Дюна - Френк Херберт

— Наші вороги мають фору — забагато доведеться наздоганяти.

— Імператор, — промовив Пол. — Тобто — сардаукари.

— Без сумніву, перевдягнені в харконненівську форму, — погодився Герцог. — Та це все одно будуть солдати-фанатики.

— Як фримени допоможуть нам проти сардаукарів?

— Хават розповідав тобі про Салусу Секундус?

— Імператорську планету-в’язницю? Ні.

— А що, як це дещо більше, ніж планета-в’язниця, Поле? Ось питання, яке при тобі ніколи не ставилося про імператорські корпуси сардаукарів: звідки вони беруться?

— З планети-в’язниці?

— Звідкись же вони повинні братися.

— Але ж рекрути, яких Імператор вимагає з кожного…

— Це те, у що нам пропонують вірити: вони лишень рекрути Імператора, яких змалечку чудово тренують. Часом ходять чутки про імператорських тренерів, але баланс нашої цивілізації залишається незмінним: військові сили Великих Домів Ландсрааду, з одного боку, а з другого — сардаукарів і рекрути. Та рекрути, Поле… Сардаукари ж завжди залишаються сардаукарами.

— Але всі рапорти про Салусу Секундус свідчать, що це пекло на землі!

— Безсумнівно. Проте, якщо ти хочеш виховати міцних, сильних, лютих вояків, яке б середовище ти обрав для них?

— Але як можна добитися вірності від таких людей?

— Є перевірені методи: маніпуляція їхнім почуттям власної вищості, загадковість таємної угоди, дух спільних страждань. Це можна влаштувати. Так робилося в багатьох світах у різні часи.

Пол кивнув, прикипівши поглядом до батькового обличчя. Він очікував на неминуче одкровення.

— Щодо Арракіса, — промовив Герцог, — то за межами міст і гарнізонних поселень він настільки ж жахливий, як і Салуса Секундус.

Очі Пола широко розплющилися.

— Фримени.

— Тут ми маємо потенціал для створення настільки ж сильного та смертоносного війська, як і сардаукари. Знадобиться терпіння, аби таємно залучити їх до співпраці, й цілі статки, щоб гарно їх екіпірувати. Але фримени там… і там поклади прянощів. Тепер ти розумієш, чому ми летимо на Арракіс, попри усвідомлення того, що це пастка.

— Хіба Харконненам не відомо про фрименів?

— Харконнени насміхаються з них, полюють заради розваги. Жодного разу не перейнялися навіть їхнім підрахунком. Нам відома політика Харконненів щодо населення планети — витрачатися на людей рівно настільки, щоб вони не вимерли.

Металеві нитки в гербовому яструбі на грудях батька зблиснули, коли Герцог різко змінив позу.

— Розумієш мене?

— Ми вже ведемо перемовини з фрименами, — кивнув Пол.

— Я відрядив до них місію на чолі з Дунканом Айдаго, — сказав Герцог. — Дункан — людина горда й навіть безжальна, але він любить правду. Гадаю, він уразить фрименів. Якщо нам пощастить, вони оцінюватимуть нас по ньому: по Дунканові Доброчесному.

— Дунканові Доброчесному, — промовив Пол, — та Ґурні Звитяжцеві.

— Ти добре їх назвав, — погодився Герцог.

Пол замислився: «Ґурні — один із тих, про кого згадувала Превелебна Мати, розповідаючи, що основи світу тримаються на „відвазі хоробрих“».

— Ґурні казав, що сьогодні ти був вправним бійцем.

— Мені він сказав інше.

Герцог розреготався.

— Уявляю, як скупився на похвалу Ґурні. Проте він каже, що ти чітко розумієш значення, за його словами, різниці між лезом і його вістрям.

— Ґурні каже, що нема нічого вишуканого в убивстві вістрям. Смерть потрібно завдавати лезом.

