пережила жахливу ядерну війну?

Авжеж, - кивнув старий. - Я також був здивований, коли почув це.

Він на мить замовк.

Ніколи не забуду судного дня цієї нещасної планети. Наш «Промінь» якраз наближався до своєї мети. Голоси двох передавачів із планети Ікс ми вже чули цілком виразно й чітко. Ватсон у той час гадав, що розшифрував невідому мову.

Згідно з його ретельно складеним словником ми переклали повідомлення, що летимо із дружнім візитом, і відіслали його невідомим людям. Однак відповідь не прийшла. На планеті Ікс була розв’язана страхітлива, нищівна ядерна війна.