День Незалежності - Петро Масляк

- І що той керівник каже про дівчинку?

- Її привели в гурток батьки. Про Хому і він нічого не чув.

- Можете йти.

Майор вийшов, а Суптело продовжував задумливо сидіти за столом, масажуючи втомлені очі.

«Зроблять мене в цій історії цапом-відбувайлом, - думав він. - Треба говорити з головою і передавати справи Демідіону. Хома вже, напевно, давно керує науково-дослідним інститутом у якомусь Челябінську-17. А нас усіх пошив у дурні. Оце так геній-патріот». І раптом Суптела наче струмом вдарило. Всі частинки «пазла» несподівано лягли на свої місця. Генерал все зрозумів: і про куплені власним коштом матеріали, і про днювання з ночуванням Хоми в лабораторії, і про зняті в банку гроші. І, нарешті, останній «пазл» - вся та «чортівня» з почерком коханої Ореста.

Хома мав власний план дослідження і, окрім створення зброї нового покоління, паралельно займався вивченням просторово-часових аберацій. Тому і проводив увесь час в лабораторії. Йому не вистачало доби. Врешті-решт, він навчився мандрувати в майбутнє. Так він перемістився на десять або п’ятнадцять років вперед, і саме у Київ. Цілком природно, що такій людині, як він, хотілося довідатися, що ж чекає Україну в майбутньому. І ось там, у Києві, він випадково зустрів молоденьку студентку-першокурсницю і закохався, вперше в житті. Закохався по-справжньому. Хоча, мабуть, і не вірив у таку можливість навіть в принципі. І вона відповіла йому взаємністю з усім жаром юності. Орест повертався на десять років назад у Львів, а потім знову ринув на десять років вперед до Києва. А потім настав момент, коли він зрозумів, що ані наука, ані життєвий успіх не зрівняються зі щастям справжнього кохання. Тоді Хома підготувався, зняв гроші, забрав необхідні папери і обірвав всі нитки, які зв’язували його зі Львовом і минулим.

«Якщо я доповім про свої здогадки Левчуку або комусь іншому, мене відправлять до божевільні, - подумав генерал. - Плакала по мені Павлівська психіатрична лікарня. Треба мовчати. Справа так ніколи й не буде розкрита. Але я візьму дані про це дівча і через десять років, якщо доживу, прослідкую, як вона зустрінеться з Орестом, як вони покохають один одного і стануть щасливими. Покохай і станеш щасливим, - згадав Суптело когось із східних мудреців. - Якщо його гіпотеза правильна, то перевірити її можна лише за 10 років». Він зовсім не збирався переслідувати чи викривати Хому через ті 10 років. Просто перевірити і зарядитися тією величезною енергією Всесвіту, яка криється в життєвих історіях людей, подібних Оресту Хомі, натхненних коханням до жінки і любов’ю до Батьківщини.

Коли ця головоломка повністю склалася в голові генерала, він раптом спіймав себе на переконанні, що через 10 років Україна вже буде зовсім іншою державою. Можливо, сильнішою, могутнішою, щасливішою. «Інакше Хома ніколи в тому майбутньому не залишився б. - думав Суптело. - До того ж через 10 років розроблена ним зброя знадобиться Україні значно більше, аніж зараз». Генерал СБУ не дуже вірив, що теперішня влада зможе зберегти цю зброю для свого народу і не продати або віддати її комусь, як це трапилося колись з ядерною зброєю.

«Що ж такого побачило, відкрило те, зовсім молоде дівча, виховане на київському асфальті, в Оресті Хомі? - дивувався генерал. - Напевно, лише чисті серце і душа можуть відчувати внутрішню потребу іншої людини заради великого і всепоглинаючого кохання піти на самозречення, відступити від справи свого життя, науки і ніколи про це не жалкувати. А от ми цього в Хомі не розгледіли. Був просто сухар, без душі та емоцій, людина з пробірки. Молодець, дівчатко! Цікаво було б подивитись на тебе ще до появи Ореста в твоєму житті. Може самому спробувати? Ні, тут ніяких шансів. На той час мені стукне вже за 70. Та й що вона в мені знайде? Адже я зовсім не здатний на подібні подвиги».

Генерал сидів у своєму звичному кріслі, але думками перебував десь далеко за межами службового кабінету, «підігріваючи» їх плин власною уявою. «Безперечно, Хома для цієї юної дівчини - бог, центр її всесвіту, людина таємнича, загадкова, людина-геній, яка знає і вміє те, чого дівча не знатиме і не вмітиме ніколи. Ця дівчина, напевно, відчуває, що її обранцю немає ціни саме для суспільства, для України. Він є месією, покликаним врятувати державу. І якщо він десь подінеться, пропаде чи загине, напевно, загине і вона. Можливо, саме це зрозумів у ній Хома і вирішив назавжди залишитися з коханою». - Генерал вирішив дізнатись ім’я цієї дівчини. - «Вона, мабуть, уже зараз, в дитинстві є гарною і жіночною. Або ж навпаки - гидке каченя, яке лише з часом перетвориться на чудову лебідку».

Суптело уявляв собі, як дівчина, чомусь він думав, що її звуть Мар’яна (бо так назвав він свою доньку), шукає в Інтернеті рецепти приготування різних незвичних і смачних страв, для того, щоб кожен день для Ореста перетворився на свято. Кожен день свято! Це мета її життя. Сенс існування. Вона вчиться на відмінно, щоб він міг нею пишатися. Вона народить Хомі і виховає чудових дітей, таких, як вона сама. Але чи знайдуть ці діти свою половинку? Ось у чому проблема, яку, на жаль, навіть їхньому геніальному батькові аж ніяк не вийде вирішити.

Генерал відчув, як поступово закохується в створений його уявою образ коханої Хоми. Тільки не у восьмирічну дівчинку сьогодення, а в ту, через 10 років. Він навіть труснув головою, щоб видіння відійшло. Спочатку вирішив, що так не можна розпускатися, але потім зрозумів, що знання про таких людей і подібні стосунки між ними роблять життя будь-якої людини легшим і радіснішим. «Але ж і Орестові Хомі треба відповідати тому рівню, на який вознесла його кохана. Він прийде до неї через 10 років зі своїм відкриттям. Стане лауреатом Нобелівської премії, новим Ньютоном і Ейнштейном в одній особі. Стане над усіма вченими Землі, які хоча б колись на ній творили. І Мар’яна ще раз переконається, що вона не помилилася в ньому».

- Зайдіть до мене з листами тієї коханої Хоми, - промовив Суптело у телефонну слухавку до майора, котрий займався цією справою. - Хочу особисто з ними познайомитися.