Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев
— Добрий день, Сергію Петровичу! — ґречно вклонився Лебедєв. — Даруйте, будь ласка, що потурбував вас. Ваші роки…
— Та ви що, всі змовились кожну розмову із згадки про мій вік починати? — сердито насупився Кедров. — Чого це вас так гіпнотизують мої сто двадцять років? Та я всім на собі доводжу благотворний вплив негативних йонів, друже. Заждіть, скоро не те буде! Всі люди житимуть кілька сторіч… Словом, киньте це й давайте ближче до діла. Здрастуйте, значить, Валентине Михайловичу. Слухаю вас.
— Незвичайна подія, Сергію Петровичу. Радісна і водночас гірка звістка для вас.
— Ви, я бачу, на Венері зовсім розучилися по-земному говорити, — посміхнувся Кедров. — Ходите навколо діла, мов олімпійський красень навколо богині Венери. Кавалер та й годі!
— Вибачте, Сергію Петровичу! Справа в тому, що… Нами одержана звістка про плазмольот «НБК-3» і ЙОГО капітана Юрія Чуєва. Вчора, тобто чотирнадцятого квітня за земним часом… Та що з вами, Сергію Петровичу?
Олег прикипів поглядом до екрана. Кедров раптом зблід, схопився за серце, хвилину стояв непорушно, потім потер долонею чоло і глибоко зітхнув.
— Все, вже все добре, Валентине Михайловичу. Тридцять шостий рік чекаю на цю звістку, а от бачите — не підготувався… Ну, ну, далі.
— Вчора наша радіостанція прийняла чіткі сигнали: «SOS! SOS! SOS!». Спершу ми думали, що вони сповіщають про якусь біду на одному з рейсових міжпланетних плазмольотів. Та всі наявні в польоті кораблі заперечили це. Результати обчислень з урахуванням ефекта Доплера показали, що джерело сигналів, прийшовши з міжзоряного простору, переміщувалось з потухаючою швидкістю по витягнутій орбіті навколо Сонця…
— Значить, це не був плазмольот Чуєва? — перебив Кедров. — І ви…
— І ми негайно послали туди плазмольот останньої вашої конструкції, Сергію Петровичу. Вечір і ніч тривала погоня, а годину тому відбулася зустріч з космічним посланцем.
— І це був…
— Так. Це був невеликий автоматичний плазмольот-розвідник, посланий до Сонячної системи з борту корабля Чуєва.
— Де Чуєв? — пошепки запитав Кедров.
— На плазмольоті-розвіднику виявилися копія бортового журналу капітана корабля Чуєва, записки першого випробувача плазмольотів майора Новикова і магнітофонна плівка зі звуковим листом Чуєва на Землю.
— Включайте запис! — сказав Кедров. І наказ, і благання відчув Олег в його схвильованому голосі.
— Зараз, — відповів Лебедєв. — Товаришу Павлов!
На екрані з-за спини Лебедєва з’явився з портативним магнітофоном в руках радист Павлов, поставив апарат на стіл, натиснув кнопку…
— Дорогі земляни! Товариші! Люди! — долинув до Олега хрипкуватий, але чіткий голос. — Звертається до вас капітан плазмольота «НБК-3» Юрій Чуєв. Десятого червня тисяча дев’ятсот вісімдесят восьмого року за земним календарем наш плазмольот у складі дев’яти чоловік команди першим в історії людства вийшов у міжзоряний політ. Як вам відомо, ми першу зупинку зробили на Марсі. Потім наш космічний корабель згідно з планом Академії Наук взяв курс у напрямі зірки Рігель, звідки радянським астрономом Добробасом були прийняті радіосигнали розумних істот.
Кілька місяців плазмольот при потрійному перевантаженні набирав швидкість і нарешті досяг субсвітлової. Ми надовго відірвалися від усіх сигналів з Землі. Пройшло ще півроку польоту. Плазмольот вже пройшов третину курсу, коли на його шляху постала гігантська хмара космічного пилу. Спершу ми вирішили пробитися і за допомогою струменів плазми пройшли хмару. Та виявилося, що це було лише одне, перше кільце гігантської спіралі з космічного пилу. На шляху корабля виникло ще дванадцять таких кілець з погаслими металевими зірками поміж ними. Ми вже минали погаслу систему двох таких зірок, коли несподівано закінчилися запаси дейтерію. Чому так сталося, — читайте в записках майора Германа Новикова. Залишившись майже без енергії, ми споряджаємо наш бортовий автоматичний плазмольот-розвідник, задавши йому програму польоту до Сонячної системи, і сподіваємось, що наші сигнали почують люди.
Дорогі земляни! Товариші! Люди!
Ми зробили все, щоб на останні кілограми дейтерію максимально загальмувати політ корабля. Тепер ми рухаємося по величезній орбіті навколо двох залізних зірок. На наше щастя, шлях вільний від астероїдів і пилу, але цей шлях — мертва орбіта, з якої ми вже самі ніколи не вийдемо…
«Плазмольот вилетів у тисяча дев’ятсот вісімдесят восьмому році, — підраховував Кедров. — Більше півроку він перебував у польоті на субсвітловій швидкості. За цей час на Землі згідно з теорією відносності минуло близько сорока років. Тепер у нас є ще досконаліші плазмольоти, які досягають субсвітлової швидкості в значно коротші строки, мають більший швидкісний коефіцієнт. Треба негайно діяти».
— …Наш плазмольот-розвідник буде йти першу половину шляху з десятикратним перевантаженням, — вів далі голос з плівки, — на граничних для апаратури прискореннях. Це значить, що він досягне Сонячної системи за два-три місяці. Якщо хоча б ще через півроку ми побачили своїх рятівників — це було б перемогою…
«Зараз Юрію Чуєву, — підраховував Кедров, — двадцять дев’ять років, а його синові Віктору повинно бути на Землі сорок, майорові Герману Новикову — тридцять два, а його синові Іванові вже сорок шостий. Юрій і Герман не знають, як зростали їх діти, які професії вони обрали. А чи не можна включити синів до складу рятівної експедиції? Зустріч з батьками в космосі була б для них великим щастям».
Тим часом капітан Чуєв закінчував своє повідомлення:
— Про всі особливості нашого рейсу в космосі, розрахунки шляху плазмольота від Марса до хмари космічного пилу докладно розповідає наш бортовий журнал. Дуже хотілося б, щоб він потрапив до рук Сергія Петровича Кедрова, творця першої «райдуги».
Я закінчую, дорогі земляни. Передайте наш привіт з глибин космосу всім людям, нашим близьким і рідним.
До побачення, люди. Ми чекаємо зустрічі, дорогі товариші!
…Кілька хвилин у радіозалі панувала напружена тиша. Приголомшений всім почутим, Олег злякано дивився на заціпенілого Кедрова.
— Юрій Степанович… Юрко… — прошепотів Кедров. — Я ж тебе, рідний хлопчику, з дня народження пам’ятаю. — Кедров зробив величезне зусилля, ковтнув
