Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

- Кiлометрiв двадцять, не бiльше. Але далi дорога не така пряма. Чимало поворотiв...

- То й краще. Нам легше подолати їх, нiж йому.

Мiгель Хуанес вiдкинувся на спинку сидiння. Потужний двигун всюдихода переможно загув, наче радiючи з того, що йому дають можливiсть показати себе. Тремтяча стрiлка спiдометра повiльно, але впевнено посувалася праворуч: сiмдесят... вiсiмдесят... дев'яносто кiлометрiв на годину... уже близько ста...

- Ось вiн!

Далеко попереду, там, де, здавалося, дерева починали рiдшати, показалися знайомi обриси "Люцифера". Але тiльки показалися. Вiдстань мiж обома автомобiлями не зменшувалась. Сивий Капiтан пiдтримував, очевидно, таку саму швидкiсть, що й всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Дивно: як мiг вiн на такiй карколомнiй швидкостi маневрувати важким i незграбним "Люцифером", долаючи всi цi повороти? Адже Мiгель Хуанес бачив, як напружено тримає кермо його шофер, вiдчував, як час вiд часу шоферовi доводиться пригальмовувати на крутих поворотах, щоб всюдихiд не занесло, не вдарило об якесь дерево край дороги...

- Ще газу! - коротко наказав Хуанес.

Стрiлка спiдометра наблизилася до ста десяти. На лобi шофера виступили крупнi краплини поту.

Раптом Мiгель Хуанес помiтив, що вiдстань мiж двома автомобiлями наче зменшилася. Так, так, Сивий Капiтан зменшував швидкiсть! Ага, це - кiнець лiсу. Починається пустеля!

- Шукає повороту, щоб не опинитися над урвищем, - промовив збуджено Хосе Френко.

- Не вийде, не вийде, - злорадно вiдповiв Хуанес. - Тепер перед ним тiльки один шлях, до моря. Так? - злорадно повернувся вiн до шофера. Той мовчки кивнув головою, не зводячи очей з дороги.

Так, звернути було нiкуди, це не потребувало доказiв.

Дрiмучий лiс Фонтiверос залишився позаду. Дорога вибiгла в пустелю Хоравенте - велике кам'янисте плато, на якому наче рукою невiдомих гiгантiв були накиданi брили i скелi. Вони нагромаджувалися де-не-де цiлими горами, стирчали там i тут окремими гострими стрiмчаками. Це був величезний природний заповiдник скель та бескидiв, створений в незапам'ятнi часи примхливими i слiпими стихiями. Жодного дерева, жодного куща: все випалене спекою, вiд якої трiскалося камiння. I серед цих скель та бескидiв звивалася вузенька, така ж сама кам'яна дорога, що була прокладена тут дуже давно, ще за часiв середньовiччя, вiд великого замку, який височiв над урвищем на березi моря, до лiсу Фонтiверос i далi в глиб країни. Давно вже вiд того замку лишилися самi руїни, але дорога, збудована руками тисяч невiльникiв, все ще iснувала, хоч i не вела вже нiкуди. Вона звивалася серед скель, обходячи бескиди, час вiд часу звужуючись так, що й справдi не можна було б роз'їхатися двом машинам. I таки справдi, ця дорога не мала вiд лiсу Фонтiверос i до самого урвища над берегом моря жодного вiдгалуження: та й для чого вони були б тут, у цьому мертвому краю, в цiй спаленiй пiвденним сонцем кам'янiй пустелi, де не лишилося нiчого живого?..

Мабуть, Сивий Капiтан не знав, що ця мертва дорога не зможе привести його нiкуди, крiм нової пастки, ще безнадiйнiшої, нiж та, яку вiн зоставив за собою в серединi лiсу Фонтiверос? Але, так чи iнакше, Сивий Капiтан скерував свою машину в безвихiдь...

