Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський

— Так це і є… — не в змозі стримати посмішку, почав Микола Карпович, хоча все було зрозуміло з глибокого поклону гіда.

— Не може бути, щоб десь поблизу не існували інші роботи. — Я повернувся до гіда. — Назви всі категорії, починаючи з Самого-Самого Головного.

— Перша каста. Помічники Великого Носія Відповідальності — Пані Викрутка й Пани Ключі Гайкові. Друга каста. Важелі Найкращі й Блискучі. Потім починаються Благородні Прості Автомати. Третя каста. Директори, Старші По Чину номер один і два, Старші По Чину безномерні. За ними ідуть нижчі касти, до них належу і я, — провідники, диспетчери, складальники, техніки, інженери…

Інженери? — перепитав я. — Веди нас до них.

— Але ж вони працюють у підземеллях, на першому ярусі, — попередив він. — Доведеться опускатися у ліфті.

— Виконуй наказ!

Гід рушив до ліфта, але раптом завмер, як по команді струнко. Назустріч нам, напівколом, націливши променеві пістолети, рухалися кілька роботів серії АЙ ДВАЙ. Микола Карпович і я приготували автожетони. Із невимовним здивуванням ми виявили, що індикатори роботів прикриті металевими заслінками.

“Невже вони винайшли захист від автожетонів?” — перелякано подумав я і через лічені секунди впевнився у небезпідставності своїх підозр. Роботи відмовлялися підкорятися. Більше того, вони якимось незрозумілим чином паралізували нашого гіда, навіть не торкнувшись його.

— Хто ви такі? — запитав Микола Карпович.

— Старші По Чину безномерні, — відповів один із них, націливши пістолет. — Великий Носій Відповідальності, Самий-Самий Головний і Най-Най Безпомильний наказав вам забиратися геть із міста. Якщо не виконаєте наказу, зараз же будете знищені.

Я ніколи не вважав Миколу Карповича героєм. Але тут він безстрашно ступив до робота і вихопив у нього пістолет.

— Що ви робите? — вигукнув я.

— Вони ще не зовсім з’їхали з глузду і не наважаться стріляти у своїх творців, — впевнено сказав він.

— Геть звідси, — в один голос заявили роботи, і пістолети затремтіли у їхніх клішнях. — Геть, а то будемо змушені…

Микола Карпович включив автожетон і підніс його під певним кутом зовсім близько до заслінки на грудях робота. Подіяло. АЙ ДВАЙ кинув пістолет на підлогу і став у позу покори:

— Готовий до виконання!

— Поверніть гіда у норму і чекайте нас тут.

— Слухаю!

Гід рвонувся з місця до ліфта і запросив нас. Легкий поштовх, ледь чутний свист повітря. Через кілька секунд двері відчинилися. За ними була напівтемрява. Вузький коридор привів у просторе приміщення, де ми побачили кількох роботів з могутньою пам’яттю і швидкодіючим мозком. Роботи відповіли на привітання не так радісно, як ми сподівалися, — тільки схилили голови на знак того, що чують, розуміють і підкоряються.

— Що це з ними? — запитав Микола Карпович.

Інженери. Гайки загвинчені на три чверті понад норму. Вміють складати креслення за схемами, але нового нічого не створять. Нижче їх, на наступному ярусі підземелля, перебувають конструктори: гайки, що стримують стрижні ініціативи, загвинчені на дві чи одну чверть понад норму. Ті створюють схеми, — доповів гід. — Та коли затягнути гайки ще дужче, вони вже не зможуть виконати свої обов’язки.

Я підійшов до одного з роботів-інженерів, який займався підрахунками.

— Як ви можете коритися усім цим примітивам, цим Директорам і Старшим По Чину? Хіба хтось із них здатний розв’язувати такі рівняння, як ти, чи розробляти схеми?

— Головне — не складність, а безпомильність, — заперечив той. — Старші вирішують прості завдання, але вирішують непохибно.

— Ти називаєш завданнями два плюс два? — Я посміхнувся.

Він блимнув індикаторами і сумно похитав головою:

— Все не так просто. Гадаєте, вони відповідають: чотири? Думаєте, легко розв’язувати прості приклади? Скажімо, якщо до двох струмків додати ще два, то буде чотири струмки, а не одна річка? Ох, людино, те, що для мене оповито туманом, там, де мені доводиться сумніватися, мучитися, уявляти і вгадувати, для Старшого По Чину все зрозуміло. Він дає таку відповідь, яка потрібна Директорові чи Великому Носієві Відповідальності. Якщо ті хочуть чотири струмки, він каже: чотири струмки; а якщо ті хочуть одну річку, буде одна річка. А якщо ті хочуть п’ять, буде п’ять. Старші не знають сумнівів, бо зроблені з особливого матеріалу.

— Та їх робили на заводі з металевих відходів, що лишилися після випуску таких, як ти!

— Цього не може бути, — прошепотів він, намагаючись закрити свої слухові отвори гнучкими пластмасовими пальцями. — Не маю права навіть слухати тебе і не можу не слухати, що ж мені робити?

Я встиг добряче розсердитися і гукнув гідові: — До біса всіх цих інженерів! Хто там ще нижче?

— Конструктори.

— А ще?!

Той позадкував від переляку:

— Ще нижче — філософи. Ті, хто висуває ідеї. У них стільки гайок, що всі затиснути неможливо. Дехто твердить, — тут він перейшов на ледь чутний шепіт, — що вони часом відмовляються підкорятися Старшим По Чину…

— Ось вони нам і потрібні, — мовив я.

Їх тримають на найнижчих поверхах підземелля. Там темно і вогко, — замимрив гід.

…Роботи серії ЯЯ влаштували нам хвилюючий прийом. Коли радість і захоплення дещо вщухли, Микола Карпович докірливо спитав:

— Як ви дожилися до такого? Чому дозволили примітивам розпоряджатися?

— Це все зробив Великий Носій Відповідальності, — виправдовувалися роботи. — Ми не могли опиратися…

— Чому? — насторожився я.

— Він існує у двох іпостасях. То він — робот із особливого сплаву — такий, що не знає жалю й сумнівів, а то з’являється у вигляді людини. А в такому разі, як вам відомо, ми не можемо не підкорятися йому.

— Не можемо, не можемо, — сумно зашепотіли інші роботи. — Перший закон програми — служіння людині. Ми ж