Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

Прямо перед ним розкинувся безмежний морський простiр. Море немов пiдiймалося звiдкись знизу i синьою пеленою розкидалося на всю широчiнь горизонту. I зовсiм близько, за якихось сто чи пiвтораста метрiв, видно було гостру лiнiю урвища.

- Стоп! Стоп!- несамовито заволав Хуанес.

Шофер скинув газ i натиснув на педаль гальмування. Щось заскреготiло, шини зашипiли по камiнню. Поволi повертаючи кермо, шофер завертав машину лiворуч. Добре, що вiн зробив це, бо iнакше автомобiль не встиг би спинитися перед безоднею. А так вiн, описавши широке пiвколо, застиг усього за кiлька метрiв вiд краю урвища. Враз стало тихо, так тихо, що, здавалося, можна було почути калатання власного серця. Що ж сталося? Де "Люцифер"?

Мiгель Хуанес розгублено озирнувся в усi боки. "Люцифер " зник!

Позаду праворуч височiли похмурi руїни замку, їх високi вежi видно було й за перевалом I злiва, i справа над урвищем здiймалися стрiмкi скелi. Серед них проходу не було. Назад "Люцифер" не повертався. Отже...

Вийшовши з машини, Мiгель Хуанес пiдiйшов до самого краю урвища i подивився вниз.

- Височенько, - почув вiн за спиною голос Хосе Френко. - Метрiв двiстi... i самiсiнькi скелi внизу...

Френко мав рацiю. Урвище наче ножем обрiзало високе кам'яне плато, на якому вони стояли. Далеко внизу був морський берег, але не той пiщаний i лагiдний, що радує око людини. Нi, химернi накопичення гострих скель безформними купами вкривали весь цей берег. Морськi хвилi сердито розбивалися об тi скелi, розкидаючи вгору i в усi боки бiле мереживо пiни. Коли б "Люцифер" упав звiдси на скелi, вiд нього лишилися б самi уламки. Проте внизу не було нiчого, крiм скель. Де ж подiвся автомобiль Сивого Капiтана?

Хуанес подивився на Френко, той вiдповiв йому таким же розгубленим поглядом. Обидва мовчали, не знаходячи слiв.

Свiдоме самогубство?.. Сивий Капiтан вирiшив загинути разом iз своїм "Люцифером", щоб не потрапити до рук полiцiї?..

Поступово Мiгель Хуанес опановував себе. До нього поверталася здатнiсть логiчно мислити. Вiн повiльно заговорив, наче зважуючи кожне слово:

- Нi праворуч, нi лiворуч проїзду немає. Виходить... Виходить, вiн злетiв униз. Iнакше не може бути!

Хуанес ще раз глянув на далекий скелястий морський берег внизу i похитав головою:

- Але коли б вiн упав на скелi, ми побачили б його рештки. Проте їх нема...

- Нема, - погодився Хосе Френко.

- Отже, можна припустити тiльки одне. Зiрвавшись з урвища, "Люцифер" з великою швидкiстю по iнерцiї описав дугу, пролетiв над скелями i впав прямо в море...

- Але його не видно й там, - зауважив Хосе Френко.

- Не кажiть дурниць, Френко, - сердито вiдповiв Мiгель Хуанес. - Як його можна було б побачити? Коли б ми з вами на цьому всюдиходi зверзлися в море, ми що, попливли б, по-вашому? Ясно, що потонули б одразу.

- Це так,- покiрно ствердив Хосе Френко.

- А "Люцифер" був незрiвнянно бiльший i важчий вiд нашого всюдихода... Я кажу "був", Френко, бо його вже нема Вiн лежить тепер на морському днi. Сивий Капiтан - це божевiльна людина Це - манiяк, ось хто вiн був, кажу я вам. Вiн вирiшив не здаватися, незважаючи нi на що. I покiнчив самогубством. Хiба це не ясно?

Хосе Френко мовчав Мабуть, для нього це було чомусь не так ясно, як для його начальника Та Мiгель Хуанес зараз не цiкавився думкою свого помiчника Вiн задумливо дивився вниз.

Море простягалося до далекого обрiю, - спокiйне, безмежне тiльки внизу на скелi набiгали невтомнi хвилi. Десь удалинi бiлою плямою на густiй синявi застигло вiтрило якоїсь яхти. Спокiй, цiлковитий спокiй панував навколо, тиша стояла над урвищем, бо сюди навiть не долинав шум хвиль, якi розбивалися об скелi.

Хосе Френко нерiшуче переступив з ноги на ногу.

- Що ж, пане Хуанес, - сказав вiн нарештi. - Сивий Капiтан тепер уже принаймнi нiколи не псуватиме нiкому настрою... наше завдання все ж таки виконане, якщо вiн загинув iз своїм "Люцифером>.

- Так, завдання виконане, - погодився Мiгель Хуанес. - "Люцифер" бiльше не iснує. Ходiмо, Френко!

Роздiл п'ятий

1. ОСОБЛИВО УПОВНОВАЖЕНИЙ МIРКУЄ

Свою доповiдь начальниковi полiцiї Мiгель Хуанес добре обмiркував i обговорив з Хосе Френко заздалегiдь, ще повертаючись у лiтаку до столицi. Дивним для нього самого було тiльки одне - те, що цього разу вiн чомусь не вiдчував у собi тiєї приємної радостi перемоги, яка з'являлася звичайно пiсля успiшного завершення чергової складної операцiї. Щось нiби муляло всерединi i заважало цiлковитому задоволенню. Що саме?

Сумнiви в загибелi "Люцифера"? Нi, бо що глибше Хуанес обмiрковував становище, то бiльше переконувався, що мiсця для будь-яких сумнiвiв не лишалося. "Люциферовi" не було куди подiтися iнакше, нiж злетiти в море i, певна рiч, потонути. Звiсно, краще було б захопити загадковий автомобiль Сивого Капiтана в свої руки й виконати тим самим висловлене каудiльйо побажання. Мiгель Хуанес добре розумiв, у чому полягав сенс того побажання генерала Фернандеса. Адже, що там не казати про злочиннiсть i божевiльнiсть вчинкiв Сивого Капiтана, одне лишалося цiлком ясним: цiй людинi вдалося створити надзвичайно досконалу машину, невразливу для куль, та ще й обладнану майже чудесними електричними приладами. Захопити таку машину, використати її як зразок, щоб збудувати необмежену кiлькiсть таких самих "Люциферiв" i озброїти ними полiцiю i вiйсько - та це зробило б владного каудiльйо диктатором не лише Iберiї, а, можливо, i цiлого континенту.

- Ах, шкода, Френко, - зiтхнув ще раз Мiгель Хуанес. - Як би ми в такому разi вiдзначилися. Адже каудiльйо - слава йому! - любить нагороджувати тих, хто вiрно служить його великiй особi. I все через упертiсть, божевiльнiсть цього Сивого Капiтана. Ну навiщо йому було стрибати в море? I собi не допомiг, i нам не дав прославитися...

Хосе Френко задумливо потер своє неголене пiдборiддя:

- А може, пане Хуанес, ще щось i вийде?

- Що саме, Френко? Що може вийти, коли "Люцифер" потонув i лежить на днi морському?

- От, я ж i кажу: лежить на днi моря. Спокiйно лежить, немов чекає, пане Хуанес...

Особливо уповноважений