День Незалежності - Петро Масляк

Андрій дивився на дружину і сина і бачив ніби вперше. Які незбагненні викрутаси робить генетика. Його молодша донька, Мар’яна, була в усьому прямою протилежністю своєму рідному братові. Хоча вони ніби й однаково виховували своїх дітей, але результати, на жаль, були зовсім протилежні.

«У тому що сталося, є і моя вина, - думав Орос. - Мене постійно не було вдома, а хлопці ж потребують батьківської уваги, прикладу мужності і твердості характеру, що повинно було б органічно врівноважувати материнську любов і ніжність. А може це природа, гени? Стефанія завжди відзначалась легковажністю».

Цю рису характеру дружини він розгледів давно, ще тоді, як з нею одружувався. Але в ті часи Андрієві це імпонувало і навіть збуджувало його. Тим більше, що Стефанія належала до доволі рідкісного типу жінок, що поєднував легковажність з чудовою зовнішністю, сильним материнським інстинктом і хазяйновитістю.

- Поїдь до Києва і поговори з цими людьми, - звернулася до нього дружина, продовжуючи пестити сина по голові. - Мобілізуй своїх колишніх колег. Ти ж підтримуєш з ними зв’язки, ви регулярно зустрічаєтеся. Може, й зможеш домовитися з тими шулерами, які обіграли нашого синочка. Ти ж все-таки колишній міліціонер, знаєш, як говорити з такими людьми.

Андрій знову мовчки глянув на Стефанію. Цей випадок ще більше віддалить його від неї. Переїхавши з Києва до села, дружина зовсім несподівано для нього почала корчити з себе бозна що. Поставила себе вище за оточення, вона ж, бачте, приїхала зі столиці, а от Андрій де народився, туди і повернувся. І, головне, місцеві жінки повністю перейняли ті претензії Стефанії. Серед жінок села переважали вдови. Справжні і «солом’яні». Чоловіки останніх десь «забігли» і чи то не хотіли, чи то вже не змогли повернутися назад. Стефанія організувала з них своєрідний гурток. Вони збиралися вечорами у сливово-персиковому саду біля їхнього будинку в красивій альтанці, яку Андрій спорудив власними руками. На свою біду, він провів туди світло і поставив мангал. Думав, що матиме цілорічне місце для посиденьок з друзями. Натомість отримав гурт навіжених жінок, якими верховодила його дружина. В такі дні Андрій ховався до будинку або йшов на вулицю, сідав на лавку і поринав у невеселі думки про метаморфози сімейного життя.

«Ну, чому колись ніжна і турботлива Стефанія стала такою «ніякою» по відношенню до нього? Чому вона більше тепла віддає домашнім коту і собаці, аніж рідному чоловікові, від якого народила двох дітей? Чому так? Чому нині ці її безбарвні подруги-вдови цікавлять Стефанію набагато більше, ніж я, її чоловік? Ми ж з нею фактично ще зовсім молоді люди. На мене і донині інколи задивляються жінки, і навіть дівчата...» Минулої зими у лютому вони сім’єю відпочивали в Єгипті. Андрій сидів біля басейну самотою, бо дружина і там сколотила групу екзальтованих жінок і теж серед них верховодила. З басейну вилізла якась дівчина з розкішними формами, зібрала зі свого волосся воду і вилила на Ороса. При цьому вона так промовисто на нього подивилася, що тому стало аж млосно. А дружина водиться з вдовами. А може, вона таким чином натякає, що і сама не проти стати вдовою?

Інтимні стосунки зі Стефанією стали в Андрія ледь не бібліографічною рідкістю. Орос вже давно помітив, що коли він звертається до дружини з пропозицією про інтимний зв’язок, та кривиться так страшенно, ніби він пропонує їй лягти з ним у труну. А коли вже уникнути цього їй ніяк не вдається, дружина каже: тільки давай пошвидше. Але ж їй лише сорок років! «Господи, що сталося з нашим коханням? - думав Андрій. - Може, вона ревнує мене до невблаганного часу?» У свої сорок Стефанія розпливлася, втратила стрункість і смак до життя. Колись справжня красуня, нині вона виглядала, як бабуся. «А я залишився таким же високим і струнким, як і в юності. Фігура, дякуючи спортивним вправам, навіть кращою стала. І волосся в Стефанії майже все сиве, а в мене так і не з’явилося жодної сивої волосинки. Це генетичне. В мого батька сивого волосся майже не було до самої смерті. І хоча я неодноразово переконував дружину в тому, що кохаю її таку, як є, вона, певно, не вірить. Та й дійсно, в Стефанії тепер важко впізнати ту милу дівчину, в яку я закохався з першого погляду. А їй, мабуть, досить глянути в дзеркало, щоб побачити, що я нещирий. І ці жінки-вдови - це ніби протест проти безжальної природи, це ніби тло, на фоні якого вона відчуває себе кращою за них, гарнішою і молодшою. Якби я став інвалідом на возику, вона б, напевно, знову б мене покохала, всіляко пестувала б і оберігала. А раз я здоровий і молодий - і тілом, і душею, то й ніби проклятий для неї».

- Ну що замислився, Андрію? - запитала Стефанія. - Вже придумав, як нам виплутатися з цієї ситуації?

- Та що там думати. У нас поки що мінімум інформації. Треба їхати до Києва і зустрічатися з кредиторами сина. Карти до добра нікого і ніколи не доводили. Не розумію, як можна бути таким телепнем, щоб потрапити до подібної ситуації, - спокійно, як завжди, поглянув Орос на сина.

- У нас син хороший, - знову погладила по голові Юрка Стефанія. - Он у сусідів син взагалі закінчений наркоман. Гроші у батьків постійно видурює.

- Видурює? - посміхнувся Орос. - Це скільки ж він видурює? Десять-двадцять гривень? Наш дурень одразу видурив 500 тисяч. І смію нагадати, що не гривень, а доларів.

- Що ти знову починаєш, - забідкалася дружина. - Хіба не бачиш у якому стані дитина? Та на ньому ж обличчя немає.

- З обличчям у нього все в порядку, - знову посміхнувся Андрій. - Ще й який красунчик. А ось з головою дійсно великі проблеми.

- Весь у тебе.

- Ти красу маєш на увазі?

- І те й інше.

- Ну, досить дурниці городити. Юрко, де я зможу знайти цих людей, яким ти програв гроші?

- У мене номери телефонів є,