Сплячі красуні - Стівен Кінг

4

Кокони, як виявилося, можуть плавати.

Три пасажирки того рейсу, що розбився в Атлантичному океані, прокинулись у своєму павутинні на кам’янистому пляжі в Новій Шотландії. Їхні кокони були мокрими, але жінки всередині них сухими. Вони пройшли до порожньої рятувальної станції і подзвонили в довідкову службу попрохати допомоги.

Ця новина загубилася на останніх сторінках газет і інтернет-сайтів, якщо взагалі була опублікована. В тіні капітального дива того року такі дрібні дива привертали до себе слабеньку цікавість.

5

Знайти свого чоловіка мертвим у заповненому вихлопними газами гаражі — жахливий спосіб повернення додому.

Чимало важких переживань зазнала Рита Кумс після цього: відчай, жах самотнього життя і, звичайно, її власні безсонні ночі, коли здавалося, що день не настане ніколи. Террі був урівноваженим, розумним і ніжним. Те, що його засмоктало в таку жахливо всеохопну депресію, що він позбавив себе життя, важко було доточити до її досвіду з чоловіком, який був її партнером і батьком її дитини. Вона ридала, доки не впевнювалася, що всі сльози скінчились… а потім надходили нові сльози.

Чоловік на прізвище Ґірі завітав одного дня, щоб висловити своє співчуття. Рита знала — хоча розповідали суперечливі історії, а бажання захистити всіх причетних накинуло запону мовчанки на деталі тієї події — що саме він керував атакою на в’язницю, але його манери були такими делікатними, говорив він так м’яко. І наполіг, щоб вона звала його Френком.

— Що сталося з моїм чоловіком, Френку?

Френк Ґірі сказав, що, на його думку, Террі просто не міг того витримати.

— Усе йшло на пси, і він це розумів. А зупинити цього не міг. Єдине, що він міг зупинити, це себе.

Вона набралася духу і поставила одне з тих питань, які мучили їй безсонними ночами:

— Містере Ґірі… мій чоловік… він мав певну невеличку проблему з питвом. Чи він… чи був він…

— Тверезим весь час, — сказав Френк.

Він підняв ліву, позбавлену обручки, руку.

— Слово даю. Богом присягаю.

6

Масові спалахи насильства і руйнування майна за Аврори, плюс зникнення такої кількості жінок призвели до тотальної перебудови страхового бізнесу в країні і в цілому світі.

Дрю Т. Баррі разом зі своєю командою «Дрю Т. Баррі. „Запорука“» виборсався, як і будь-яка інша компанія в Америці, і спромігся забезпечити розрахунки за страховими угодами як з удовою Нейта Мак-Ґі, так і з батьками Еріка Бласса. Оскільки обоє загинули під час незаконного нападу на пенітенціарний заклад, це було чималим досягненням, але ж Дрю Т. Баррі був непересічним страховим агентом.

Легше було добитися відшкодувань для родичів, близьких і далеких, його честі Оскара Сілвера, Баррі й Ґерди Голденів, Лінні Марс, офіцера Верна Ренґла, доктора Ґарта Флікінджера, офіцера Ренда Квіґлі, офіцера Тіґа Мерфі та офіцера Біллі Веттермора, оскільки кожна із зазначених осіб, що можна було законно довести, загинула за обставин, які покривали відповідні їм страхові поліси. Не те, щоб різні резолюції не були тривалим і клопітним процесом. Це була робота на роки, волосся Дрю Т. Баррі стало кольору солі, а шкіра посіріла, і внаслідок цієї праці, повної електронних листів з раннього ранку і документування до пізнього вечора, Дрю Т. Баррі втратив смак до полювання. Воно почало здаватися занепадництвом порівняно з серйозністю його роботи від імені осиротілих і постраждалих. Якось, сидячи на вежці, він побачив по той бік свого прицілу, як крізь туман бреде олень з десятикінцевою короною, і подумав собі: страхування від Діяння Божого[382]. Чи має цей олень страховку від Діяння Божого? Тому що для оленя отримати кулю саме цим і є, правильно? Чи подбають про його дітей? Чи може мертвий олень з гарною страховкою на додаток принести невеличкий статок? Звісно ні, сама така ідея ще жалюгідніша за цей каламбур. Тому він продав свою «Везербі» і навіть намагався стати вегетаріанцем, хоча з цього доброго діла не вийшло. Інколи після трудового дня в екзистенціальних тенетах страхового бізнесу чоловіку потрібен свинячий стейк на кісточці.

Втрати тебе змінюють. Часом це погано. Іноді це добре. Так чи інакше, з’їси свій клятий свинячий стейк на кісточці й сунеш далі.

7

Через неуважність в ідентифікації Ловелла й Мейнарда Ґрайнерів поховали в безіменних могилах. Значно пізніше, коли призведене Авророю збурення почало влягатися (не те, щоб воно бодай колись цілком зникло) їхні відбитки пальців порівняли з тими, що містилися в численних картотеках, і братів офіційно визнали мертвими. Та все ж багато хто в цьому сумнівався, особливо ті, хто жив у хащах та байраках. Рясніли чутки, що Малий Лов із Мейнардом завели собі дім у шурфі якоїсь покинутої дикої шахти, що вони під прибраними іменами там далі на півдні верховодять із Золотом Акапулько[383], що вони ганяють гірськими дорогами на підвищеному, чорному, як ніч, «Форді Ф-150» з відрубаною головою вепра, прикутою ланцюгами до радіатора, і Генк Вільямсмолодший реве з їхньої аудіосистеми. Один відзначений літературними нагородами автор, який замолоду жив у Аппалачії і гайнув звідти, щойно йому виповнилося вісімнадцять, почувши від своїх родичів деякі з цих легенд, використав їх як основу для своєї ілюстрованої дитячої книжки «Дурні брати-поганці». В тій книжці-картинці вони закінчують жалюгідними жабами в Кака-болоті.

8

Той ручай, що його культ Просвітлених колись перегородив біля своєї твердині в Гечі у штаті Нью-Мексико, зрештою прорвав дамбу, і водами знесло з фундаментів будівлі громади. Коли вода спала, насунулася пустеля; піском засипало кілька одиниць викинутої зброї, яку тоді проморгали федерали; скількись сторінок Конституції народу нової держави, яка декларувала своє панування над захопленими нею землями й водами, право на носіння зброї і відсутність у федерального уряду Сполучених Штатів прерогатив на стягнення податків, настромилися на голки кактуса. Одна магістранткаботанічка, збираючи зразки місцевих рослин пустелі, надибала кілька таких наколотих сторінок.

— Дякую тобі, Боже! — скрикнула вона і зірвала їх із кактуса.

Студентку турбував шлунок. Вона поспішила в бік з кам’янистої стежки, випорожнилася і скористалася посланими Провидінням папірцями, підтершись ними.

9

Щоб набути тридцятирічного пенсійного стажу, Ван Лемплі погодилась працювати в жіночій в’язниці в Керлі, куди було також переведено більшість тих, хто вижив, арештанток із Дулінга. Там опинилася Сілія Фрода, хоча не надовго (умовнодострокове звільнення), а також Клодія Стівенсон.

Загалом у Керлі сиділи биті життям особи: туго накручені дівчата,