Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Твоя аналогія не дуже точна. Ми склали рівняння еквівалентності маси та енергії й відкрили явище радіоактивності, а нашою кінцевою метою є створення атомної бомби. Від цілі нас відділяють лише кілька десятиліть, — заперечив їй Бі Юньфен.
— Через 50 років ми матимемо готовий двигун космічного корабля криволінійного прискорення, але це вимагатиме великих інвестицій і проведення чималої кількості випробувань. Саме тому ми пішли на загострення конфлікту з Федеральним урядом — заради отримання необхідних для нашої роботи умов.
— Але з вашим підходом до врегулювання конфлікту ви не отримаєте нічого.
— Це залежить від твого рішення, — відповів Вейд. — Ти, мабуть, вважаєш, що ми беззахисні перед кораблями флоту, які взяли нас в облогу. Але це не так, — і він махнув рукою до дверей. — Заходьте.
Група важкоозброєних людей заполонила залу. Це було близько 50 молодиків, вдягнених у чорні камуфляжні скафандри. Здавалося, що від їх присутності в залі погустішала темрява. Їхні скафандри були полегшеною моделлю звичайних військових одностроїв, проте в них, додавши лише шолом та реактивний ранець із системою життєзабезпечення, можна було виходити у відкритий космос. Що дійсно здивувало Чен Сінь, то це їхня зброя — всі мали гвинтівки одного зразка. Можливо, їхнє озброєння й було виготовлене нещодавно, проте за конструкцією не відрізнялося від звичайної вогнепальної зброї докризових часів — такі самі ручні затвори й спускові гачки. Боєприпаси до гвинтівок лише підтверджували її припущення: вояки були хрест-навхрест оперезані патронташами з жовтими набоями.
Їхній вигляд викликав подив, який спричинила б поява лучників наприкінці ХХ століття. Але, попри трохи комічний вигляд, від них віяло силою й загрозою. Відчувалося, що вони вдягли однострої не для забави й їхній дух загартовано відповідно до завдань, які доведеться виконувати. Було видно, що з-під тонких скафандрів випинаються треновані м’язові корсети, а очі на суворих обличчях відливали важкістю металу та байдужістю до власного життя, яке вони були готові віддати за недорого.
— Це сили самооборони міста, — пояснив Вейд, махнувши рукою на озброєний гурт. — Вони покликані боронити Зоряне кільце й наш проєкт надшвидкісних космічних кораблів. Тут присутній майже весь особовий склад нашого воїнства, лише кілька людей залишилися надворі. Багато містян висловили бажання приєднатися до загону, але ми не плануємо залучати більше ста осіб. Що стосується їхньої зброї… — Вейд узяв гвинтівку з рук найближчого солдата й пересмикнув затвор, — то очі тебе не обманули: старовинна зброя, виготовлена з використанням сучасних матеріалів. Кулі урухомлюються не за допомогою порохових газів, гвинтівка має значно більші дальність пострілу й точність влучання. У космосі ці гвинтівки здатні поцілити у військовий корабель зоряного класу з відстані двох тисяч кілометрів, а загалом — так, це примітивна зброя. Тобі все це має здаватися дурницями, але є одне «але», — Вейд повернув гвинтівку солдату, натомість дістав із його патронташа один із набоїв. — Набої мало чим відрізняються від старовинних зразків, але начиння кулі — новітнє. Можна навіть сказати, що це зброя майбутнього. Оболонка кулі — надпровідний контейнер із чистим вакуумом усередині, по центру якого плаває маленька кулька, що утримується на місці потужним магнітним полем, аби, не дай Бог, вона не доторкнулася до оболонки. Ця маленька кулька виготовлена з антиматерії.
Бі Юньфен із помітною гордістю додав:
— Циркумсолярний прискорювач використовувався не тільки для проведення наукових експериментів, а й для виробництва антиматерії. Протягом останніх чотирьох років він працював на повну потужність, і зараз ми маємо 15 тисяч подібних набоїв.
