Фантастика Всесвіту. Випуск 3 - Павло Вежинов
— Тобі ні до чого зваблювати мене, мов дитину, — сказала вона йому. — Якщо я вирішила поїхати, то поїду тому, що я так вирішила, а не заради чудових краєвидів.
Коли син запропонував, щоб невістка її супроводжувала, мати відрубала:
— Я вже досить доросла, щоб обійтися без опікунів.
Вона сама подбала про всі дрібниці, пов’язані з подорожжю. Відчувала величезну полегкість на думку, що цілих вісім днів, поки пароплав підійматиметься проти течії, і ще п’ять, поки повертатиметься за течією назад, вона житиме, не маючи нічого крім найнеобхіднішого: півдесятка ситцевих суконь, елементарного туалетного знадіб’я, черевиків, у яких вона зійде на пароплав і з пароплава на берег, і домашніх пантофель для подорожі, — й більш нічого. То була мрія всього її життя.
В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив на регулярні рейси по річці Магдалені перший пароплав, примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву «Вірність». Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було перше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам’ять його славетного предка Флорентіно Аріса назвав щойно спущений на воду пароплав «Нова Вірність». Ферміна Даса так і не повірила, що це ім’я, таке значуще для них обох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало свою появу хронічній романтичності Флорентіно Аріси.
В усякому разі, на відміну від інших річкових пароплавів, старовинних і сучасних, «Нова Вірність» мала поряд із капітанською каютою ще одну, додаткову, простору, з усіма вигодами: вітальня, обставлена бамбуковими меблями барвистих кольорів, подружня спальня, декорована за китайськими мотивами, туалетна кімната з ванною та душем, широка веранда під дахом, обплетена висячою папороттю, з оглядом по курсу судна та з обох боків, і система безшумного охолодження, яка захищала все приміщення від гуркоту парових машин і забезпечувала там штучний клімат вічної весни. Ця розкішна оселя відома під назвою «президентської каюти», бо досі в ній подорожували тільки три президенти республіки, не мала ніякого комерційного призначення, і її приберігали для високих урядових осіб та визначних, високоповажних гостей. Як усім здавалося, Флорентіно Аріса звелів її збудувати саме з цією метою, тільки-но був обраний президентом РККБ, але ним керувала внутрішня переконаність, що рано чи пізно ця розкішна каюта стане щасливим притулком його весільної подорожі з Ферміною Дасою.
І справді, настав той день, коли вона увійшла до «президентської каюти» як господиня і пані. Капітан пароплава привітав на борту доктора Урбіно Дасу та його дружину з усіма почестями і почастував їх та Флорентіно Арісу шампанським і вудженою лососиною. Його звали Дієго Самаритано, на ньому була біла лляна форма, бездоганна від черевиків до кашкета з гербом РККБ, вигаптуваним золотою ниткою, і, як усі річкові капітани, він був товстий, як стовбур сейби, говорив владним голосом і мав манери флорентійського кардинала.
Осьомій вечора дали перший сигнал відплиття, і Ферміна Даса відчула, що він гострим болем відбився в її лівому вусі. Минулої ночі її обсідали сни, сповнені лиховісних признак, яких вона не зважилася розшифрувати. Рано-вранці вона звеліла відвезти себе на ближчий семінарський цвинтар, що називався тоді «Кладовище Ла Манга», і там замирилася з покійним чоловіком, ставши перед його склепом і виголосивши довгий монолог, у якому виказала йому всі справедливі докори, що накопичилися в її серці. Потім з усіма подробицями розповіла йому про свою подорож і попрощалася, сказавши, що незабаром навідає його знову. Більше вона нікому не розповіла, що виправляється з дому, як робила майже завжди перед своїми мандрами до Європи, — щоб уникнути надокучливих прощальних церемоній. Хоч вона й об’їздила півсвіту, проте відчуття мала таке, ніби це її перша подорож, і в міру того як день хилився до вечора, тривога її зростала. А коли вона опинилася на борту пароплава, то почула себе всіма покинутою, нещасною, і їй закортіло залишитися самій, щоб поплакати.
Коли пролунав останній сигнал, доктор Урбіно Даса та його дружина попрощалися з нею без зайвого драматизму, і Флорентіно Аріса провів їх до трапу. Доктор Урбіно Даса хотів був пропустити його вперед, слідом за своєю дружиною, і лише тоді йому сяйнуло, що Флорентіно Аріса теж вирушає в подорож. Доктор Урбіно розгубився від такої несподіванки і сказав:
— Але ж про це між нами не було мови.
Флорентіно Аріса промовистим жестом показав йому ключа від своєї каюти — то була звичайна каюта на загальній палубі. Але докторові Урбіно Дасі це не видалося достатнім доказом невинності його намірів. Він подивився на дружину поглядом потопельника, шукаючи точки опори для свого невдоволення, але її очі втупилися в нього з виразом холодного гніву. Вона сказала йому дуже тихо, суворим голосом: «І ти теж?» Атож, і він, як і його сестра Офелія, вважав, що кохання має вікову межу, після якої стає непристойним. Але він зумів учасно опанувати себе й попрощався з Флорентіно Арісою потиском руки, в якому було більше впокорення, аніж вдячності.
Флорентіно Аріса стояв, спершись на поручні салону, й бачив, як вони спустилися трапом. Усе сталося так, як йому й хотілося. Перш ніж сісти в автомобіль, доктор Урбіно Даса та його дружина обернулись до нього і він помахав їм рукою. Обоє помахали руками у відповідь. Він стояв біля поручнів, аж поки автомобіль зник за хмарою куряви, що клубочилася над вантажним причалом, а тоді пішов до своєї каюти перевдягтися у пристойніший костюм для першої вечері на борту в особистій їдальні капітана.
То був чудовий вечір. Капітан Дієго Самаритано щедро присмачував кожну страву соковитими історіями зі свого сорокарічного життя на річці, але Ферміна Даса мусила докладати чималих зусиль, щоб здаватися веселою. Хоча останній сигнал до відплиття дали о восьмій годині, коли вже спровадили на берег усіх проводжальників
