Остання збірка - Роберт Шеклі

Гелсен мовчав.

— Але все, що вміють сторожові птахи, Яструби роблять ще краще, — вів далі Макінтайр. — У них вмонтовано спеціальні системи самонавчання полюванню. Вони гнучкіші, ніж сторожові птахи, і вчаться швидше.

Гелсен хмуро підвівся, потягнувся й підійшов до вікна. Небо було порожнє. Гелсен подивився у вікно й раптом зрозумів: з ваганнями покінчено. Правильне чи ні, але рішення прийнято.

— Послухайте, — запитав він, усе ще вдивляючись у небо, — а на кого полюватимуть Яструби, коли переб'ють усіх сторожових птахів?

— Тобто як? — розгубився Макінтайр. — Н-ну... так, адже...

— Ви б краще заради безпеки сконструювали що-небудь для полювання на Яструбів. Про всяк випадок.

— Ви гадаєте...

— Я знаю одне: Яструб — механізм самокерований. Так само як і сторожовий птах. Свого часу всі доводили, що, коли керувати сторожовим птахом дистанційно, він буде надто повільним. Думали лише про те, як зробити його якомога швидшим. Жодних стримуючих центрів не передбачили.

— Ми щось вигадаємо, — спроквола сказав Макінтайр.

— Ви випустили в повітря машину-агресора. Машину-убивцю. Перед цим була машина проти убивць. Наступний апарат так чи інакше доведеться зробити ще самостійнішим — так?

Макінтайр не відповів.

— Я вас не звинувачую, — сказав Гелсен. — Це моя провина і всіх інших.

За вікном у небі промайнула блискуча цятка.

— От що виходить, — сказав Гелсен, — коли ми доручаємо машині справи, за які повинні відповідати самі.

Високо в небі Яструб знищив сторожового птаха. Броньована машина-вбивця за кілька днів багато чому навчилася. її єдиним призначенням було убивати. Зараз вона спрямована проти певного виду живих організмів, металевих, як і сам Яструб.

Але щойно Яструб зробив відкриття: існують й інші види живих організмів...

Їх теж треба знищувати.

Заколот рятувального човна

— От скажіть по правді, ви де-небудь бачили кращі двигуни? — запитав Джо на прізвисько Міжзоряний Лахмітник. — А тепер погляньте на ці сервоприводи!

— Гм... — з сумнівом у голосі вимовив Грегор.

— А корпус! — украдливо промовив Джо. — Я готовий побитися об заклад, що йому не менше п'ятисот років — і жодного сліду корозії.

Він любовно погладив глянцевий борт човна. Це погладжування, безумовно, означало, що компанії «ААА Ейс» неймовірно пощастило. Саме в той момент, коли їй знадобився плавзасіб, цей шедевр суднобудування випадково опинився у розпорядженні Джо.

— Зовні він і справді виглядає цілком пристойно, -вимовив Арнолд із навмисною недбалістю закоханого, який намагається приховати свої почуття. — А ти що скажеш, Дику?

Річард Грегор не відповів. Безперечно, зовні човен і справді виглядає непогано. Цілком імовірно, на ньому можна буде провести необхідні роботи з обстеження океанів на Трайденті. Але маючи справу з Джо, треба завжди бути особливо пильним.

— Зараз таких уже не будують, — зітхнув Джо. — Ось погляньте на цю силову установку — просто диво, її не зіпсуєш і гідравлічним молотом. Зверніть увагу на потужність системи охолодження салону. Спробуйте...

— Виглядає цілком пристойно, — повільно вимовив Грегор.

Фірмі «ААА Ейс Міжпланетна служба оздоровлення довкілля» уже траплялося мати справу з Джо, і це навчило її обережності. Його аж ніяк не можна було назвати ошуканцем; механічний мотлох, зібраний ним по всій населеній частині всесвіту, незмінно діяв. Однак часто давні механізми мали власні уявлення про те, як слід виконувати свою роботу, й активно протестували, коли їх намагалися змусити працювати за іншою програмою.

— Мене мало цікавить її краса, довговічність, швидкість і комфортабельність! — рішуче сказав Грегор. — Я просто хочу бути абсолютно впевненим у безпеці.

Джо кивнув на знак згоди.

— Це, безумовно, найголовніше. Ходімо всередину.

Вони спустилися у трюм. Джо наблизився до пульта керування, таємниче посміхнувся і натиснув кнопку.

Грегор одразу почув голос, що, здавалося, лунав у нього в голові:

— Я рятувальний човен 324-А. Моє головне завдання...

— Телепатія? — поцікавився Грегор.

— Пряме передавання думок, — сказав Джо, гордовито посміхаючись. — Ніяких мовних бар'єрів. Я ж казав, що зараз таких не будують.

— Я — рятувальний човен 324-А, — почулося знову. -Моє головне завдання — гарантувати безпеку екіпажу. Я повинен захищати його від усіх загроз і підтримувати в доброму здоров'ї. На даний час я активований лише частково.

— Що може бути безпечнішим! — вигукнув Джо. — Це не бездушний шматок заліза. Цей човен дбатиме про вас мов рідна матуся. Він запрограмований піклуватися про свою команду.

Це справило на Грегора певне враження, хоча ідея човна, наділеного емоціями, йому не подобалася. Досі патерналістичні механізми завжди його розчаровували.

— Ми його забираємо, — сказав Арнолд. Він не поділяв скептичних настроїв свого компаньйона.

— І не пошкодуєте, — підхопив Джо у своїй звичній відкритій та чесній манері, що вже принесла йому не один мільйон доларів.

Грегорові нічого не лишалося, як сподіватися, що цього разу Джо таки матиме рацію.

Наступного дня рятувальний човен 324-А був завантажений на борт зорельота, і компаньйони стартували в напрямі Трайдента.

Цю планету, розташовану в самісінькому серці Східної Зоряної Долини, нещодавно придбав один агент з нерухомості. На його думку, вона була майже ідеальним місцем для колонізації. Трайдент мала розміри, як Марс, але значно кращий клімат. Тут не було ані місцевого населення, з яким довелося б боротися, ані отруйних рослин, ані інфекційних хвороб. На відміну від багатьох інших світів, на Трайденті не було хижих тварин. Тут взагалі не було ніяких тварин. Уся

планета, за винятком одного невеликого острова і полярної шапки, була вкрита водою.

Певна річ, землі там теж вистачало: рівень води в деяких морях Трайдента ледь сягав по коліна. Проблема полягала в тому, що суша не виступала з води, і компанію «ААА Ейс» спеціально запросили для того, щоб виправити цю невелику помилку природи.

Після приземлення на єдиному острові Трайдента, човен спустили на воду. Решту дня довелося присвятити перевірці й завантаженню на борт спеціального спорядження для обстеження планети. Рано-вранці Грегор приготував сендвічі й наповнив каністру водою. Усе було готове до початку робіт.

Як тільки стало зовсім світло, він спустився в ходову рубку до Арнольда, який урочисто натиснув першу кнопку.

— Я — рятувальний човен 324-А, — почули вони. -Моє головне завдання — гарантувати безпеку екіпажу. Я повинен захищати його від усіх загроз і підтримувати в доброму здоров'ї. На даний час