Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Читаємо онлайн Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
class="p1">— Добре, синку. Дякую.

— Тоді я маю владнати ще деякі справи. Я люблю тебе, Тату. Ти є Бог.

— Я люблю тебе, Майку. Ти є Бог, — Джубал ще трохи полежав, привів себе до ладу, переодягнувся, випив трохи бренді, щоб приглушити гіркоту в роті, — а потім приєднався до інших.

Патті була в кімнаті сама — сиділа перед вимкненою базікалкою. Вона подивилась на нього:

— Пообідаєш зараз, Джубале?

— Так. Дякую.

Вона підійшла до нього.

— Це добре. Боюся, що більшість з них просто поїли й розбіглися. Але кожний залишив для тебе поцілунок, — вона передала йому все й одразу, — вкупі з своїми власними почуттями. Джубал зрозумів, що це додало йому сил, й розділив її спокійне прийняття; гіркота зникла.

— Ходімо на кухню, — сказала вона. — Тоні поїхав, а більшість тих, хто лишилися, сидять там. Хоча у будь-якому разі ніхто ніколи не сприймав серйозно його гарчання.

Вона зупинилася і спробувала глянути на татуювання, розташоване ззаду, на шиї:

— Хіба фінальна сцена не змінилася хоч трохи? Можливо, там з'явився дим?

Джубал похмуро погодився, що на його думку — так. Хоча сам він не бачив жодних змін, — проте не збирався сперечатися, ані лікувати манію Патті. Вона кивнула:

— Я чекала на це. Я можу бачити все навколо, окрім самої себе. Мені й досі потрібне подвійне дзеркало, щоб чітко побачити свою спину. Майк каже, що мій Зір дасть і такі можливості через деякий час. Але неважливо.

У кухні десь із десяток людей байдикували, — хто за столом, хто поблизу. Дюк стояв біля плити над невеликою каструлькою.

— Привіт, бос. Я замовив автобус на двадцять місць. Це найбільший з тих, що можуть приземлитися на нашій маленькій платформі... І нам знадобиться ще один — майже такий самий — для немовлят, памперсів і улюбленців Патті. Добре?

— Звісно. Ми всі повертаємося зараз додому? — якщо вони займуть усі спальні, дівчата могли б постелити у вітальні. Адже цей натовп, ймовірно, з часом подвоїться. Джубалу спало на думку, що йому можуть не дозволити спати самому... Але він не дуже-то й сперечався. Приємно мати тепле тіло поряд з собою в ліжку — навіть якщо в твої наміри не входять якісь особливі дії. О Господи, він уже забув, як це приємно! Зближення...

— Не всі. Тім відвезе нас, потім поверне автобус й поїде ненадовго у Техас. Шкіпера, Беатріс та Свена ми збираємося висадити у Нью-Джерсі.

Сем підвів погляд від столу.

— Ми з Рут збираємося повернутися до дітей. А Саул їде з нами.

— Може, спершу зупинитеся у мене? На день чи два?

— Що ж, можливо. Я поговорю про це з Рут.

— Бос, — вставив Дюк, — як скоро ми зможемо наповнити басейн?

— Ну, ми ніколи не наповнювали його раніше, ніж у квітні... Але з новими нагрівачами, гадаю, що можемо зробити це будь-коли.

Джубал продовжив:

— Та все одно у нас погана погода — ще вчора лежав сніг.

— Бос, дозволь дати тобі підказку. Ця банда може пройти крізь сніговий замет висотою з жирафа і не помітити цього — лише задля того, щоб поплавати. Крім того, існують й дешевші способи не дати воді замерзнути, аніж ті великі масляні нагрівачі.

— Джубале!

— Так, Рут.

— Ми зупинимося в тебе на день — а можливо, і трохи довше. Діти пробачать мені; хай там як, а я не горю бажанням виконувати материнські обов'язки без Патті, яка їх навчає. Джубале, ти ніколи по-справжньому мене не знатимеш, доки не побачиш, як моє волосся плаває довкола мене у воді — я тоді схожа на місіс Роби-Що-Тобі-Хочеться.

— Вважай, я призначив тобі побачення. Скажіть, а де Квадратноголовий і Датчанин? Беатрікс теж іще ніколи в мене не була... Вони не могли поїхати так скоро.

— Я перекажу їм, бос.

— Патті, чи можуть твої змії трохи побути у чистому, теплому підвалі? Доки я не зможу придумати щось краще? Звичайно ж, я не маю на увазі Солоденьку булочку, — вона ж людина. Проте не думаю, що кобрам слід повзати будинком.

— Звісно, Джубале.

— Ну... — Джубал роззирнувся. — Доун, вмієш стенографувати?

— Їй це не потрібно, — вставила Анна, — так само, як і мені.

— Розумію. Мені слід було б знати краще. Ти вмієш користуватись друкарською машинкою?

— Я навчуся, якщо ти хочеш, — відповіла Доун.

— Вважай, що ти вже знайшла роботу, — аж поки десь не відкриється вакансія верховної жриці. Джилл, ми нікого не забули?

— Ні, бос. За винятком усіх тих, хто вже поїхав, — але може завітати до тебе у будь-який час. А вони так і зроблять.

— Я припускав такий варіант. Гніздо номер два, — завжди до їх та до ваших послуг.

Він підійшов до плити й приєднався до Дюка; пильно глянув на каструлю, в якій той щось помішував. У ній було трохи м'ясного бульйону.

— Гм... Майк?

— Ага, — Дюк набрав трохи у ложку і скуштував. — Трохи бракує солі.

— Так. Майку завжди було потрібно трохи приправ.

Джубал взяв ложку й скуштував бульйон. Дюк мав рацію; смак був солодкий, і слід було додати сіль.

— Але ґрокнемо його таким, як він є. Хто залишився, щоб розділити?

— Лише ти. Тоні залишив мене тут з чіткими інструкціями: помішувати вручну, додавати воду, якщо знадобиться, — і чекати на тебе. Не дай йому підгоріти.

— Тоді принеси кілька чашок. Ми розділимо й ґрокнемо разом.

— Добре, бос.

Дві чашки припливли й опустилися поряд з каструлею.

— Майк програв парі, — він завжди присягався, що переживе мене й приготує з мене страву на святковий стіл у День Подяки. Чи, можливо, жарт з мене, — тому що я побився об заклад, а тепер не можу забрати виграш.

— Ти виграв лише через непорозуміння. Розділи це на дві частини.

Дюк так і зробив. Джубал підняв свою чашку.

— Розділімо!

— Станьмо ще ближчими.

Вони повільно пили бульйон, розтягували його, насолоджувалися смаком, вшановували, пестили та ґрокали свого благодійника. Джубал несподівано для себе усвідомив, що, попри те, що він був переповнений емоціями, це було спокійне щастя, яке не несло сліз. Яким же приємним та сором'язливим хлопчаком був його син, коли він вперше його побачив... Він так хотів подобатися, був

Відгуки про книгу Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: