День Незалежності - Петро Масляк

- А чим займаєшся?

- Гроші заробляю.

- Заробітчанин, виходить, - похитав головою лейтенант. - У нас зараз їх стає все більше, цих заробітчан. Українці їдуть на роботу за кордон, а сюди пхається усякий непотріб з усього світу. А от японських заробітчан я поки щось і не зустрічав, - почухав він потилицю. - Що, і у вас криза?

- Криза, криза, - майже радісно згодився Іваї.

На нього вже одягли наручники і сержант допоміг піднятися на борт міліцейського катера. На березі, біля гранітних сходів набережної їх уже чекав міліцейський «бобік», котрий і доставив Накамуру до чергового відділення міліції.

Тут японця одразу взяв у роботу капітан міліції з червоними від недосипання злими очима.

- Де жінка, яка наткнулася на труп? - одразу накинувся він на Накамуру. - Ти українську мову розумієш, заробітчанин?

- Розумію, - засяяв приязною посмішкою японець.

- Чого либишся? - розсердився капітан. - Ти хоча б уявляєш собі, хто то був у воді?

- Не знаю.

- Аби знав, тут би не сміявся. Так де та баба?

- Яка баба?

- Ти тут целку з себе не строй, вмить ребра поламаємо. В нас телефонні розмови всі записуються. Ти дзвонив і казав про якусь жінку, яка знайшла труп у воді. Як тебе звати?

- Іваї.

- Це що, Іван киргизькою? - з підозрою запитав капітан. - Будеш говорити чи тобі допомогти? Хто тобі такого синця поставив під оком? Видно, всі зароблені гроші пропиваєш? Побився з кимось по п’яному дєлу? Та не мовчи ти.

- Я буду говорити лише в присутності свого консула, - склав руки на колінах і розправив плечі Накамура. - За мною стоїть велика держава, яка завжди захищає своїх громадян. Де б вони не знаходилися.

- Ха-ха-ха, - засміявся капітан. - Так це значить Киргизія вже велика держава? Розсмішив мене. У вас там як не холера, так революція. От ви сюди й тікаєте. Де сховалася та баба, останній раз тебе питаю?! - закричав капітан міліції.

- Ніякої баби не було, це все мені здалося через шок, - гнув своє японець.

- Павленко, - крикнув капітан у розчинені двері. - Забери цього киргиза он в оту нашу кімнату, і поговори з ним так, як ти вмієш. І щоб через 5 хвилин у нього розв’язався язик.

До кімнати зайшов здоровенний сержант, висмикнув Накамуру зі стільця і потягнув у сусідню кімнату. Там він кинув японця на лавку і завдав тому сильного удару в живіт.

- Будеш говорити?! - заволав він.

Раптом двері з гуркотом розчинилися і до кімнати увірвалося кілька чоловіків. Двоє з них заламали руки Павленкові і одягли наручники. Старший підійшов до Накамури і відмикнув браслети.

- Від імені держави Україна прошу прийняти наші вибачення, - звернувся він до японця. - Мені дуже прикро за цей ганебний інцидент, - додав він шанобливо. - Я сподіваюсь, що ви не переведете цей недостойний епізод у площину взаємин наших двох країн. Винні будуть покарані. Неодмінно. Про це вас повідомлять у письмовому вигляді. Мусимо подякувати вашій розумній і дієвій подрузі, яка одразу зателефонувала до СБУ. Вона чекає на вас у машині. Зараз вас, разом з вашою подругою, доправлять додому. Ще раз перепрошую.

Львів, 24 серпня

4 години 15 хвилин ранку

До чергової частини Львівського міського управління СБУ надійшов тривожний дзвінок і був відповідним чином зафіксований. Телефонував нічний охоронець Науково-дослідної проблемної лабораторії, яка два роки тому була заснована практично під одного вченого при Львівському політехнічному університеті. Голос охоронника звучав стурбовано: під час чергового планового обходу лабораторії о четвертій годині ранку, в експериментальному павільйоні не було помічено вченого-фізика Ореста Хому. Він часто залишався в лабораторії на ніч, завжди абсолютно чітко і скрупульозно виконуючи всі настанови інструкції, яка вимагала фіксувати не лише час входу і виходу, але і переміщення між внутрішніми секціями лабораторії. Нічого дивного в цьому не було, враховуючи гіперсекретні дослідження державної ваги, які велися тут і про зміст яких у країні знало не більше 5 осіб.

- Перевірте там ще раз усе і негайно доповідайте мені, - черговий поклав трубку і почав набирати номер полковника Колодюка, начальника міського відділу СБУ.

«Ранувато, - подумав він, - але нічого не вдієш. Ось так починається святковий день».

- Романе Степановичу, слава Україні!

- Героям слава!

- Вибачте, що турбую так рано, але у нас НП.

- Ага-х, - видихнув у трубку Колодюк. - Секунду, я трохи очуняю. Що там у тебе?

- Зник Орест Хома.

- Прошу? Що ти сказав?

- Зник Орест Хома. Нічний охоронник з лабораторії доповідає, що з приміщення фізик не виходив і машину, щоб додому доправити, вони йому не викликали. Я дав розпорядження перевернути в тій лабораторії все догори дригом. Але там приміщення не надто велике, щоб можна було десь заховатись, хоча б для жарту дурного. Хто знає, що цим геніям-вченим зайде в голову...

- Досить базікати, - обірвав чергового полковник, вже повністю прокинувшись. - Негайно виклич до мене на квартиру машину. Я зараз приїду. І щоб до того часу в мене на столі вже був рапорт з повною інформацією про подію. Зрозуміло? Піднімай з ліжок всіх, кого треба для ведення розслідування

- Буде виконано, товаришу полковник.

Чекаючи машину, полковник Колодюк відкинувся на спинку крісла, задумливо потер повіки. Потім почав шукати телефонну трубку. Щоб її знайти, змушено натиснув кнопку бази і аж підскочив, коли трубка озвалася в нього під сідницями. Колодюк витягнув її і набрав київський номер генерал-лейтенанта Суптела.

-