Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Під підлогою був схований невеличкий космічний корабель. Хоча цей літальний апарат був трохи більше десяти метрів завдовжки, він сконцентрував у собі найсучасніші на той момент технології трисоляріан. Розроблений із урахуванням ергономіки людського тіла, він міг узяти на борт трьох осіб і був оснащений двома типами двигунів — термоядерним та криволінійним. Усередині були встановлені мініатюрні системи життєзабезпечення та обладнання для гібернації. Як і «Зоряне кільце», цей корабель був здатен приземлятися та злітати безпосередньо з планет. Його обриси, стрункі та обтічні, можливо, були спроєктовані для полегшення проходження крізь двері. За первісним задумом, на цьому кораблі мешканці Всесвіту 647 мали б повернутися до нового, відродженого Всесвіту після повторного Великого вибуху. Тож він міг послужити тимчасовою базою впродовж значного періоду часу, перш ніж пасажирам вдасться відшукати підхоже місце для проживання в новому Всесвіті. Але тепер його повертали назад, до старого Всесвіту.
По мірі вибирання металевих пластин їхнім поглядам відкрилося інше обладнання мікровсесвіту. Чен Сінь та Їфань уперше в цьому місці побачили щось вочевидь трисоляріанського походження. Як і здогадувалася Чен Сінь, концепції дизайну трисоляріан кардинально відрізнялися від людських уподобань. На перший погляд, побачене важко було зарахувати до класу механізмів; це радше нагадувало дивні абстрактні скульптури чи природні геологічні утворення. Роботи заходилися розбирати і їх, відправляючи по частинах за двері.
Чен Сінь із Томоко зачинилися в одній із кімнат і заборонили Їфаню заходити. Вони сказали, що займаються якимись жіночими справами й хочуть його здивувати.
Після того як роботи відімкнули якусь із машин нижче рівня землі, у мікровсесвіті зникла гравітація, внаслідок чого білі будівлі перетворилися на невагомі кульки. Роботи, переміщуючись у невагомості, розбирали небо — широку, але тонку мембрану, на яку транслювалися блакитне небо та білі хмари. Вони також зняли останні металеві пластини, які містилися під устаткуванням.
Через відсутність гравітації вся вода випарувалася й піднялася вгору, обволікши мікровсесвіт хмарами та туманом. З-за хмар визирало тьмяне сонце, розливаючи блискучу веселку. Краплі води, які не перетворилися на хмари чи туман, скупчувалися в невагомості у сфери — від крихітних до величезних, — заломлюючи й відбиваючи сонячне світло та обертаючись навколо веселки. Завершення демонтажу устаткування також віщувало припинення підтримки екосистеми, тож Чен Сінь із Їфанєм довелося вбратися в скафандри.
Томоко знову вдалася до маніпулювання налаштуваннями дверей, уперше дозволивши газам і рідинам струменіти назовні. У мікровсесвіті почувся тихий гул, спричинений витіканням повітря крізь двері. Море білосніжних хмар утворило біля дверей великий вир, схожий на тайфун при погляді з космосу. Вир швидко перетворювався на справжнє торнадо, змінюючи звучання із тихого гулу на високий стогін: водяні сфери засмоктувалися в круговерть, розривалися на мільйони краплин і зникали за дверима. Безліч дрібних уламків, що дрейфували навколо, повторили їхню долю. Великі предмети, такі як сонце, будівлі та космічний корабель, так само почали дрейфувати в напрямку дверей, але їх швидко відловили й утримували на місці роботи, вже оснащені рушіями.
По мірі того як повітря розріджувалося, зникала й веселка, а хмари і туман ставали дедалі тоншими та легшими. Простір навколо висвітлювався, перетворюючись на мікрокосмос невеличкого всесвіту. Як і космічний простір у великому Всесвіті, він був темним і бездонним, але не мав жодної зірки. У цьому просторі залишилися плавати лише сонце, будинок, космічний корабель і десяток роботів. Тепер цей світ нагадував Чен Сінь ті простенькі та наївні картини, які вона малювала в дитинстві.
