Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Співак володів такою здатністю, але це було не якимось особливим його талантом чи інстинктом, а саме інтуїцією, натренованою протягом десятків тисяч відтинків часу. Набір координат в очах невтаємниченого мав вигляд простої решітки, проте Співакові вона здавалася живою. Кожна деталь мала значення. Наприклад, яку кількість орієнтирів було використано? Яким чином позначена зірка-ціль? І безліч інших дрібних нюансів. Звісно, головне ядро також надасть певну інформацію: хронологічні записи, пов’язані з цим набором координат, напрямок до джерела мовлення та тривалість передачі. Усе разом органічно складеться в єдине ціле, і в свідомості Співака постане образ самого мовця. Дух Співака перетне прірву простору та часу, перегукнеться з духом мовця і відчує його страх і занепокоєння. Також будуть й інші незвичні для материнського світу почуття, такі як ненависть, ревнощі, жадібність тощо, але головним чином страх. Зі страхом координати набувають правдивості. Для всіх тіл із низькою ентропією страх є запорукою виживання.
Цієї миті Співак помітив правдиві координати в безпосередній близькості до напрямку руху насінини. Координати транслювалися за допомогою довгої мембрани, і навіть сам Співак не міг до пуття пояснити, чому він вирішив, що ця передача є правдивою, — інтуїцію не завжди можна пояснити. Він ухвалив рішення зачистити передачу, бо все одно інших занять не було — його співу це аж ніяк не перешкоджало. Неважливо, помилився він чи ні. Зачистка не була ювелірною роботою і не вимагала абсолютної точності. Утім, вона також не була невідкладним завданням, просто колись все одно довелося б її зробити. Саме через це його посада не вважалася престижною.
Співак вийняв із збройного відсіку насінини кульку чистої маси і почав шукати поглядом зірку, на яку вказували координати. Головне ядро спрямовувало його погляд, немов спис, що летів зоряним небом. Співак утримував кульку маси щупиком силового поля, готуючись до пострілу. Але коли нарешті роздивився позначене місце, то розслабив щупик.
Однієї з трьох зірок бракувало, а на її місці клубочився білий зоряний пил, немов щойно вийняті китові тельбухи.
Світ уже зачищений, і тут більше нічого робити.
Співак повернув кульку маси до сховища.
Робота завершилася, навіть не почавшись.
Він активував у головному ядрі програму з відстеження точки пострілу кулькою маси, яка знищила цю зірку. Імовірність успіху подібного задуму була близькою до нуля, але за протоколом він мав це зробити. Програма швидко закінчила моніторинг — безрезультатно, як і завжди.
Незабаром Співак зрозумів, чому світ зачистили з таким поспіхом: на його околицях, десь на відстані половини структури цього світу, він угледів сліди туманності, які повільно оберталися. І якщо аналізувати ці два явища порізно, то важко зрозуміти причини появи цієї туманності. Однак якщо зробити прив’язку до координат трансляції, то одразу стає зрозуміло, звідки вона взялася. Туманності, що повільно обертаються, — небезпечний знак, саме тому світ зачистили так швидко. З’ясувалося, що існують інші сутності з низькою ентропією, наділені інтуїцією, кращою за його. Воно й не дивно. Як казав Старійшина: «Якими швидкими ви не були б, у Всесвіті точно знайдеться хтось, швидший від вас. І наскільки повільними ви не виявилися б, завжди є хтось повільніший».
Щиро кажучи, будь-яка трансльована координата буде рано чи пізно зачищена. Це просто питання часу. Вам цілком може здаватися, що ця координата неправдива, але в сотнях мільйонів інших світів із низькою ентропією існують сотні мільйонів інших чистильників, серед яких точно знайдеться бодай один, який вважатиме саме цю координату правдивою. Усі сутності з низькою ентропією мають ген зачищення, який є їхнім інстинктом. Окрім того, зачистка була некопіткою справою. У Всесвіті скрізь розкидані потенційні джерела сили, і вам лише треба змусити їх зробити зачищення за вас. Це не вимагало жодних зусиль, навіть не відволікало від співу.
Співак міг просто терпляче чекати, допоки правдиві координати зрештою зачистять інші невідомі тіла з низькою ентропією, проте це не пішло б на користь материнському світу та насінині. Оскільки Співак отримав координати і поглянув на вказаний світ, то встановив із ним певний зв’язок. Було б наївним вважати, що такий зв’язок залишиться одностороннім. Досить згадати великий закон синхронності виявлення: якщо ви змогли відшукати світ із низькою ентропією, то і цей світ зможе рано чи пізно роздивитися вас, це лише питання часу. Тому чекати, доки інші закінчать за тебе роботу, — просто небезпечно.
Наступним завданням було перемістити ці, вже безплідні, координати до бази даних — архіву, який називався похованням. Цього також вимагав протокол. Звісно, вся супутня інформація координат — історичні записи тощо — також відправиться до архіву, так само як у материнському світі за звичаєм із останками хоронять особисті речі.
Серед «особистих речей» виявилося дещо, що змогло привернути увагу Співака: три записи спілкування загиблого світу з іншим адресатом, яке відбувалося з використанням середньої мембрани. Середня мембрана була найменш ефективною, найпримітивнішою з-поміж інших. Більшість у спілкуванні віддавала перевагу використанню довгої мембрани, але подейкують, що для цього можна використовувати навіть коротку. Якщо це виявиться правдою, то абоненти стануть рівними богам. Але Співакові подобалося працювати з середньою мембраною. Він вважав, що вона наділена простою красою, яка символізувала епоху, сповнену радістю. Співак часто компілював примітивні повідомлення з мембрани у тексти пісень, які було так приємно співати. Звісно, він зовсім не розумів сенсу повідомлень, та це й не було потрібно. За винятком координат, інформація з примітивних повідомлень не була аж надто корисною. Краще було просто насолоджуватися їхньою музикою.
Але цього разу Співакові вдалося зрозуміти частину повідомлення, оскільки воно мало систему автодекодування! Хоча Співак зміг вловити лише загальні обриси описуваних подій, йому відкрилося чаруюче дійство!
Спочатку інший світ передав повідомлення за допомоги примітивної мембрани. Особини з низькою ентропією незграбно зачепили свою зірку — Співак вирішив називати їх щипачами, — мов стародавні музики материнського світу, які перебирали струни цитр. Саме це повідомлення містило систему автодекодування.
Хоча ця система й була вкрай примітивною, цього виявилося достатньо, аби Співак зміг зрозуміти, що послання знищеного світу містило ту саму систему, а отже, було відповіддю на перше повідомлення! А ще неймовірнішим виявилося те, що щипачі надіслали свою відповідь!
Надзвичайно цікаво!
Співак раніше чув про світи з низькою ентропією, в яких відсутні інстинкти переховування та зачищення, але на власні очі бачив уперше. Звісно, ці три сеанси зв’язку між двома світами не містять точної інформації про місце їхнього розташування, проте дають уявлення про відстань між ними. Якби їх відділяла значна відстань, це не становило б для них жодної проблеми. Але відстань між ними була просто мізерною — лише 416 структур; тобто вони фактично приклеїлися один до одного. Таким чином, знаючи місцерозташування одного зі світів, можна легко з’ясувати, де розташовано інший,
