Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко

— Не програв гри комітет, ні! Я не вживаю бучних слів, не згущую фарб! То ви навмисне заплющуєте собі очі і не хочете бачити дійсності. Добре, припустімо на хвилинку, що страйк зірвано, що робітники повинні згодитись на всі вимоги компанії Говерса. Що буде тоді? А, то я за вашими словами згущую фарби? Та ви бачили, Мадлено, що робиться вже тепер серед робітництва? Чи бачили ви, як голодують діти? Чи бачили ви, як мати відмовляє собі та батькові в шматочку хліба, щоб зберегти його для дитини?.. Люди, що працюють по дванадцять годин на добу, на вашу думку, не мають права вимагати людських умов життя?..

Він на мить спинився, жадібно хапаючи ротом повітря. Мадлена дивилась на цього широко розкритими очима. Тім знов гаряче заговорив:

— Я розумію, що такий, як Бірз, відверто плює на робітництво. Зрозуміло. Адже він завжди був такий, він не даремно продав свій хист Говерсові. Але ви, Мадлено! Я не знаходжу слів, щоб висловити своє обурення. Погляньте в майбутнє: гаразд, хай роботарі перемогли. Говерс диктує робітникам свої умови. Їм не залишається нічого більше, як покірливо згодитись на них. Кінець страйкам, бо Говерс завжди має в резерві армію залізних штрейкбрехерів. І навіки злидні, навіки напружена праця, так?.. Мадлено, — голос Тіма став несподівано м’яким, теплим. — Мадлено, згадайте на хвилинку про вашу власну родину. Ваш батько — робітник, Мадлено. Що чекає вашого брата? Вашу сестру? А скільки таких батьків та сестер є на світі? Ви забули про це? Хто знає, може, саме тепер ваш старий батько обмірковує, чи не взяти йому участь у страйку, щоб врятувати для родини ті кілька доларів на місяць, які відбирає в нього фабрикант, зменшуючи зарплату. Він обмірковує, він, нарешті, вирішає взяти участь у страйку, боротися, не зважаючи на голодування… бо не знає він ще нічого про роботарів, не знає, що його дочка пильно допомагає Бірзові душити робітників руками бездушних потвор.

— Я не допомагаю, — слабо відгукнулась Мадлена.

— Ну, так гаряче співчуваєте, принаймні. Як же, — велике здобуття техніки, нова ера капіталізму! Так же, Мадлено?

Мадлена мовчала. У мозку її стукотіли слова Бірза: «Залізною рукою роботарів ми схопимо за горлянку всіх тих, хто насмілиться протистояти нашій волі…» І ось слова Тіма про її батька, про її сестру, брата, що носить червоний галстук… Тім помітив її вагання.

— Дозвольте, Мадлено, говорити з вами одверто. Може, це буде в останній раз.

— Говоріть.

— Страйковий комітет два дні тому доручив мені просити вас допомогти нам боротися проти роботарів. Страйковий комітет доручив мені нагадати вам про те, що ви дочка робітника. Я йшов позавчора ввечері до вас, щоб сказати вам про це, але… — голос Тіма забринів гірко, — але ваші вікна були відчинені. Мимоволі я почув кінець вашої розмови з Бірзом. О, Мадлено, я не хотів підслухувати! Ніколи в житті! Проте, кілька фраз я почув. І, почувши їх, я не пішов вже до вас. Я повернувсь назад, бо мені було надто важко. Ви пам’ятаєте вашу розмову з Бірзом, Мадлено?

— Я нічого не відповіла йому, — тихо промовила Мадлена, немов обороняючись.

— Ви обіцяли йому сказати щось на другий день. Що ви відповіли йому? Ви кохаєте його, так? О, я знаю, він уміє гарно промовляти. Що проти нього той божевільний хлопець, який мріє про комунізм, про перемогу робітників над Говерсом… Так, Мадлено?

— Тім, ви помиляєтесь. Я не кохаю Бірза. Я поважаю його за геніальний винахід. Але щодо кохання… Я просто не могла тоді спокійно говорити, бо мене дуже вразило його оповідання про роботарів.

Мадлена говорила повагом, очевидно, підшукуючи слова. Тім підбіг до неї:

— Це справді так? Це не жарт, ви не хочете обдурити мене?.. Мадлено, я собі не вірю!

Мадлена поглянула на нього і мимоволі усміхнулась: такий був чудний у ту мить Тім. Волосся його розкуйовдилося ще більш, очі сяяли радістю, він увесь палав.

— Мадлено, я нічого більш не хочу питати у вас тепер. Я тільки прошу вас: подаруйте мені одну годину. Поїдьмо зі мною! Ви побачите на власні очі, що діється серед робітників. Вчора і сьогодні на заводі ви з Бірзом бачили один бік красивої медалі, механічну працю роботарів, останнє досягнення капіталістичної техніки. Дуже прошу, поїдьмо! Я покажу вам другий бік цієї медалі, я покажу вам, що саме несуть з собою роботарі для живих робітників, для їхніх родин. Їдьмо, Мадлено!

Мадлена не могла відмовити на таке палке прохання. Вона підвелася:

— Гаразд, їдьмо. Але ви в такому вигляді… — поглянула вона виразно на подраний піджак Тіма.

— Нічого. Там фраки не потрібні. Ходімо!

… Цього вечора Томас Бірз не застав Мадлени Стренд удома. Дуже здивований, він повернувся до заводу, залишивши їй записку:

«Що сталося, Мадлено? Де ви? Буду дуже радий побачити вас завтра на заводі. Справи йдуть добре. Якщо прийдете, роботарі вітатимуть вас. Як? Побачите. Вони мої — і робитимуть те, що схочу я, без будь-як их несподіванок для мене. Томас».

З передової статті газети «Дейлі Телеграф»:

«Ми дуже раді, що можемо подати в сьогоднішньому номері газети нашим читачам точну картину того, що відбулося вчора в Нью-Гаррісі. То був історичний день, від якого справді треба тепер починати нове літочислення. День, коли вперше до верстатів заводів велетенської компанії Говерса поставлено механічних людей — роботарів. Керував цією операцією відомий талановитий інженер Томас Бірз, славетний винахідник роботарів.

Винахід роботарів треба вважати за надзвичайно важливу подію, що рішуче змінює співвідношення сил між капіталом та робітничим класом. Досі робітники завжди мали змогу впливати на господаря підприємства загрозами страйку, що завдавав капіталістові великих втрат. Витримувати робітничі страйки і навіть відповідати на них локаутами — могли тільки найбагатші промислові компанії. Але і в них боротьба не завжди давала бажані наслідки.

Тепер картина різко міняється.