Дивно було тiльки одне: "Люцифер" навiть на цiй звивистiй i вкрай небезпечнiй дорозi, що крутилася гадюкою помiж скель i стрiмчакiв, не лише не зменшував швидкостi, а, навпаки, ще збiльшував її. Подеколи великий сiро-зелений корпус його зовсiм зникав мiж скелями, бо всюдихiд Хуанеса не встигав пiдтримувати однакову вiдстань. I коли б не певнiсть, що з цiєї пекельної, наче вигаданої кимсь дороги немає куди звернути, Хуанес мав би пiдстави нервувати: адже досить було б опинитися по iнший бiк якогось кам'янистого пасма, щоб одразу уникнути погонi.

По зблiдлому обличчю шофера всюдихода раз у раз збiгали краплини поту i вiн не мав часу витирати їх, бо всю його увагу вiдбирав небезпечний шлях, по якому йому наказано було розвивати якнайбiльшу швидкiсть. А шофер добре знав, що таке наказ всевладної полiцiї! I вiн вiв машину далi й далi, час вiд часу шепочучи пересохлими губами слова якоїсь напiвзабутої молитви...

- Ей, ти там! Легше! Треба краще тримати кермо, бо так можна й кiсток не зiбрати! - раптом скрикнув Мiгель Хуанес, бо саме цiєї митi пролунало огидне сухе рипiння: всюдихiд черкнув заднiм крилом об скелю, що виступала на поворотi. Пригальмувавши, шофер витер пiт з чола.

- Пробачте, пане особливо уповноважений, - пробурмотiв вiн. - Надто важка дорога... а ви ж вимагаєте великої швидкостi...

- Якщо по цiй дорозi може мчати та важка, незграбна машина, то ви мусите птахом летiти, - жорстко вiдповiв Хуанес.

Всюдихiд кидало з боку на бiк, але шофер уже не насмiлювався зменшити швидкiсть. А "Люцифер", який iшов попереду весь час метрiв на триста чотириста, нiби й не помiчав нi вибоїн, нi бугрiв. Вiн мчав рiвно i впевнено, просковзуючи помiж скель так спритно, наче керування ним не становило нiяких труднощiв...

Так минали хвилини. I ось, нарештi, змучений шофер всюдихода полегшено зiтхнув. Дорога вирiвнялася. Вiн показав рукою на похмурi руїни, що з'явилися праворуч. Величезнi стiни з масивних кам'яних брил i досi гордо пiдносилися вгору, хоча в них i зяяли безформнi отвори. Зубчастi башти по краях стирчали, мов застиглi кам'янi вартовi вiкiв. Сюди й вела дорога, якою линув "Люцифер", а слiдом за ним i всюдихiд Хуанеса та Френко.

Але загадковий автомобiль пронiсся мимо замку, мимо його мертвих руїн. Вiн мчав далi, вперед i вперед.

- Куди ж вiн рине, божевiльний? - не стримав вигуку Мiгель Хуанес.

А "Люцифер" не зменшував швидкостi, наче його керiвник i гадки не мав, що за кiлька сот метрiв його чекає прiрва. Бiльше того, вiдстань мiж "Люцифером" i всюдиходом почала виразно зростати: виходить, божевiльний автомобiль ще збiльшував швидкiсть. А тим часом стрiлка спiдометра на всюдиходi вже вперто тремтiла на позначцi "120".

- Та що ж це? - шепотiв збуджений Мiгель Хуанес, не зводячи очей з "Люцифера". - Зiрватися в море з кручi збирається, чи що? З глузду з'їхав?

Мiсцевiсть пiдiймалася вище й вище. "Люцифер" не зменшував швидкостi. Вiн мчав угору, наче навмисно розганяючись. Раптом вiн зник з очей: у тому мiсцi дорога перевалювала за бугор - i сiро-зелене тiло автомобiля сховалося за перевалом. Хуанес зцiпив зуби: а раптом вiн чогось не передбачив?..

- Мерщiй! Повний газ! - вигукнув