Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Ти хочеш щось мені сказати? — спитала Чен Сінь. Їй було дивно, що вона хотіла почути думку цієї людини.

— Дякую за сигари.

Минуло багато часу, перш ніж Чен Сінь збагнула, що більше нічого не почує. Це були його останні слова.

Вони мовчки сиділи поруч, не дивлячись одне на одного. Час перетворився на ставок із затхлою водою, яка засмоктувала їх дедалі глибше, аж поки поштовхи від корегування орбіти космічного міста не повернули Чен Сінь до реальності. Вона повільно встала й тихим голосом попрощалася з Вейдом.

Вийшовши за стіни ізолятора, Чен Сінь відкрила коробку й дістала сигару. Попросивши вогню в охоронця, вона зробила першу в житті сигарну затяжку. На диво, вона не закашлялася, а натомість спостерігала, як білий дим розсіється під світлом штучного сонця столиці, зникаючи разом зі слізьми, які оплакували три століття знайомства з Вейдом.

За три дні тіло Томаса Вейда випарували на молекули потужним лазером за одну десятитисячну секунди.

***

Чен Сінь повернулася до Центру гібернації в Азії І, аби розбудити АА. Згодом вони обидві вирішили, що варто злітати на Землю.

Чен Сінь і АА скористалися корпоративним човником «Зоряне кільце» — одним із небагатьох активів, залишених Федеральним урядом Чен Сінь після націоналізації її компанії. Загальна сума статків, переданих у відання Чен Сінь, приблизно дорівнювала вартості активів компанії на момент передачі управління Вейду. Хоча це була досить значна сума, вона виявилася крихтами порівняно з вартістю активів «Зоряного кільця» на дату націоналізації. Це був уже третій космічний корабель із такою назвою, який, попри невеличкі розміри (він міг узяти на борт лише трьох людей), годився для міжзоряних польотів. Замкнена екосистема корабля мала довершений і делікатний вигляд, немов найвишуканіший взірець садово-паркового мистецтва.

Чен Сінь із АА блукали ледве заселеними материками Землі. Вони проносилися над безкраїми лісами, об’їжджали верхи безмежні пасовища й прогулювалися пустельними пляжами. Більшість міст поглинули ліси й чагарники, лишивши для дрібки людей невеличкі поселення. Чисельність населення Землі була такою ж, як у часи пізнього неоліту.

Чим довше вони лишалися на Землі, тим більше стверджувалися у думці, що вся історія людства — лише один довгий сон.

Вони навідалися і в Австралію. З усіх міст заселеним лишилася тільки Канберра — тут навіть зосталися урядові інституції, які гордо називали себе Співдружністю Австралії. Ворота будівлі Парламенту, де Томоко проголосила план остаточного винищення людства, були густо вкриті різноманітною рослинністю, а в’юнкі лози обплели навіть 80-метровий флагшток. Вони відшукали в урядових архівах записи про Фреса: старий прожив понад 150 років, але час переміг і його — він помер понад 10 років тому.

Наступним пунктом призначення був острів Москен. Збудований Джейсоном маяк іще лишався на місці, проте вже не посилав сигналів у морські далі. Навколишні краї повністю збезлюдніли. Вони знову почули гуркіт Москстраумена, але не побачили більше нічого, крім порожніх морських пейзажів у світлі призахідного сонця.

Їхнє майбутнє здавалося не менш порожнім.

— А чому б нам не вирушити в часи після завдання удару, коли вже зникне Сонце? — запропонувала АА. — Тільки тоді наші душі віднайдуть спокій.

Чен Сінь сама розмірковувала над такою можливістю, але не заради безтурботного життя. У цю епоху, зупинивши руйнівне протистояння між компанією та Федеральним урядом, вона знову перетворилася на об’єкт поклоніння безлічі незнайомих людей, що було надзвичайно виснажливим. Крім того, їй кортіло на власні очі побачити, що людство успішно переживе удар за теорією Темного лісу й надалі процвітатиме — єдина розрада, яка могла полегшити її душевний біль. Вона намагалася уявити, як це — жити на межі туманності, на яку перетвориться Сонце, в останній гавані її життя, де вона спробує віднайти спокій і, можливо, щастя.

