Друзі зі змієносця - Володимир Бабула
Люди, люди, не йдіть, я людина, людина, як і ви! - заволав я щосили, тільки-но вибігши з пралісу. - Врятуйте мене, не дайте померти тут самотою!..
Коли я дістався до скельної стіни, зірвані голосові зв’язки мені зрадили. Квартяни сиділи, зіщулившись, і трусилися від страху. Підбиті птахи непорушно лежали в низькій траві.
Де ж рятівники? У відчаї я забігав навколо й знову спробував кричати, але ніхто не з’являвся.
Зате поранені птахи поступово пробуджувалися до життя.
Безкрилі квартяни хутко оговталися від урази. Озброївшись камінням, вони з неймовірною мужністю кинулися на хижаків.
Кінця поєдинку я не побачив. Земля вислизнула з-під ніг, і я знов опинився в повітрі. Це квартяни несли мене до підземної оселі.
Я боронився, відчайдушно показував на мигах, що хочу назад.
- У підземелля люди до мене не з’являться! - кричав я захриплим голосом.
«Кляті глупаки, - лютував подумки, - ви гадаєте, що рятуєте мене від хижаків, а насправді прирікаєте на довічне ув’язнення!»
Незабаром стало ясно, що підземні володіння направду перетворилися для мене на в’язницю. Від того дня я опинився під пильним наглядом квартян. Мене перевели до майстерень, звідки годі було зникнути. Даремні були всі спроби втечі, марні мої прокльони й лютування. Нарешті я здався, зломлений душевно й тілесно.
Та одного дня в підземеллі здійнялася метушня, немов хтось кинув у мурашник грудку цукру. Квартяни з невідомих причин бігали сюди-туди, про щось розпитували одне одного, переносили інструменти з місця на місце.
Неспокій пойняв і моїх охоронців. Спочатку вони нервово тупцювали на місці, відтак почали ходити і врешті зникли з очей.
Не довго думаючи, я вибіг із майстерні й кинувся в лабіринт переходів, мовби хтось підпалив на мені сорочку. Дорогою здибалося кілька квартян - із одним я навіть зіткнувся, - але жоден не зважився затримати мене.
Казна як я опинився раптом у скельному храмі, де мене напередодні судили. Вочевидь, я заблукав.
Що робити: повернутися назад чи пробиратися в крижані печери, звідки я прийшов сюди вперше?
Ні, не повернуся, це може означати нове ув’язнення або й кару за втечу.
Я засвітив ліхтарик і рушив проходом до печери з настінним розписом.
Вхід до печери був закритий кам’яною плитою. Після багатьох марних спроб я таки відсунув її. І що далі? Як спуститися вниз? Дно печери було глибоко, а стіна гладка...
Зістрибну вниз, може, все обійдеться.
Однак усе вийшло зовсім не гаразд, упав я невдало. Щось тріснуло мені в нозі, тіло прошив пекучий біль. Я закричав.
Спробував устати, але нічого не вийшло. Тут я згадав про зламану гомілку, що лише недавно загоїлася. Обмацав ногу - вона була в порядку. Я лише вивихнув кісточку й трохи забив коліно.
Однак рухатися й досі не було змоги. Я кляв свою нерозважність і поспішність. Навіщо покинув у підземеллі човен? На чому пропливу печерами? І про харчові припаси я також забув.
А приймач - чому я не згадав про нього раніше, ще в печерах? Можливо, вдалося б упіймати важливе повідомлення. Кляте життя!..
Розділ VIII ЗУСТРІЧ
До болю в нозі додалися муки спраги. Я поповз до потоку в сусідній крижаній печері й обережно напився студеної води. Холод, що віяв від столітнього льоду, подіяв на спухлу ногу цілюще. Однак радів я недовго. З холодною водою в порожньому шлунку відпочинок став гірший, ніж у холодильнику. Незабаром я так змерз, що довелося повернутися до печери з настінним розписом.
Після багатьох болісних спроб урешті вдалося вправити собі ногу.
Біль трохи стих - і я заснув від утоми...
На Кварті було чимало надзвичайних несподіванок. Але несподіванка, яку мені принесло пробудження, перевершила все, що я пережив досі.
Засвітивши ліхтарик, постійно прив’язаний на грудях, я завмер від подиву. Печера невпізнанно змінилася. Вона значно зменшилася й набула кулястої форми.
Але ж це неможливо! Я марю чи бачу фантастичний сон?
Щоби роздивитися печеру детальніше, я сів. Лише тепер помітив, що лежу на зручній постелі, які ми мали на «Промені». Ретельно обмацав її. Авжеж, це наша постіль.
Земна постіль тут!
Голова мені запаморочилася від щастя.
І де я, власне, лежу? В кулястій металевій кабіні без вікон.
Можливо, я в ув’язненні - на борту міжзоряного корабля?
Звісивши ноги з постелі, щоб устати, я відчув під стопою якусь річ і посвітив на підлогу. Її вкривали дивні предмети незвичайних форм і забарвлення.
Це були не земні вироби. Пристроїв такого дивного вигляду я ще не бачив. Але, зрештою, за ті роки, що я не був на Землі, чимало могло змінитися.
Для чого, однак, ці предмети призначені? Як ними користуються? Навіщо мені поклали їх до кабіни?
Ми летимо, чи ще й досі на Кварті? Якщо летимо, то, звісно, ще недовго в дорозі. Тяжіння нормальне.
«Чому кабіна кулястої форми? - подумалося раптом. - Сусідні кабіни також кулясті? Це було б нераціональне використання дорогоцінного простору».
Я встав. У кісточці трохи муляло. Лише тепер згадалася забита нога. Тупнув нею раз, другий. Ура, нога в повному порядку!
Як довго я проспав?
