Зірка для тебе - Дарунок Корній

Сергій привітався, запрошуючи гостя заходити. Старий увійшов, на ходу починаючи розмотувати те, що тримав у пакунку.

Сергій запропонував йому сісти. Усівся на ліжко, заговорив:

— Мені вночі наснилася Рая. Вона давно до мене не приходила. Уже думав, що забула мене. А тут… Бачив її так реально, як вас зараз. Що вона мені говорила, всього не скажу, бо то розмова між мною і дружиною. Та ту частину, що стосується вас, мушу. Вона просила передати вам дещо. Казала, ви зрозумієте. Але перед тим я маю розповісти вам стару притчу. Вона недовга. Ви маєте кілька хвилин? — старий глянув на валізи, розуміючи, що Сергій уже зібрався в дорогу.

Сергій мав півгодини, та навіть якби поспішав, усе одно знайшов би час. Кивнув головою.

Старий нарешті добув те, що ховав у пакунку. То був годинник. Сергій упізнав його відразу. Той самий, що стояв у нього на каміні, коли він жив у хаті пані Раї. Чи то начебто жив.

— Той годинник — то Раїне придане. Бачите, на ньому дивні чеканки? То ілюстрації до старої татарської легенди. У давні часи, коли люди розділилися на племена і заселили землі, предки тюрків жили на краю величезного болота. Якось напали на них воїни з ворожого племені і винищили весь народ. Живим залишився лише десятирічний хлопчина. Вороги не стали вбивати малого, вирішили познущатися над дитиною, просто відрубали йому руки-ноги і кинули помирати посеред болота. У той час Великий Тенгрі, творець світу, в подобі крука пролітав над болотом, побачив нещасного, пожалів. І став час від часу прилітати та годувати малого. Так, милість великого творця безмежна. І коли врятований ним чоловік виріс, Тенгрі прислав до нього білу вовчицю. Та вовчиця стала дружиною врятованого. Дружиною, вірним оборонцем та другом. Така легенда. Годинник ваш. Я бачу, ви більше зрозуміли, ніж почули, і то значить, що не вважатимете мене божевільним.

Старий пішов. Останній пазл ліг на своє місце. Крук повертався додому, до своєї Білої Вовчиці.

Дорога до Львова була встелена м’якою хмаристою перинкою під крилами літака. Стюардеса із заклопотаним обличчям пройшла поміж рядами пасажирів, думаючи, що у Львові зараз дощ і, можливо, доведеться трішки довше затриматися в небі чи, не дай, Боже, сідати в іншому місті. Та Сергій знав, що нічого такого не трапиться. Тільки не сьогодні і не зараз, тільки не з ним. Бо, поки вони долетять до Львова, небо проясниться, і літак сідатиме на злітну смугу в променях західного сонця.

Сергій спав, і йому снилося сонце. Велике, яскраве. І вродлива жінка тримала його в руках, мов немовля. Та жінка — то мати сонця. Навіть сонце має матір. А потім у променях вже дорослого сонця розквітали сади на горі Кішка, і глухонімий Рустем розмовляв самими лиш губами з квітом, мурахами в траві, журавлями в блакиті та хмарами в небі, і квітнув місяць уповні над Збручем, і юний хлопчина з Окопів, начепивши собі крила, таки перелетів через річку і не розбився, і хтось із його теперішніх студентів, дуже схожий на чорнявого Іванка з Коломиї, таки розігнав найпростішу частинку нейтрино до швидкості більшої, аніж швидкість світла. І промовляє до нього відкрита ним Антизірка в Антисвіті голосом його Зоряни:

Ми близькі і далекі — як два океани.

Ми єдині і вічні — як вічна вода.

Це неправда, що в світі колись нас не стане,

Бо залишаться пісня й трава молода.

Хай не маємо часу поглянути в небо,

У якому шукали ми Шлях Чумаків.

Як він нас поєднав — говорити не треба,

Ми про це пам’ятаємо. Ми — і зірки.

Хай простори їх вічні, холодні і чисті

Тихим сяйвом зігріє зоря молода.

Ти поглянеш на неї і знову згадаєш,

Як колись нас п’янила весняна вода.

2012 рік

Львів / Княже

Про автора

Дара Корній увірвалася в сучасну українську літературу з романом «Гонихмарник», за який письменницю нагородили третьою премією конкурсу «Коронація слова — 2010» і охрестили «українською Стефані Майєр». Другий роман «Тому, що ти є» Дара написала майже під примусом прихильників, і знову — успіх! Твір було удостоєно відзнаки «Вибір видавців» від «Коронації слова — 2011».

Також серед нагород авторки — відзнака «Дебют року» від видання «Друг читача», премія асамблеї фантастики «ПОРТАЛ—2011» — «Відкриття себе» імені В. І. Савченка.

«Лісова пісня» Лесі Українки, тексти Миколи Гоголя та Івана Франка, «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко… Минають сторіччя, а традиція повертатися до джерела — незамуленого й досі — не переривається. Ось і Дара Корній підтверджує: витоки нашої рідної літератури невичерпні, безцінні та, що життєво важливо для нас, животворні, животворчі.

Сайт «Українська правда. Життя»

1

Джованні Баттіста Річчолі (17 квітня 1598 року, Феррара — 25 червня 1671 року, Болонья) — італійський астроном. Спільно з Грімальді вивчав Місяць і склав перші місячні карти; назви місячних морів і кратерів (у тому числі кратера Коперника) з цих карт використовуються донині. (Прим. авт.)

2

Утворювала коловерть (про течію, воду); вирувала (діал.) (Тут і далі прим. ред.)

3

Цукерок (діал.).

4

Яскраво-зеленого кольору (діал.).

5

Буфет для посуду.

6

Коробка, футляр (діал.).

7

Мишенята; тут — мишачі хвостики (діал.).

8

Заштопаний (діал.).

9

На шовковиці (діал.).