Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс
Великий чоловік прокинувся й спробував подивитися навколо, але його голова майже не підіймалася. Він спробував сісти, але не зміг зробити й цього. У нього було таке відчуття, ніби його приклеїли до підлоги якимось суперклеєм, і через кілька секунд він зрозумів дивовижну причину цього.
Він різко смикнув головою, вирвавши з неї великі пасма жовтавого волосся, які залишилися на підлозі, і тоді вже подивився навколо. Він знаходився в якомусь покинутому складі, на верхньому поверсі, якщо судити з зимового неба, яке він бачив за брудними розбитими вікнами. Стеля була висока і вкрита павутинням, натягнутого павуками, яких анітрохи не бентежило, що ловили їхні тенета здебільшого пил і шматки штукатурки. Стеля трималася на сталевих колонах, на яких лущилася й осипалася стара бежева фарба, а стояли колони на старій дубовій підлозі, до якої його, судячи з усього, приклеїли. Грубим овалом на півметра навколо його голого тіла підлога була темна й блискуча. Від неї здіймався різкий запах. Він не вірив своїм очам. Він заревів від люті, спробував борсатися, визволитися, але вдалося лише розтягнути до болю шкіру, яка намертво прилипла до дубових дощок.
Це мало бути витівкою старого.
Чоловік різко відкинув голову назад, і від удару об підлогу затріщали дошки, а у вухах у нього задзвеніло. Він знов заревів і з лютим задоволенням видавав якомога безнадійніші й дурніші звуки. Він ревів доки не забриніли сталеві колони, а потріскані залишки вікон не розбилися на ще менші осколки. Потім, несамовито смикаючи головою збоку вбік, він краєм ока побачив свій молот, що стояв недалеко від нього, обпертий на стіну. Чоловік здійняв його єдиним словом у повітря й жбурнув літати навколо приміщення, вдаряючи зі дзвоном по кожній колоні, аж доки вся будівля не бриніла, наче оскаженілий гонг.
Ще одне слово — і молот полетів на нього й мало не зачепивши голову пробив у підлозі діру, розбивши вщент дошки та штукатурку.
У темному приміщенні, що було нижче, молот завертівся й повільно описав параболу, дозволяючи шматкам штукатурки сипатися повз нього вниз, на бетонну підлогу. Потім він набрав шалену швидкість і кинувся назад, крізь стелю, й розкидав навколо себе купу скалок, пробивши ще одну дубову мостину в кількох сантиметрах від ніг великого чоловіка.
Молот здійнявся високо в повітря, на мить зависнув там, неначе його вага раптом зникла, а потім хвацько задрав рукоятку догори й знову кинувся вниз крізь підлогу, а потім знову вгору, потім знову вниз, пробиваючи кільцем навколо свого хазяїна нерівні діри, і зрештою весь овал окресленої дірками підлоги важко застогнав, зрушив з місця, завертівся і полетів униз. Вдарившись об підлогу, він розлетівся дощем з уламків штукатурки, а тоді з-під них хитаючись, відмахуючись від запиленого повітря й кашляючи, з'явився великий чоловік. Його спина, руки та ноги досі були вкриті великими шматками дубової підлоги, але тепер він, принаймні, міг зрушити з місця. Він сперся долонями на стіну й сильно кашляв, звільняючи свої легені від пилу.
Коли він розвернуся, його молот помчав, розтинаючи повітря, до нього, а потім несподівано уникнув його руки й жартівливо поковзав по підлозі, здіймаючи з бетону своєю великою голівкою іскри, потім підскочив і встромився в найближчу колону.
Перед чоловіком за хмарами пилу маячила велика машина для продажу Кока-Коли. Він дивився на неї з похмурою підозрою і неспокоєм. Вона стояла там із глянцевим байдужим виглядом, а до її передньої панелі була причеплена записка від батька, в якій ішлося, щоб він припинив робити те, що він робить. Підпис спочатку був «Сам знаєш хто», потім це було закреслено й натомість було написано «Одін», а потім, більшими літерами — «Твій Батько». Одін ніколи не відмовлявся від нагоди виразити свою думку щодо інтелектуальних здібностей свого сина. Великий чоловік зірвав записку й сердито дивився на неї. У постскриптумі було «Згадай Уельс. Краще тобі це не повторювати». Він зім'яв записку й викинув її в найближче вікно, де її схопив і відніс вітер. На мить йому здалося, що десь щось пищить, але це, напевно, просто вітер свистів поміж сусідніми покинутими будівлями.
Він розвернувся, підійшов до вікна і з войовничим смутком подивився в нього. Приклеєний до підлоги. У його віці. Що в біса це могло означати? «Не висовуй голову» — єдине, що він міг припустити. «Якщо ти її висунеш, мені доведеться засунути її назад власноруч». Ось, що це значило. «Ляж і не висовуйся».
Він згадав, що саме ці слова сказав йому старий під час халепи з реактивним винищувачем «Фантом». «Чому ти не ляжеш і не заховаєшся?» — сказав він тоді. Чоловік міг уявити, що старому в його недоумкуватій милосердній злобі здавалося дуже дотепним дати такий буквальний урок.
Всередині нього почала загрозливо гуркотіти лють, але він жорстко придушив її. Останнім часом, коли він сердився, починали траплятися дуже тривожні речі, і щоразу як він озирався на машину для продажу Кока-Коли, у нього з'являлося погане відчуття, що щойно трапилася ще одна з тих дуже тривожних речей. Дивлячись на цю машину, він дратувався.
Йому було недобре.
Останнім часом йому часто було недобре, і він не знаходив можливості займатися тим, що залишилося від його божественних обов'язків, бо постійно відчував щось на кшталт слабкої застуди. У нього боліла голова, іноді в ній паморочилося, траплялися напади відчуття вини й усілякого нездужання, про яке так часто йшлося в телевізійній рекламі. Він навіть зазнавав жахливих прогалин у пам’яті, коли його охоплювала велика лють.
Раніше, коли він сердився, це завжди було так добре. Великі пориви дивовижного гніву несли його
