Сплячі красуні - Стівен Кінг

Клінт підняв гвинтівку Віллі, зробив він це неохоче, проте зробив.

Мікейла обернулась до Євки:

— Звідки б вас не послали сюди, там вважають, що саме так чоловіки розв’язують усі свої проблеми. Правда?

Євка не дала відповіді. Мікейлі спало на думку, що цю чудесну істоту в м’якій камері розривають сумніви, яких вона аж ніяк не очікувала, коли з’явилася в лісі понад тим іржавим трейлером.

Мікейла знову обернулася до озброєних чоловіків, які стояли тепер на півдорозі по коридору. З такої відстані їхні кулі на клоччя розірвуть їхній маленький гурт перед цією дивною жінкою.

Вона підняла свою гвинтівку.

— Це не мусить іти таким чином. Покажіть їй, що так не мусить бути.

— Що це означає зробити? — спитав Френк.

— Це означає дозволити їй повернутися туди, звідки вона прийшла, — сказав Клінт.

— Нізащо в світі, — кинув Дрю Т. Баррі, й от тоді коліна Віллі Берка підломилися і він упав, більше не дихаючи.

5

Френк подав свою гвинтівку Ордвею.

— Йому треба зробити СЛР, минулого літа я пройшов курси…

Клінт націлив свою гвинтівку в груди Френку:

— Ні.

Френк вирячився на нього:

— Чоловіче, та ти сказився?

— Назад, — сказала Мікейла, теж цілячись у Френка.

Вона не знала, що задумав Клінт, але підозрювала, що він розігрує останню карту в своїй колоді. «В нашій колоді», — подумала вона.

— Та застрельмо їх усіх, — гукнув Карсон Стразерс. Голосом близьким до істерики. — І ту дияволицю також.

— Не мішайся, — сказав Френк. А потім до Клінта: — Ви хочете просто дати йому померти? Що це доведе?

– Євка може його врятувати, — сказав Клінт. — Ви ж можете, Євко?

Жінка в камері не сказала нічого. Голова в неї була похилена, волосся затуляло її обличчя.

– Ґірі… якщо вона його врятує, ви дозволите їй піти?

— Цей клятий хуєправ махлює! — закричав Карсон Стразерс. — Це все фокуси, які вони наперед запланували!

Френк почав:

— Можу я просто його огля…

— Гаразд, робіть, — перебив Клінт. — Тільки швидко. Руйнація мозку починається за три хвилини, і я не знаю, чи навіть надприродна істота може це посунути навспак.

Френк кинувся до Віллі, впав на коліно і приклав пальці старому до горла. Він скинув очі на Клінта:

— Його годинник став. Треба почати СЛР.

— Ще хвилину тому ти був готовий його вбити, — буркнув Рід Берровз.

Офіцер Трітер, який думав, що він уже всякого лайна був надивився в Афганістані, простогнав:

— Я тут нічого не второпаю. Просто поясніть мені, що потрібно, щоб повернути назад мою дитину, і я це зроблю.

Кому саме була адресована ця тирада, так і залишилося неясним.

— Ніякої СЛР, — сказав Клінт і обернувся до Євки, яка стояла з похиленою головою. Що, подумалося йому, добре, оскільки вона не могла не бачити чоловіка на підлозі.

— Це Віллі Берк, — сказав Клінт. — Країна наказала йому служити, і він служив. У наш час він виїжджає з добровільною пожежною бригадою гасити лісові пожежі навесні. Вони роблять це безплатно. Він допомагає на кожній благодійній вечері, що їх «Пані-пособниці» влаштовують для малозабезпечених родин, яких скупиться підтримувати влада штату. Восени він тренує футбольну команду «Поп Ворнерів».

— Він був добрим тренером, авжеж, — промовив Джаред. Голос у нього бринів від сліз.

Клінт продовжував:

— Коли його сестрі поставили діагноз ранньої хвороби Альцгаймера, він піклувався про неї впродовж десяти років. Він її годував, він приводив її додому, коли їй спадало на думку заблукати, він міняв їй засрані памперси. Він прийшов сюди боронити вас, бо він хотів робити правильну справу заради вас і заради власної совісті. Він ніколи в житті не скривдив жодної жінки. Зараз він помирає. Можливо, ви дозволите йому померти. Зрештою, він усього лише чоловік, так?

Хтось закашлявся від диму, який тягнуло Бродвеєм. Якусь мить там більше не було жодного звуку, потім Євка Блек завищала. Лампи луснули в своїх клітках під стелею. Двері камер, які були замкнені, розчахнулися навстіж, а потім знову закляпнулись з гуркотом, схожим на аплодисменти якихось сталевих долонь. Кілька чоловіків у Френковім гурті закричали, один з них так тонко, що скидалося, ніби ридає маленька дівчинка років шести-семи.

Ордвей розвернувся і кинувся навтьоки. Його підошви луною відбивалися в бетонних коридорах.

— Підніміть його, — сказала Євка.

Двері її камери розкрилися разом з іншими. Тобто, якщо вони взагалі колись були замкнені. Клінт не мав сумнівів, що вона могла піти звідси, коли б забажала, в будь-який час протягом останнього тижня. А ті щури були лиш частиною її театру.

Клінт із Джаредом Норкроссом підважили бездиханне тіло Віллі. Він був важким, але Євка прийняла його так, ніби то було щось не більше за мішок гусячого пір’я.

— Ви зіграли на моєму серці, — сказала вона Клінтові. — Це жорстоко з вашого боку, лікарю Норкросс.

Обличчя в неї було серйозним, але Клінту здалося, ніби він помітив зблиск усмішки в її очах. Можливо, навіть сміху. Вона обхопила опасистий поперек Віллі лівою рукою, а праву поклала на сплутане, просякле потом волосся на потилиці старого. Потім притислася ротом до його рота.

Віллі всього пересмикнуло. Його руки піднялися, щоб обхопити Євку за спину. Якусь мить старий і молода жінка залишались у глибоких обіймах. Потім вона його поклала і відступила.

— Як почуваєтесь, Віллі?

— Збіса добре, — сказав Віллі Берк. І сів.

— Боже мій, — промовив Рід Берровз. — Він з вигляду помолодшав на двадцять років.

— Мене так ніхто не цілував відтоді, як я ще навчався в старшій школі, — сказав Віллі. — Якщо взагалі коли-небудь. Мем, я думаю, ви врятували мені життя. Я вдячний вам за це, але, думаю, цей поцілунок був ще кращим мені дарунком.

Євка заусміхалася.

— Я рада, що вам сподобалося. Мені й самій сподобалося, хоча не так сильно, як перемога в «Бум Тауні».

Клінтів запал вгамовувався; виснаженість і останнє диво Євки його остудили. Він дивився на ту лють, яку лише нещодавно відчував, так, як людина дивиться на незнайомця, який там собі екстравагантно вдерся до її будинку і порається на кухні, готуючи щедрий сніданок. Він почувався сумним, сповненим каяття і жахливо стомленим. Йому б хотілося просто поїхати додому, сісти біля своєї дружини, бути поряд неї і не промовляти ані слова.

– Ґірі, — промовив Клінт.

Френк не одразу подивився на нього, як людина, що струшує з себе ошелешення.

— Відпустіть її. Це єдиний спосіб.

— Можливо, але навіть це не гарантія, чи не так?

— Так, — погодився Клінт. — А що в цьому йобаному