За мить, здавалося б, примітивний набій у руці Вейда перетворився на загрозу, що викликала у Чен Сінь озноб. Тепер вона переймалася, наскільки стабільне і надійне магнітне поле в кожному такому крихітному надпровідному контейнері: незначна похибка в параметрах — і антиматерія сконтактує з оболонкою, знищивши у величезному спалаху все Зоряне кільце. Вона перевела погляд на ряди таких набоїв на грудях солдатів — справжні ланцюги бога Смерті. Лише в одному з них цілком вистачило б куль, аби знищити весь бункерний світ.
— Але нам не потрібно виходити у відкритий космос, ми можемо почекати, допоки кораблі наблизяться, й стріляти прямо з міста, — продовжив Вейд. — Ми маємо достатньо набоїв, щоб зробити по кілька десятків чи навіть сотень пострілів у кожен із понад двадцяти військових кораблів, які обложили місто. І будь-яке влучання гарантовано знищить кожен корабель. Хоча подібна тактика вельми примітивна, проте гарантує високу гнучкість та адаптивність на полі бою. Кожен вояк, озброєний подібною гвинтівкою, перетворюється на окрему бойову одиницю, здатну знищити військовий корабель. Ми також маємо засланих агентів із такою ж зброєю в інших космічних містах. — Він повернув кулю до патронташа солдата. — Ми не хочемо розпочинати воєнні дії. На перемовинах маємо намір продемонструвати посланцю Федерації цю зброю й відкрито заявити про нашу тактику ведення бойових дій. Сподіваємося, що Федеральний уряд зважить усі наслідки ескалації конфлікту й зніме облогу із Зоряного кільця. Ми не вимагаємо чогось надзвичайного — лише дозвіл на будівництво бази для проведення випробувань двигунів криволінійного прискорення за кількасот астрономічних одиниць від меж Сонячної системи.
— Але якщо бойові дії таки розпочнуться, чи можемо ми бути впевненими у нашій перемозі? — запитав Цао Бінь, який до цього не проронив ані звуку. Вочевидь, на відміну від Бі Юньфена, він не належав до прихильників партії війни.
— Ні, не можемо, — спокійно відповів Вейд. — Але й вони не можуть бути в цьому впевнені, допоки не спробують.
Побачивши в руках Вейда набій із антиматерією, Чен Сінь одразу збагнула, що мусить робити. Вона не надто переймалася кораблями флоту Федерації, бо вірила, що вони зможуть впоратися із цією загрозою. Зараз її думки були сконцентровані на іншій фразі, почутій від Вейда: «Ми також маємо засланих агентів із такою зброєю в інших космічних містах».
Якщо сутичка все-таки відбудеться, то хтось із цих агентів може відкрити вогонь без команди, влучивши кулею у будь-який об’єкт, зроблений зі звичайної матерії. Вибух від анігіляції матерії з антиматерією миттю розірве тонку оболонку космічного міста, знищивши все всередині нього. Місто, що обертатиметься за інерцією, розвалиться на безліч фрагментів, прирікаючи десятки мільйонів мешканців на вірну смерть.
Оболонки міст насправді крихкі, як яєчна шкаралупа.
Хоча Вейд і не погрожував прямо атаками на космічні міста, не можна бути впевненим, що він цього не робитиме. Чен Сінь пригадала, як 133 роки тому він наставив на неї зброю — цю картину забути їй так і не вдалося. Вона й уявити не могла, наскільки холоднокровною має бути людина, щоб усвідомлено ухвалити таке рішення, але знала, що стрижень душі Вейда витесано з холодного, розсудливого божевілля, приведеного на світ надзвичайною раціональністю. Здається, вона навіть побачила молодого Вейда три століття тому, який волав, немов знавіснілий звір: «Ані кроку назад! Тільки вперед! За будь-яку ціну!!!».
Навіть якщо Вейд не планував і не захоче атакувати решту міст, як щодо інших?
Ніби на підтвердження її занепокоєння, до неї звернувся один із вояків сил самооборони міста:
— Докторе Чен Сінь, ви можете бути певною, що ми битимемося до останнього подиху.
Інший вояк підхопив його думку:
— Це боротьба не за вас, містера Вейда чи навіть наше
