Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Він повернувся до нападника:

— Але ти сам — Бог. Ти можеш проклясти тільки себе... І ніколи не зможеш від себе втекти.

— Богохульник! — камінь влучив йому просто над лівим оком; виступила кров.

Майк спокійно сказав:

— Воюючи з мною, ти воюєш із собою... Ти є Бог... І я є Бог... І всі, хто ґрокають, є Бог — і немає ніякого іншого.

На нього сипалося каміння: Майкове тіло кровоточило.

— Почуйте Істину. Вам не потрібно ненавидіти; вам не потрібно боротися; вам не потрібно боятися. Я пропоную вам воду життя...

Несподівано у його руці з'явився келих з водою, який засяяв під сонячним промінням.

— І ви можете розділити її, коли захочете... І піти далі — у мирі, любові і щасті.

Камінь влучив у келих і розбив його. Інший вдарив у рот. Посинілими губами в крові Майк посміхнувся, дивлячись просто у камеру з виразом надзвичайної ніжності на обличчі. Гра світлотіні у стерео створила над його головою німб:

— О, мої брати, я вас так люблю! Пийте глибоко. Розділяйте й зближуйтеся без кінця. Ти є Бог.

Джубал щось прошепотів йому у відповідь. З'явилася заставка на п'ять секунд: «Печера Кангуенда! Нічний клуб зі справжнім смогом Лос-Анджелеса; свіжі порції імпортуються щодня. Шість екзотичних танцівниць».

— Лінчувати його! Дайте покидьку ніггерську краватку! — крупнокаліберна рушниця вистрілила майже впритул, — і права рука Майка, перебита біля ліктя, впала додолу. Вона м'яко опустилася вниз, потім знайшла спочинок у прохолодній траві. Долоня досі зберігала жест вітання.

— Стріляй ще, Шорті, — мета близько! — натовп сміявся й аплодував.

Цеглина розбила Майку носа, а каміння створили кривавий вінець.

— Істина проста, але Шлях Людини — важкий. Спочатку ви мусите навчитися контролювати себе. Решта прийде потім. Блаженний — той, хто знає самого себе і керує собою: для його світу любов, щастя та мир йдуть поруч з ним, куди б він не пішов...

Ще два постріли, з іншої рушниці. Перший постріл — куля п'ятдесят п'ятого калібру влучила над серцем, зачепивши шосте ребро біля грудини, й утворила велику рану; дріб та інша куля влучили у ліву ногу, п'ятьма дюймами нижче колінної чашечки, під кісткою, що стирчала з гомілки зламана, дуже біла порівняно з червоною раною.

Майк злегка хитнувся й засміявся, продовжуючи говорити; його слова були чіткі й повільні.

— Ти є Бог. Знай, що Шлях відкритий.

— Прокляття... Зупинімо згадування Імені Господнього всує! Ходімо, люди! Доб'ємо його!

Натовп кинувся вперед, вслід за сміливцем з кийком; вони накинулися на нього з камінням і кулаками, а коли він упав, били його ногами. Він продовжував говорити, поки вони били його по ребрах, трощили його золоте тіло, ламали кістки й відривали вуха. Нарешті хтось вигукнув:

— Назад, — щоб ми могли облити його газоліном!

Натовп трохи розступився після цього застереження; камери наблизилися, знімаючи його обличчя та плечі. Людина з Марса посміхався своїм братам. Ще раз сказав їм — м'яко та чітко:

— Я люблю вас.

Необережний цвіркун стрибнув на траву у кількох дюймах від його обличчя; Майк повернув голову і почав пильно вдивлятися в нього.

— Ти є Бог, — радісно сказав він. І відділився від тіла.

Розділ 38

Полум'я та стовпи диму піднялися вгору й заповнили екран.

— Господи! — благоговійно промовила Патті. — Це найкраща кульмінація, яку я коли-небудь бачила.

— Так, — зважено погодилася Беккі, — сам професор ніколи й не мріяв про кращу.

Ван Тромп сказав дуже тихо — очевидно, звертаючись до самого себе:

— Блискуче. Розумно й зі смаком. Хлопчина навіть пішов з розмахом.

Джубал поглянув на своїх братів. Він єдиний, хто хоч щось відчув? Джилл та Доун робили те, що й завжди, коли були разом; і жодна з них не здавалася схвильованою. Навіть Дорказ не плакала, зберігаючи спокій.

Замість пекла на екрані з'явився усміхнений Щасливий Холідей і сказав:

— А зараз — кілька хвилин для наших друзів на Єлисейських Полях, які так люб'язно надали... — Патті вимкнула стерео.

— Анна та Дюк повертаються, — сказала вона. — Я проведу їх через фойє, а потім ми пообідаємо.

Вона почала було йти, але її зупинив Джубал.

— Патті? Ти знала, що Майк збирався зробити?

Вона виглядала спантеличеною.

— Що? Ну, звісно ж, ні, Джубале. Було необхідно чекати на повноту. Ніхто з нас не знав, — вона розвернулася й вийшла.

— Джубале, — Джилл дивилася на нього. — Джубале, наш любий тату... Будь ласка, зупинися і ґрокни повноту. Майк не помер. Як він міг померти, якщо нікого не можна вбити? Так само він ніколи не зможе покинути жодного з нас, хто вже ґрокнув його. Ти є Бог.

— «Ти є Бог», — похмуро повторив він.

— Так краще. Ходи сюди, сядь біля нас з Доун, — посередині.

— Ні. Ні, дозвольте мені побути одному,— він наосліп пішов до своєї кімнати, дозволив собі зайти, замкнув за собою двері— і важко притулився обома руками об ліжко. Мій сину, о мій сину! Я мав померти за тебе! У нього було так багато всього, заради чого варто жити... А старий козел, якого він надто поважав, мав би перестати гавкати, підштовхуючи його до непотрібної, марної муки. Якби Майк дав їм щось велике, — щось на кшталт стерео чи бінґо... Але він дав їм Істину. Чи фрагмент Істини. А кому цікава істина? Джубал засміявся крізь сльози.

Через якийсь час він припинив і те, і інше: і стражденні ридання, й гіркий сміх, — і взявся щось шукати у своїй дорожній сумці. Він мав з собою те, що хотів; Джубал тримав це при собі у сумці з предметами особистої гігієни, відколи Джо Дуглас пережив удар, нагадавши йому, що вся плоть — трава.

Що ж, тепер йому випав його власний удар, і він не зміг його витримати. Джубал призначив собі три таблетки, — щоб подіяло напевне, — запив їх водою і негайно ліг у ліжко. Скоро біль зникне.

Здалеку до нього долетів голос:

— Джубале...

— Я відпочиваю. Не турбуйте мене.

— Джубале! Будь ласка, Тату!

— Майк? Це ти?

— Прокинься! Повнота ще не настала. Ось, дозволь тобі допомогти.

Джубал зітхнув.

— Добре, Майку.

Він дозволив собі допомогти. Пішов у ванну, дозволив підтримувати свою голову, поки його нудило, прийняв склянку води й промив рот.

— Тепер добре?