Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Чен Сінь із Їфанєм залишалося лише схвильовано чекати на результати. Споночіло, й дерева навкруги перетворилися на героїв театру тіней. На небі між коротенькими яскравими лініями-зірками почали проявлятися довгі сріблясті волосини, розкидані по чорному оксамиту безодні.
За годину на екрані човника поверх зображення, отриманого методом дистанційного сканування, проступили чотири рядки тексту, написані 18,9 мільйона років тому:
Ми прожили щасливе життя
Ми даруємо вам невеличкий
Врятуйтеся від колапсу всередині
Йдіть у новий
Штучний інтелект «Мисливця» для інтерпретації отриманих результатів вдався до геологічного порівняльного аналізу. Вдалося з’ясувати, що спершу великі літери послання були вирізані на схилі гори, яка складалася з осадових порід, і загальна площа написів дорівнювала приблизно 130 квадратним метрам. Але рух планетарної кори протягом мільйонів років зруйнував гірський масив, до якого належала ця гора, й написи опинилися на теперішній глибині. Загалом послання мало більше ніж чотири рядки, але нижня частина гори під час геологічних перетворень зазнала непоправних руйнувань, тому решта тексту була втрачена. Однак і чотири рядки послання вціліли не повністю — через руйнування однієї сторони схилу три нижні рядки виявилися обірваними.
На радощах Чен Сінь та Їфань знову обійнялися, відчуваючи, як сльози навертаються на очі, — вони ж бо отримали звістку від АА та Юнь Тяньміна і коротеньку розповідь про їхнє щасливе життя 18 мільйонів років тому. Нарешті їхні спраглі до пошуків душі отримали розраду.
— Що за життя вони тут мали? — запитала Чен Сінь, змахуючи сльози.
— Можливий будь-який розвиток подій, — відповів Їфань.
— Вони мали дітей?
— І це не можна виключати. Вони навіть могли започаткувати нову цивілізацію на цій планеті.
Чен Сінь розуміла, що такий розвиток цілком реальний. Але навіть якщо ця цивілізація проіснувала 10 мільйонів років, наступні 8,9 мільйона стерли з лиця планети будь-які згадки про її існування.
Час — справді найнещадніша сила з усіх.
Цієї миті щось дивне вивело їх із медитаційного стану: посеред галявини у повітрі з’явився прямокутник розміром із людський зріст. Його сторони окреслювалися ледь помітними світними лініями, схожими на виділення якогось об’єкта комп’ютерною мишею. Він повільно перепливав туди-сюди, але не віддалявся далеко, постійно повертаючись у вихідну точку. Можливо, прямокутник був тут постійно, але через тонке і неяскраве обрамлення лишався непомітним при денному освітленні. Незалежно від того, якою є природа цього об’єкта — силове поле чи якась матерія, — він, безумовно, був творінням розумної істоти. Лінії, що окреслювали прямокутник, здавалося, мали таємничий зв’язок із зірками-лініями на небі.
— Як ти гадаєш, чи може це виявитися тим… невеличким подарунком, про який згадується в посланні? — запитала Чен Сінь, не зводячи очей із прямокутника.
— У це важко повірити. Яким чином ця річ змогла проіснувати понад 18 мільйонів років?
Але цього разу Ґуань Їфань помилився: об’єкт дійсно зберігався протягом 18,9 мільйона років. І за необхідності він легко дочекається кінця Всесвіту, оскільки існує поза часом.
Спочатку ця річ була вбудована у міцний металевий каркас, що розташовувався поруч зі скелею з вигравіруваним посланням, але за якісь 500 тисяч років метал перетворився на порох. Проте сам об’єкт лишився незмінним, бо він не боїться плину часу, оскільки в його системі відліку час узагалі ще не розпочався. Ця річ залишалася на глибині 30 метрів поряд із поцяткованою скелею, але після виявлення людей піднялася на поверхню. На шляху нагору вона жодним чином не взаємодіяла з корою планети, пересуваючись, немов привид. І ось тепер, опинившись біля двох людей, ця річ пересвідчилася, що чекала саме на них.