Чен Сінь із Їфанєм активували рушії на скафандрах і полетіли вглиб мікрокосмосу. Пролетівши кілометр до краю, вони блискавично повернулися у початкову точку. Вони бачили нескінченні відображення кожного невагомого об’єкта в будь-якому з напрямків. Подібно до двох дзеркал, розміщених одне навпроти одного, зображення розширювалися довгими рядами в нескінченність.
Будинок швидко розібрали. Останньою на злам пішла вітальня, оформлена у східному стилі, де вони вперше говорили з Томоко. Робот проштовхнув крізь двері всі сувої з каліграфічними письменами, картини, чайне приладдя та останні уламки будинку.
Сонце нарешті згаснуло. Воно виявилося металевою кулею, прозорою з одного боку. Трійка роботів проштовхнули крізь двері і її. Відтепер маленький Всесвіт освітлювався лише лампами. Простір, який уже перетворився на вакуум, швидко вихолонув. Останні молекули води й повітря випали у вигляді крижаних кристалів, що сяяли у світлі ламп.
За вказівкою Томоко всі роботи вишикувались у ряд і пройшли крізь двері.
Тепер у космосі мікровсесвіту залишилися лише корабель із обтічними обрисами й три фігури, які плавали навколо нього.
Томоко тримала в руках металеву скриньку — «пляшку» з посланням, — яку вони вирішили залишити в мікровсесвіті, аби вона потрапила до нового великого Всесвіту. Усередині містився квантовий мікрокомп’ютер, у пам’ять якого перенесли масив даних із комп’ютера мікровсесвіту, що містив інформацію про майже всю історію людської та трисоляріанської цивілізацій. Після народження нового Всесвіту скринька отримає сигнал від дверей і за допомогою крихітного рушія прослизне крізь них до нового світу. Вона дрейфуватиме у багатовимірному просторі Всесвіту, очікуючи моменту, коли її виловлять і розшифрують інформацію. Водночас скринька за допомогою емісії нейтрино постійно транслюватиме назовні збережену інформацію, якщо, звісно, в новому Всесвіті існуватимуть нейтрино.
Чен Сінь та Ґуань Їфань вважали, що і в інших мікровсесвітах, принаймні тих, які відгукнулися на заклик повернути матерію до великого Всесвіту, відбувалося приблизно те саме. Якщо новий Всесвіт таки постане з небуття, він міститиме чимало аналогічних послань, які дрейфуватимуть у закоркованих посудинах. Існувала думка, що низка цивілізацій змогли досягти такого рівня розвитку, що їм стало до снаги закарбувати в мандрівному сховку думки та особистість кожного індивідуума своєї раси, а також його біологічні особливості. Цілком імовірно, що подібного обсягу інформації виявиться достатньо, щоб цивілізація в новому великому Всесвіті змогла реконструюватися та повернутися до життя.
— Ми можемо залишити тут ще зо п’ять додаткових кілограмів? — запитала Чен Сінь, плаваючи в скафандрі з протилежного боку корабля. У руках вона тримала сяючу прозору сферу діаметром близько пів метра, всередині якої дрейфувало кілька менших за розміром куль, наповнених водою. У них, серед заростів зелених водоростей, плавали кілька невеличких рибок. Також у сфері дрейфували кілька мініатюрних материків, вкритих рослинністю. Світло линуло з вершини сфери, де було встановлено невелике світне тіло, що виконувало роль сонця цього маленького світу. Це була повністю автономна екосистема — результат більш ніж десятиденної праці Томоко та Чен Сінь. Допоки маленьке сонце у сфері світитиме, ця маленька екосистема буде існувати. А поки ця сфера лишатиметься тут, Всесвіт 647 не перетвориться на неживий темний світ.
— Звісно, Всесвіт не загине через брак цих п’яти кілограмів, — відповів Ґуань Їфань.
Але він залишив при собі іншу думку: можливо, великий Усесвіт справді перейшов від закритої моделі до відкритої через брак маси лише одного атома. Винахідливість природи іноді перевищує уяву: наприклад, зародження життя потребувало юстирування різних космологічних констант із точністю до однієї мільярдної. Але задум Чен Сінь залишити екосферу не повинен мати жодних наслідків, оскільки не всі мешканці незліченних мікровсесвітів, створених величезною кількістю цивілізацій, відгукнуться на заклик повернутися до великого Всесвіту. Зрештою, Всесвіт недорахується кількох мільйонів
