Зірка для тебе - Дарунок Корній
За дверима хтось гучно задзвенів ключами, почулися приглушені голоси. Олександр Олексійович глянув на годинник:
— Овва, колего, восьма ранку! От і забалакалися ми з вами. Знаєте, я хочу вам дещо подарувати, одну маленьку книжечку, вона якраз для мрійників. Завдяки тому, що вони народжуються, наша планета досі жива. Повірте, то я вам кажу не як науковець, а як чоловік із досвідом.
Професор відсунув шухляду столу, щось там вишукуючи під стосом паперу:
— Де ж вона? Ага, осьдечки!
З-під самого низу витягнув на світ Божий невеличку книжку й урочисто простягнув її хлопцю. Сергій узяв обережно, наче брав до рук не звичайну книгу, а щось крихке та цінне. На обкладинці було написано: Пауло Коельо, «Алхімік».
— Дякую, дякую, щиро дякую, — забубонів Сергій. У нього забракло слів, аби ще щось додати.
— Зачекай дякувати. Це ще не все… — Професор потягнувся до верхніх полиць із книгами. На корінцях були різні чудернацькі назви: «Физика планеты Марс», «Курс практической астрофизики», «Звезды, их рождение, жизнь и смерть» і так далі. Урешті з-поміж них він витягнув найнепримітнішу, загорнуту в коричневий папір. Простягнув книгу хлопцеві. Той її взяв, розгорнув. Це був посібник із математики. Сторінки всередині жовті від давності та зачитані, якщо можна так сказати про підручник із математики. Очевидно, книжкою часто користувалися. Прийшла Сергієва пора.
— Бери-бери, це також тобі. Вступні іспити в нас проводяться з трьох предметів — фізика, математика, твір.
Із фізикою та математикою я допоможу, маємо в запасі два роки, надолужимо. Із творами у мене складніше. То до пані Ніни. Попереджаю — буде важко, й у навчанні майже все від тебе залежить. Насамперед — то бажання вчитися. Це набагато нудніше, ніж спостерігати з телескопа за зірками, але без цього ти астрономом не станеш… Думаю, я тебе вже в дечому переконав, а мо’, і розчарував — і пан професор примружив одне око.
— Ні, не розчарували. Я хочу бути астрономом і вчитимуся. Але… — Сергій осікся на півслові. — Я ж той…
Забракло слів. Зробив вдих-видих, заспокоївся:
— Я, пане професоре, лишень сирота. У мене немає грошей, щоб оплатити ваші заняття, і тому… от таке-то…
Сергій опустив очі. Він мусив то сказати.
— А ви думаєте, молодий чоловіче, що все у світі вирішують гроші? Ох, не розчаровуйте мене. Я знаю, хто ви. І знаю також інше: ви можете стати кимось, якщо захочете, для цього у вас усе є, насамперед упевненість у тому, що вже знаєте і що маєте. Мрію маєте, вірних друзів також, решта — у ваших руках. Знаєте, як у далекому космосі народжуються зірки? Напевне, читали. Бо ви багато знаєте і це сьогодні гарно продемонстрували. Та я вам нагадаю. Зірка народжується зі звичайної чорної хмари. Народження те триває мільйони років, і приховують від нас це дійство темні хмари, так що цей процес практично не доступний прямому спостереженню. Астрофізики намагаються дослідити його теоретично, за допомогою математичного моделювання. Перетворення фрагмента хмари в зірку супроводжується гігантською зміною фізичних умов: температура речовини зростає приблизно в сто шість разів, а щільність — у тисячу двадцять разів. Колосальні пертурбації всіх характеристик зірки, що формується, складають головну трудність теоретичного розгляду її еволюції, На стадії подібних змін вихідний об’єкт уже не хмара, але ще і не зірка. Тому його називають протозіркою. Зараз ви, Сергію, — протозірка. Я, ваш друг Арсен, пані Ніна, люди, які вам бажають тільки добра — ми ваші хмари. Ставайте собою і не озирайтеся на минуле, бо воно вже минуло, а ми з вами є зараз, тут і тепер. Жив колись такий відомий античний філософ Аврелій Августин, у п’ятому столітті, здається. Так от, він сказав приблизно таке: «Ні майбутнього, ні минулого не існує, і краще говорити так: „теперішнє минулого“, „теперішнє майбутнього“. Щоб відтворити „теперішнє минулого“ існує пам’ять; для „теперішнього теперішнього“ маємо споглядання, а для „теперішнього майбутнього“ лишень сподівання та надію». Розумієш, Сергію, сподівання та надію. Ми з бабунею Арсена Ніною Петрівною давні приятелі. Вона вчила ще моїх дітей. Четверта школа недалечко, зовсім поруч. Вона дуже просила за тебе, щоб послухав, оцінив, зацікавив. Вона чудова людина і, схоже, в тобі не помилилася. Тобі пощастило, синку, попри ті негаразди, що спіткали тебе, хтось там, на небі, опікується тобою.
Сергій лишень зітхнув.
— Тому не пропонуй мені ніколи гроші, синку! Добре? Ти маєш зрозуміти одну просту річ: інколи люди допомагають одне одному просто так. Тож, цитуючи Аврелія, повторюю ще раз: «Сподівання і надія», юначе. А решта додасться.
9. «Алхімік»
Все як в кіно — німе і чорно-біле:
Биття душі, безладні змахи боротьби.
Хоча кричу, кричу, кричу щосили!!!
…А все беззвучно —
крик, слова мольби.
І я, немов у повнім кінозалі,
втиснулась в крісло й плачу за німих
акторів чорно-білої печалі,
за їх такий гіркий, солоний сміх.
Бабуня Ніна оформила опіку над Сергієм, тому що займатися з ним математикою та фізикою Олександр Олексійович лишень заочно, на відстані, не міг. «Заочно вчитися — як заочно наїстися», — любив він повторювати. І Ніна Петрівна героїчно, підключивши всі свої зв’язки і в опікунській раді, і в обласній, і навіть у Верховній (родина Фьодорових була доволі величенькою та дружною), добилася свого. І тепер хлопці могли навідуватися цілком законно до Львова, продовжуючи навчатися в містечковій школі й жити в сиротинці. Вони стали старшокласниками. Переважна більшість тих, хто зміг би в дитбудинку якось нашкодити, просто так, заради примхи, «розбіглися» по ПТУ Тож хлопців майже ніхто не чіпав, і вони серйозно взялися за навчання, надолужуючи згаяне.
Якимось дивом усе для Сергія після львівських канікул почало складатися добре. І хлопчина враз повірив, що його щаслива зірка в небесах також горить та веде його. Бабуня Ніна каже, що то не зірка, а його ангел-хоронитель. Та звідки в покинутих дітей ангели? Якби він був, то чи дозволив би мале дитя скривдити? А ще сон, той, дитячий, про маму чи не-маму, враз перестав уночі до нього приходити. Коли і навідувався, то ставав нереальним, просто сном, а не кадром із документального кіно, як бувало раніше. І Сергій