— Мені здається, що воно схоже на двері, — прошепотіла Чен Сінь.
Ґуань Їфань підняв невеличку гілку й кинув у прямокутник — гілка без проблем пролетіла загадковий об’єкт наскрізь і впала на землю з протилежного боку. Маленька зграйка флуоресцентних аеростатів промайнула у них над головами і, пролетівши крізь внутрішню частину прямокутника, випливла так само неушкодженою. Один із аеростатів пролетів навіть безпосередньо крізь світний периметр об’єкта.
Їфань простягнув руку, доторкнувся до уявної рами й не відчув нічого — пальці безперешкодно проминали світну лінію. Ненароком, бо він не планував обмацувати порожню ділянку простору, його рука зісковзнула всередину прямокутника, і тут до його вух долинув страшний крик Чен Сінь. Їфань поспіхом відсмикнув руку, бо почути настільки бурхливу реакцію від зазвичай спокійної та врівноваженої Чен Сінь було абсолютною несподіванкою. Але рука й долоня залишилися на вигляд цілком неушкодженими.
— Твоя рука не пройшла! Її не було видно ззаду, — залопотіла Чен Сінь, вказуючи на протилежний бік прямокутника.
Їфань повторив дослід: засунув руку аж до передпліччя, і вона знову зникла, не вийшовши з протилежного боку прямокутника. Чен Сінь зайшла ззаду, і її очам відкрилася картина поперечного зрізу передпліччя: всі кістки, м’язи, сухожилля й судини було видно, немов на долоні. Їфань забрав руку й повторив дослід із гілкою — вона знову без перешкод пройшла крізь прямокутник. Одразу ж компанію гілці склали кілька летючих комах із обертовими роторами.
— Це справді двері, але з функцією інтелектуального розпізнавання, — підсумував Їфань.
— Вони впустили тебе всередину.
— Тебе, напевно, також впустять.
Чен Сінь із осторогою простягла руку, й вона так само провалилася всередину «дверей». Їфань, який цієї миті спостерігав поперечний зріз уже її руки, пережив трепет дежавю.
— Зачекай мене тут, а я піду всередину й подивлюся, що воно таке, — запропонував Їфань.
— Ні, ми підемо разом, — твердо заперечила Чен Сінь.
— Ліпше ти мене зачекаєш тут.
Чен Сінь схопила його за плечі й, розвернувши до себе, сказала, прямо дивлячись у очі:
— Ти хочеш, аби й нас розділили вісімнадцять мільйонів років?
Їфань довго не відводив погляду, але нарешті згідно кивнув.
— Думаю, нам варто прихопити деякі речі.
За десять хвилин вони, тримаючись за руки, пройшли крізь двері.
Поза часом. Наш Усесвіт
Темрява первісного хаосу.
Чен Сінь і Ґуань Їфань знову занурилися в часовий вакуум. Відчуття дуже нагадувало той момент, коли вони провалилися в зону низької швидкості світла на борту човника. Але тут час не тік або його взагалі не існувало. Вони втратили відчуття плину часу, натомість повернулося усвідомлення можливості переступати через знерухомілий час, перебуваючи поза самим часовим виміром.
Темрява розчинилася, й час розпочав свій біг.
Людські мови не мають лексичних форм, які дали б змогу описати момент, коли час з’являється. Стверджувати, що час почав функціонувати лише після того, як вони опинилися за дверима, буде помилкою, оскільки саме означення «після» потребує певної часової шкали. А позаяк часу не існувало, то не існувало ні до, ні після. Час до «після» може тривати менше мільярдної частки секунди або ж довше мільярда мільярдів років.
Загорялося сонце. Світність навколо наростала дуже повільно: спочатку було помітно лише диск світила, а згодом світло стало потроху піднімати завісу над світом. Це було схоже на крещендо
