Остання збірка - Роберт Шеклі
— Прокинься! — сказав Грегорові Арнолд, цокочучи зубами. — Треба щось робити.
— Скажи йому, нехай увімкне обігрівач, — сонно сказав Грегор.
— Нічого не вийде. Дромійці живуть при двадцятьох нижче нуля. А ми — дромійці.
Двадцять нижче нуля, і ніяких розмов.
На трубах системи охолодження, що проходили по периметру каюти, швидко наростав шар снігу. Стіни вкрилися памороззю, ілюмінатори обмерзли.
— У мене є ідея, — обережно сказав Арнолд. Він кинув погляд у бік пульта керування і щось швидко зашепотів на вухо Грегорові.
— Треба спробувати, — сказав Грегор.
Вони підвелися на ноги. Грегор узяв каністру й рішуче попрямував до протилежної стіни каюти.
— Що ви збираєтесь робити? — різко спитав човен.
— Хочемо трохи розім'ятися. Солдати Дрома завжди повинні бути у бойовій формі.
— Це вірно, — вимовив човен, але в його голосі вчувався сумнів.
Грегор кинув каністру Арнолдові. Криво посміхнувшись, той відпасував її назад.
— Поводьтесь обережно з цією посудиною, — застеріг човен, — у ній — смертельна отрута.
— Ми дуже обережні, — сказав Грегор. — Каністру буде доставлено у штаб. — Він знову кинув її Арнолдові.
— Штаб використає її вміст проти хгенів, — сказав Арнолд, повертаючи каністру Грегорові.
— Справді? — здивувався човен. — Цікава ідея. Нове використання.
У цей момент Грегор запустив важкою каністрою в трубу охолодження.
Труба тріснула, і рідина полилася на підлогу.
— Поганий удар, друже, — сказав Арнолд.
— Що я наробив! — вигукнув Грегор.
— Мені треба було вжити заходів безпеки проти таких випадків, — сумно промовив човен. — Такого більше не трапиться. Але пошкодження дуже серйозне. Я не можу сам відремонтувати систему охолодження і належним чином охолодити човен.
— Просто висади нас на острів... — почав Арнолд.
— Це неможливо, — перервав його човен. — Моє основне завдання — зберегти ваше життя. А ви не зможете довго прожити в умовах цієї планети. Проте я маю намір вжити необхідних заходів для гарантування вашої безпеки.
— Що ти збираєшся робити? — запитав Грегор, відчуваючи, як усередині в нього щось обривається.
— Не можна марнувати часу. Я ще раз обстежу острів, і якщо ми не знайдемо наших збройних сил, то попрямуємо до єдиного місця на цій планеті, де можуть існувати дромійці.
— Що це за місце?
— Південна полярна шапка, — відповів човен. — Там майже ідеальний клімат. За моїми оцінками, тридцять градусів нижче нуля.
Заревли мотори. І, ніби вибачаючись, човен додав:
— І, звісно, я зобов'язаний вжити заходів безпеки від будь-яких внутрішніх несправностей.
У той момент, коли човен різко збільшив швидкість, вони почули, як клацнув замок, замикаючи їхню каюту.
— Думай, — сказав Арнолд.
— Я думаю, але нічого не придумується, — відповідав Грегор.
— Ми повинні забратися звідси, щойно досягнемо острова. Це наша остання можливість.
— Може, просто вистрибнемо за борт? — запитав Грегор.
— Ні в якому разі. Він тепер подвоїв пильність. Якби ти не пошкодив охолоджувальних труб, у нас би залишився шанс.
— Авжеж, — з гіркотою сказав Грегор. — А все ти зі своїми ідеями.
— Моїми ідеями! Я виразно пам'ятаю, що це була твоя пропозиція. Ти казав, що...
— Зараз не має значення, хто перший її висловив. Грегор глибоко замислився.
— Слухай, адже ми знаємо, що її внутрішні рецептори не надто чутливі. Щойно ми досягнемо острова, може, спробуємо перерізати силовий кабель.
— Облиш, ти не зможеш до нього підійти ближче, ніж на півтора метра, — сказав Арнолд, пригадуючи удар, який він одержав біля пульта керування.
— Гм, — Грегор закинув руки за голову, в його уяві почала поступово вимальовуватися одна ідея. Вона була досить ризикована, але зважаючи на обставини...
— Починаю обстеження острова, — повідомив човен.
Поглянувши в носовий ілюмінатор, Грегор і Арнолд побачили острів, до якого лишалося не більше ста метрів. На тлі вранішньої зорі вимальовувався пошарпаний, але такий рідний силует їхнього корабля.
— Симпатична місцинка, — сказав Арнолд.
— Безумовно, — погодився Грегор. — Б'юся об заклад, що наші війська зосередилися у підземних сховищах.
— Нічого подібного, — заперечив човен. — Я сканував поверхню на глибину до тридцяти метрів.
— Гаразд, — сказав Арнолд. — Враховуючи обставини, що склалися, я гадаю, варто провести ретельніше обстеження. Треба висадитися на берег і оглянути околиці.
— Острів порожній, — наполягав човен. — Повірте мені, мої органи чуття набагато гостріші від ваших. Я не можу дозволити, щоб ви ставили під загрозу своє життя, висаджуючись на берег. Планеті Дром потрібні солдати, особливо такі міцні й жаротривкі, як ви.
— Нам цей клімат до душі, — сказав Арнолд.
— Воістину слова патріота, — сердечно вимовив човен. — Я знаю, як ви зараз страждаєте. Але невдовзі ми попрямуємо на південний полюс, де ви, ветерани, одержите заслужений відпочинок.
Грегор вирішив, що настав час випробувати новий план, хоча він і не був продуманий до кінця.
— У цьому немає необхідності, — сказав він.
— Тобто?
— Ми діємо за спеціальним наказом, — довірливо сказав Грегор.
— Передбачалося, що ми не розкриємо суть нашого завдання жодному з кораблів рангом нижче супердредноута. Але зважаючи на обставини...
— Авжеж, зважаючи на обставини, — жваво підхопив Арнолд, — ми тобі розповімо.
— Ми команда смертників, спеціально підготовлених для роботи в умовах спекотного клімату. Нам наказано висадитися, захопити цей острів і утримувати його до підходу головних сил дромійців.
— Я цього не знав, — сказав човен.
— Ти й не повинен був знати. Зрештою, ти всього лише рятувальний човен, — сказав Арнолд.
-Висаджуємося негайно, — наказав Грогор. -Зволікати не можна.
— Треба було сказати мені про це раніше, — відповів човен. — Як я міг сам здогадатися?
Він повільно рушив у бік острова. Грегор затамував подих. Здавалося немислимим, що такий простий трюк матиме успіх. Але, з іншого боку, чому б і ні? Адже рятувальний