— Ґурні — романтик, — прогуркотів Герцог. Розмови про вбивства з уст сина раптово засмутили його. — Я хотів би, аби тобі ніколи не довелося вбивати, але якщо виникне така потреба, роби це, як можеш — байдуже, лезом чи вістрям. — Він глянув на вікно на стелі, яке заливав дощ.

Простеживши за поглядом батька, Пол подумав про вологе небо, якого на Арракісі він ніколи не побачить, — і думка про небо перенесла його у віддаленіші простори.

— А кораблі Гільдії справді настільки великі?

Герцог поглянув на сина.

— Це ж ти вперше залишиш планету. Так, вони великі. Ми полетимо на гайлайнері, бо мандрівка буде довгою. Гайлайнер справді величезний. Усі наші фрегати та транспортери помістяться в кутку його трюму — ми будемо лишень крихітною часткою вантажу.

— І нам не можна виходити зі своїх фрегатів?

— Це частина тієї ціни, яку ми платимо за охорону Гільдії. Кораблі Харконненів можуть стояти впритул, але нам не буде чого боятись. Харконнени двічі подумають, перш ніж ризикувати своїми транспортними привілеями.

— Тоді я спостерігатиму за всім крізь наші екрани. Хочу побачити гільдієра.

— Ти цього не зробиш. Навіть їхні агенти ніколи не бачили гільдієра. Гільдія настільки ж ревно оберігає свою приватність, як і монополію. Не роби нічого, що могло б позбавити нас транспортних привілеїв, Поле.

— Гадаєш, вони ховаються, бо мутували та більше не схожі на… людей?

— Хтозна? — знизав плечима Герцог. — Цю таємницю ми навряд чи розгадаємо. У нас є нагальніші проблеми — зокрема ти.

— Я?

— Твоя мати хотіла, щоб саме я розповів тобі про це, сину. Розумієш, у тебе, можливо, є здібності ментата.

Пол витріщився на батька, на мить утративши дар мови.

— Ментат? Я? Але ж…

— Хават підтверджує це, сину. Так і є.

— Але я гадав, що тренування ментата починається з народження, і йому не можна казати про навчання, бо це може вповільнити раннє… — Юнак змовк на півслові, усі деталі його життя склалися в одну сліпучу картину. — Он як.

— Настає день, — сказав Герцог, — коли потенційний ментат має дізнатися, що відбувається. І відтоді з ним нічого не можна робити. Ментат має право обирати: продовжувати навчання чи припинити його. Деякі можуть продовжувати науку, інші ж не здатні на це. Лише потенційний ментат може точно відповісти за себе.

Пол потер підборіддя. Особливі тренування з Хаватом та матір’ю — мнемоніка, концентрування уваги, м’язовий контроль, загострення почуттів, вивчення мов і нюансів голосу — усе тепер сприймалося його розумом по-новому.

— Одного дня ти станеш Герцогом, мій сину, — промовив батько. — Герцог-ментат став би грізним суперником для своїх ворогів. Ти можеш вирішити зараз… чи тобі потрібно трохи часу?

У відповіді хлопця не було ані краплі вагань.

— Я продовжу навчання.

— Справді грізним, — пробурмотів Герцог, і Пол помітив горду усмішку на вустах батька. Вона вразила юнака: вузькі риси Герцогового обличчя обернулися на череп. Пол заплющив очі, відчуваючи, як жахне призначення прокидається в ньому. «А що, як воно й означає — стати ментатом?»

Але, коли він зосередився на цій думці, нове знання заперечило її.

7

Практика Бене Ґессерит із насаджування легенд через Міссіонарію Протектіву сягнула найбільшого розквіту завдяки перебуванню леді Джессіки на Арракісі. Уже давно хист до засівання всього відомого світу пророцькими ідеями для захисту Бене Ґессерит було визнано та оцінено, але ніколи ще ми не бачили такого бездоганного, доведеного до крайнощів поєднання людини та підготовки. Пророцькі легенди вкоренилися на Арракісі