Її величність кішка - Бернард Вербер
Вона пояснює нам на мигах, що для вдалої медитації ніколи не можна засинати. Але мої медитації завжди закінчуються сном чи принаймні дрімотою. Не знаю, чи вже казала, що дуже люблю спати, а особливо — дивитися сни.
Продовжимо екскурсію по наших майстер-класах.
Трохи віддалік Піфагор ділиться знаннями про світ людей — дає зацікавленим урок геометрії. Розповідає про славнозвісну теорему Піфагора, яку я, чесно кажучи, взагалі не розумію. Йдеться про квадрат гіпотенузи, це занадто складно для мене. Він також згадує тему, яка, наскільки йому відомо, була важливою для його тезки, — тему реінкарнації. Якщо вірити йому, ми, коти, маємо дев'ять життів, тому після кожної смерті перероджуємося у тілі зовсім іншого кошеняти.
Отже, якщо вірити теорії реінкарнації, я мала б народитися, потім померти, потім знову народитися та знову померти, і так дев’ять разів. Цікаво, у якому з дев’яти життів я зараз перебуваю.
Хай там як, ця думка дає мені відчуття, ніби я набагато старша, ніж здавалося. Також я розумію, що після смерті не зникну, бо мій дух переродиться в іншій формі в іншому місці.
Піфагор переходить до теми «регресивного гіпнозу». Ця техніка полягає в тому, щоб побачити, лише через умоглядно, минулі забуті життя. Ми навіть робимо вправи. Я пробую, але все даремно. Правду кажучи, я не вірю в його історію про реінкарнацію, тому переходжу до інших речей.
Я чекаю, поки завершиться його майстер-клас, щоб поговорити з ним. Особливо приваблює мене в сіамцеві його неосяжний словниковий запас. Він пояснює мені витончені та абстрактні поняття, яких я ніколи не могла окреслити. Завдяки йому мені вдається знайти слова, щоб пояснити тонкощі емоцій чи нюанси думок, які до того мені не вдавалось описати. Так я вимірюю силу критичного мислення і дедалі вправніше висловлюю свої думки.
Як я люблю дізнаватися нові слова! Візьмемо, до прикладу, «ностальгію», тобто жаль за тим, що теперішнє ніколи не буде таким, як минуле. «Гармонія» означає відчуття, коли все на своєму місці. «Застарілий» вживають для опису чогось відсталого через швидкість поступу. «Невротичний» — це той, хто через травму дитинства не бачить життя таким, як воно є.
Кожне нове слово — ніби ласощі для мого розуму. Я починаю розуміти, що той, хто володіє більшим словниковим запасом, має у своєму житті більше засобів для розширення власної свідомості й може взяти гору над тими, в кого він менший.
Вольфганг, як колишній кіт людського лідера, навчає нас «гарних манер». Він вчить нас правильно їсти мишей і не бруднитися, ділиться з нами основами гастрономії.
Для нього існує два види сухого корму: корм низького ґатунку та корм високого ґатунку. Корм слід оцінювати за запахом, хрусткістю на зубах та смаком у роті.
Вольфганг каже, що не можна їсти поспіхом, не можна цямкати, — каже, що люди називають це «етикетом».
Ввечері, у світлі вуличних ліхтарів, зарази розваги ми граємо у гру, яку я назвала «кіт-болом». Ділимось на дві команди, по одинадцять особин у кожній, виходимо на прямокутний майданчик у глухій вуличці. Ця гра така сама, як футбол у людей, лише замість м’яча ми граємо живою мишею, яку зловив арбітр.
Ця мишка — живий м’яч, що бігає сам собою. Метою гри є налякати мишу так, щоб та забігла в зону суперника.
Не знаю, чи ви колись грали в таку гру, але раджу спробувати. А, і не забувайте час від часу міняти мишу, інакше вона від перевтоми може зіпсувати гру.
Для того, щоб мати мишу, завжди бадьору і жваву, я пропоную команді, яка забила гол, її з’їсти, а команді, яка програла, — ловити нову.
Так, за навчанням і забавами, пролітають один за одним дні на острові Сіте. Я дедалі більше починаю цінувати життя в Раю для котів і людей.
Тим часом люди облаштували квартири. Ми ж з Анджело і Наталі поселились у кімнаті органіста собору.
Щодня прибувають нові коти та люди, від чого наш оптимізм лише зростає.
З допомогою кількох знавців інформатики Піфагор і Наталі працюють над тим, щоб удосконалити діалог між котами й людьми. Їм вже вдалося покращити комунікацію між сіамцем та моєю служницею.
Вони розробляють невеличкий прилад, який можна вбудувати у Третє Око Піфагора, щоб той передавав хвилі. Також вони створюють програму, яка перекладає нявчання на людську мову й навпаки.
Піфагорові досить лише сказати щось котячою мовою, як прилад у Третьому Оці вловить його слова, перетворить на людські та надішле Наталі, яка, своєю чергою, почує вже своєю мовою у мікрофоні-навушнику та відповість людською мовою, яку прилад перекладе на котячу.
Прилад просто крихітний. Енергія виробляється на світлочутливій пластині, яка вловлює сонячні промені. Прилад чорний та блискучий, завбільшки з котяче око.
Прилад покращують за кожною наступною спробою.
Їм двом вдається створити перший міст майже природного спілкування. Вони спілкуються так, ніби належать до одного виду.
Я вилізла на химеру, Піфагор приєднався до мене.
— Як я тобі заздрю! Як би я хотіла спілкуватися зі своєю служницею! Здіймається вітер та куйовдить мою чорно-білу шерсть. Я дивлюся на свій острів. Листя на деревах вбирається у жовтогарячі, червоні та брунасті кольори. Я ностальгічно нявчу:
— Час пролетів непомітно.
— Дні перетворились на тижні, тижні в місяці, ось і осінь уже добігає кінця. Зима на порозі. Стає дедалі холодніше.
— Піфагоре, думаю, ми з тобою зробили щось важливе.
— Найкраще попереду, Бастет.
— Ніяк не викину з голови Тамерлана і загрозу, яку він несе. Навіщо створювати спільноту Раю, якщо звичайнісінький білий пацюк з червоними очима може завоювати його і знищити все, озброївшись лише жорстокістю та численністю свого війська?
Він хитає головою, ніби каже: «Страх не звільняє від небезпеки».
14. Тамерлан (частина друга)
Тамерлан збудував гігантську імперію коштом убивств та пограбувань. Проте він не любив, коли при ньому згадували його погроми. Він вважав себе поціновувачем прекрасного і захисником доброго смаку. Він любив носити розкішний одяг і йшов у бій лише в шовковій парадній формі, оздобленій коштовностями.
Вважаючи себе естетом, він приймав у себе дамаських майстрів після розправи над рештою населення. Так він відбирав у завойованих країнах найкращих архітекторів, ювелірів, скульпторів, кравців та художників, щоб ті розбудовували і оздоблювали місто його слави: Самарканд. Кожне зруйноване місто з тисячолітньою історією було