Зрештою, їй було лише 33 роки.

Чен Сінь і АА повернулися до юпітеріанського кластера й знову скористалися послугами Центру гібернації в Азії І. Запланована тривалість сплячки становила 200 років, але в документах була особлива примітка: якщо протягом цього строку станеться удар за теорією Темного лісу, то їх мають пробудити негайно.

Частина 5

Рік 67-й Епохи сховищ. Спіральний рукав Оріона в Чумацькому Шляху

Скролити безкінечний потік даних було роботою Співака; але справжнім його захопленням стало встановлення їх правдивості.

Співак чудово розумів, що його робота не є аж надто унікальною: він просто заповнював відсутні фрагменти. Але це мав хтось робити, і він навчився отримувати від такого процесу задоволення.

Якщо згадувати про приємні моменти, то, коли ця насінина відділилася від материнського світу, він іще був пристанищем радості й задоволення. Але відколи між материнським та окраїнними світами розпочалася війна, радості поменшало. Відтоді минуло понад 10 тисяч відтинків часу, і в материнському світі та цій насінині залишилося не так багато розваг. Щастя минулих часів можна було віднайти хіба що у старих музичних записах, наспівувати які — одна з небагатьох віддушин сьогодення.

Переглядаючи дані, Співак якраз наспівував одну з пісень:

Я бачу свою кохану,

Лечу я до неї,

Аби чимскоріш віддати мій подарунок —

Маленький шматочок затверділого часу,

Посмугований прекрасними відмітками,

Він здається м’яким, мов мул на мілководді…

Співак не нарікав на долю — виживання вимагає значних мисленнєвих зусиль й витрат енергії.

Ентропія Всесвіту дедалі збільшується, зменшуючи водночас ступінь упорядкованості, немов гігантський чорний птах, що розкинув безмежні крила, тисне згори на все суще. Але системи з низькою ентропією все ще були здатні стримувати її, ба навіть зменшувати. Ступінь упорядкованості в них зростав, немов фосфоресцентні утворення здіймалися з темряви морських глибин, прагнучи досягнути поверхні. У цьому й полягав сенс, вищий за будь-яку насолоду. Аби зберегти цей сенс, системи з низькою ентропією мали існувати і в майбутньому.

Намагання зрозуміти щось, вище за це, були чистим безглуздям. Подібні речі не варто навіть обмірковувати, бо все одно нічого нового не відкриєте, лише накличете біду. Не кажучи вже про вершину піраміди сенсу — її могло не бути взагалі.

Повертаючись до координат: існує багато їх різновидів, які зараз розлітаються космосом, подібно до матричних комах, що літали у небі материнського світу. Збір координат був завданням головного ядра, яке заковтувало всю інформацію, що поширювалася космосом: середню, довгу та легку мембрану, а одного дня, можливо, і коротку мембрану також. Головне ядро запам’ятовує місцерозташування всіх зірок, узгоджує з різними проєкціями та комбінаціями, визначаючи координати відправлення повідомлень. Казали, що головне ядро здатне вирахувати положення всіх зірок щомиті впродовж 500 мільйонів відтинків часу. Співак жодного разу не перевіряв правдивість цього твердження, бо це було чистим безглуздям. У ті далекі часи кластери з низькою ентропією траплялися у Всесвіті досить рідко, і не могло бути й мови про еволюцію генів переховування та зачищення.

Але тепер —

Крийся добре; очищуй заповзято.

Однак з усього масиву координат лише невелика частина була правдивою. Сліпа віра у фіктивні повідомлення спричинить очищення порожніх світів. Це було марнотратством енергії, але була й інша шкода — ці порожні світи могли стати в пригоді у майбутньому. Відправники неправдивих координат — дійсно нерозумні істоти, і з часом вони отримають відплату за це.

Існує кілька правил,