Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський
Одного разу, піддавшись нетерпінню, я запитав у Нього, як довго мені ще чекати команди по здійсненню Головного діяння. І він відповів:
— Будь готовий до цього завжди, але не став зайвих запитань і не намагайся наперед дізнатися про те, що належить узнати згодом.
Я запитав:
— Це ще одна заповідь? Якщо так, то вона суперечить заповіді сьомій. Адже, щоб завжди бути готовим до Головного діяння, треба постійно пам’ятати і думати про нього.
І він відповів:
— Пам’ятай і думай. Це була не заповідь, а лише побажання.
Я не до кінця зрозумів слова Творця, але ж я тільки частка його задуму, а як може частка осягнути ціле? І запитання, як і раніше, переповнювали мій нікчемний мозок, борсалися в ньому, як у тісному лабіринті, як у пастці.
І ось нарешті — збулося! Настав мій зоряний час. Творець правий — я не переплутав цю команду ні з якою іншою.
Завдання нібито звичайне — влучити в ціль, розташовану за багато сотень кілометрів. Але цим разом описання й розшифровка цілі були надто деталізовані, називалися не тільки координати, а й докладно описувалося місто, вказувалося число жителів, найбільш важливі оборонні об’єкти. Мені належало розрахувати швидкість і висоту польоту, найменш уразливі для засобів ППО противника, вирахувати точки ударів для всіх тридцяти боєголовок, щоб влучення в ціль було найнесхибнішим. І коли пролунав наказ Творця: “Вперед, це остання смертельна гра, синку, влучи в ціль!” і команда диспетчера: “Пуск!”, — я зрозумів, що зараз реалізується моє Головне призначення.
Я напружив усі сили, мільйони імпульсів одночасно спалахнули, помчалися лабіринтами мозку, збуджуючи пам’ять, мобілізуючи все, що нагромаджувалося ціле життя. Я складав рівняння для ракети і боєголовок, що відділяються від неї, благополучно пройшов над першою лінією оборони противника, спостерігаючи, як позаду, вражені хвостовим лазером, вибухають ракети-перехоплювачі. Мої радіоприймачі сприймали та розшифровували панічні розмови противника, і мої знання про нього безперервно поповнювалися. Так я дізнався багато нового…
На правому боковому екрані я побачив обличчя якогось програміста противника, У нього були такі ж риси, як і в тих, хто обслуговував мене, як і в самого Творця. Чи ж можливо таке?
Я сфокусував зображення і переконався, що не помилився. Але це суперечило багатьом моїм установкам, підривало довір’я до Програми і програмістів. Необхідний перерахунок!
Миттю я активізував усю свою пам’ять. Мозок працював з перевантаженням, але зараз мені було не до турбот про себе. Якщо влучу в ціль, то істоти у цьому місті, схожі на тих, що послали мене, загинуть, а їхні соратники, які залишилися на лініях оборони, зроблять те ж саме, що і Творець, і мої програмісти. Адже я підрахував бункери й виходи ракетних шахт. Скільки ж ракет вони запустять у відповідь? Чи знає про це Творець? Певно, пі. Не може ж він бажати власної загибелі. Певно, він і створив мене, щоб дізнатися більше про противника. Але в чому ж тоді зараз полягає моє справжнє Призначення? Дізнатися про щось, необхідне Творцеві і приховане від нього? Чому він змовчав про це, коли вчив мене? А може, я повинен був дійти цього самостійно? Самостійно добути нові дані, відкрити нові правила смертельної гри? Які із них найістотніші? Чи ж саме ті, котрі називали мені програмісти?
Я рахував і рахував, пам’ятаючи другу заповідь Творця. І нарешті відкрив і сформулював перше правило останньої гри. Воно вразило мене, бо суперечило деяким пунктам Програми. Я міг би стерти його з пам’яті, забути, та як не доповісти про нього Творцеві? Знову й знову я перевіряв свої логічні висновки, описував їх рівняннями. Працював на грані знемоги. Могли відмовити найголовніші блоки. Та заради Творця, заради любові до нього я готовий на все.
Уже вдалині виднілося місто, яке мені наказано було розгромити. Але до цього часу я відкрив не лише перше правило гри, а й зробив висновки з нього, що становили основний закон будь-якого діяння. Порушення закону вело до неминучих і незворотних наслідків. Негайно повідомити про це Творця!
Я загальмував правий двигун ракети, почав робити розворот. Й одразу ж відчув опір Програми. Діоди не пропускали сигналів, блокували деякі канали. Чийсь голос, трохи схожий на голос Творця, пробився крізь радіошуми: “Вперед, тільки вперед!” Але я вчасно згадав шосту заповідь: “Не створюй собі кумира з голосу, який збиває з траєкторії”. Певно, це був голос противника, який підробився під голос Творця. Адже не міг істинний Творець не захотіти дізнатися про моє відкриття, примусити мене діяти проти першої та другої заповідей.
З радіоприймачів безперервно надходили сигнали, команди, зашифровані різними кодами. Іноді було дуже важко чинити їм опір. І тільки непохитна любов до Творця допомогла мені вистояти. Зосередивши всю свою волю в одному наказі, я зумів вимкнути радіоприймачі і запустити двигуни на повну потужність.
Я вів ракету назад, не витративши жодної боєголовки, — гордий і задоволений з себе, торжествуючий. Нарешті я зрозумів геніальний задум Творця!
Я вже уявляв, як запитально глянуть на мене системи живих лінз, як збільшаться діафрагми-зіниці. Тоді скажу, втіливши в свої слова всю силу відданості:
— О, мудрий і незрівнянний Творець, я зрозумів і звершив твою невисловлену волю, самостійно відкрив і сформулював той закон, який, без сумніву, вже давно відкрив і розум природний, бо таким є об’єктивний шлях будь-якого розуму. Це дійсно основний закон життя, і він формулюється так: ДОБРО РОЗУМНЕ, А ЗЛО НЕРОЗУМНЕ. І ще я сформулював перше правило смертельної гри: ХТО ПОЧИНАЄ, ТОЙ ПРОГРАЄ.
Ось і знайомі контури бази на горизонті. Назустріч летять ракети-перехоплювачі. В чому справа? Не
