З далеких планет - Олександр Павлович Бердник

Карранса зручніше вмостився в кріслі перед головним пультом. Рівномірний басовитий гул автофіксатора навівав легеньку дрімоту.

Так минуло півтори години.

Раптом на пульті заблимало зелене вічко. Автофіксатор теж перейшов на вищі тони. Щось трапилось!.. Карранса вмить підібрався, готуючись до ще не відомої небезпеки. Насамперед — спокій. Не хвилюватись! Швидкий погляд на інфралокатор підтвердив, що шлях попереду вільний. Можливо, іонні двигуни? Перевіримо. Ні, двигуни працюють нормально, у відповідності з завданим режимом.

Напружений погляд Карранси гарячково ковзав по довгих рядах циферблатів і шкал, і жоден прилад не повідомляв йому нічого тривожного.

Ага, нарешті! Досвідченому оку Карранси вистачило десяти секунд, щоб виявити, в чому справа. Швидкість! Він не повірив своїм очам. Підскочив до зеленуватої шкали. Сумніву не було: оранжева яскрава крапка, яка показувала швидкість корабля, помічно відокремилась од вертикальної лінії, що позначала завдану нормальну швидкість “Ренати”, і поволі попливла вліво… Швидкість зорельота падала. Правда, зменшення швидкості було відносно мізерним — чутливий прилад реєстрував зміни швидкості, що складали мільйонну частку секунди.

Головне зараз — визначити причину зменшення швидкості.

Перед схвильованим Каррансою спалахнув екран відеофона. Капітанський виклик!

Обличчя Петра Брагіна було стривожене.

— Що там у вас, Карранса? Чому ввімкнувся сигнал малих відхилень од курсу?

— Гасне швидкість корабля.

— Цифри!

— Поки що за сорок секунд швидкість зменшилась на три десятимільйонні процента.

— І далі зменшується?

— Так.

— Причини?

— Поки що не можу знайти.

— А як головні прилади?

— Всі показують повний лад.

— Добре, зараз буду у вас. Ще одне…

— Слухаю.

— Про те, що сталося, нікому ні слова.

— Гаразд.

Карранса витер спітніле чоло. Ще раз окинув зором струнку шеренгу приладів на пульті: над кожним заспокійливо сяяли зелені вічка. А спідометр? Карранса поглянув на нього з таємною надією, що оранжевої крапки вже немає, що вона знову злилася з вертикальною лінією на шкалі. Але оранжева крапка горіла, до того ж вона віддалилась од вертикалі ще на кілька міліметрів.

В рубку зайшов капітан. Карранса враз відчув полегшення. З цією людиною нічого не страшно. Адже Петро Брагін належав до десятка кращих астронавігаторів Землі.

Насамперед капітан пильно перевірив кожен прилад, по черзі вмикаючи в різних комбінаціях всі контролюючі і слідкуючі схеми. Карранса зосереджено допомагав капітанові.

Вони напружено працювали разом вже кілька годин, але всі їхні зусилля зводились на марне: причина зменшення швидкості “Ренати”, як і раніше, залишалась невідомою.

— Ми зробимо ось що, — вирішив нарешті капітан. — Збільшить потужність центральних дюз.

— Наскільки?

— Поки не відновимо попередню швидкість.

— Але ж іонне паливо…

— Ми не можемо втрачати швидкість. Не можемо…

Король Стафо був під загрозою. Жертвою коня Карранса розкрив позицію білих і тепер методично посилював натиск.

Обхопивши голову руками, Стафо низько схилився над шахівницею. Карранса вдоволено відкинувся на спинку крісла.

— Гм… Щось не бачу рятунку, — нарешті мовив Стафо.

— Зізнаюсь, що і я такої ж думки, — відгукнувся Карранса.

— Однак вихід є, — пролунав збоку впевнений голос. — І дуже простий. Погляньте-но! Слон б’є на ф7 з шахом, причому є два варіанти. Або ж чорні візьмуть жертву і поб’ють слона, або відходять королем… — Гнучкі щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фігури, показуючи варіанти.

— Чекай, чекай, — зраділо мовив Стафо, — далі я сам бачу. Я роблю нічию вічним шахом. Тільки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скільки разів ми домовлялися, щоб ти нікому не підказував.

— Я підказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, — відповів Роб.

— Тебе ніколи не переспориш, ти залізний, — зауважив Стафо, складаючи шахові фігури в коробку.

— Ось що, Роб, — сказав Карранса, пильно дивлячись в ілюмінатор, — принеси нам по склянці чаю.

Роб нечутно вислизнув з каюти.

— Чого це ти сьогодні похмурий? — Стафо поклав руку на плече Карранси. — Жалкуєш, що втратив виграш?

— Ні, що ти.

— Може, щось трапилось на чергуванні?

— Та ні, чергування тут ні до чого. Поясни-но мені краще одну річ… — перевів на інше розмову Карранса.

В цей час розчинились двері і в каюту ввійшов Роб. Він обережно поставив на звільнений шаховий столик тацю з склянками.

— Ага, ти щось хотів? — спитав Стафо, підсовуючи Каррансі склянку.

Але Карранса відповісти не встиг. Злегка клацнув відеофон, і пролунав ледь хриплуватий капітанів голос.

— Пілот Карранса, негайно зайдіть в головну рубку.

На ходу підсмикнувши застібку комбінезона, Карранса кинувся до виходу. Згідно суворої інструкції, виходити з каюти в коридор можна було тільки в наглухо закритому комбінезоні з спеціальним приладом, що захищав од випромінювання. В цьому районі Простору, де перебувала “Рената”, космічні промені — ці “вічні мандрівники” Всесвіту — були надзвичайно інтенсивні…

Капітан зовні був спокійний.

— Ну, як відпочили?

— Трохи, — відповів Карранса.

— Погляньте, — Петро Брагін кивнув на спідометр.

Години зо дві тому, коли Карранса з наказу капітана збільшив потужність центральних іонних двигунів, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалі спідометра. Тепер крапка знов, ніби нехотя, відповзла вбік од вертикалі.

— Давайте ще раз перевіримо як слід прилади.

— А коли знову… — не втримався Карранса.

— Тоді повідомимо про гальмування “Ренати” всьому екіпажу, — рішуче відповів капітан.

Марія Аверіна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробіолога “Ренати”, вистачало. її давно вже цікавила проблема різних форм життя в космосі. Марія ретельно досліджувала численні метеорити і мікрометеорити, віддаючи улюбленій справі кожну вільну хвилину. Багато оригінальних зразків