Сплячі красуні - Стівен Кінг

Френк струсив з себе його руку.

— Звісно, так.

Він продемонстрував Террі усмішку.

— Я кажу про те, щоб розіграти блеф. Це якраз те, у що він міг би повірити. У Чарлстоні вже палять кокони. Просто роздута в інтернеті дурня, я знаю. Але чимало людей у це вірять. І Норкросс міг би повірити, що ми в це віримо. І ще… в нього ж є син, правильно?

— Так. Джаред. Гарний хлопець.

— Він може в це повірити. Його можна було б переконати подзвонити тату і сказати, щоб віддав нам ту Блек.

— Тому що ми пригрозимо спалити його матір, наче якусь комаху на електромухобійці?

Террі не міг повірити в те, що він промовив ці слова. Не дивно, що він п’є на роботі. Послухати лишень дискусію, до якої його наразі змусили.

Френк жував гумку.

— Не подобається мені це, — сказав Террі. — Погрожувати спалити шерифа. Мені це й на дрібку не подобається.

— Мені теж не подобається, — сказав Френк, і то була правда. — Але розпачливі часи іноді вимагають розпачливих заходів.

— Ні, — промовив Террі, на мить почуваючись зовсім не п’яним. — Навіть, якщо хтось з наших знайде її, тут — глухе «ні». Чорти забирай, як на наше знаття, вона досі не спить. Взула свої буґі-черевички та й майнула геть з міста.

— Кинула свого чоловіка й сина? Кинула свою роботу, коли тут діється такий розгардіяш? Ти в таке повіриш?

— Мабуть, ні, — сказав Террі. — Хтось із наших врештірешт її знайде, але використовувати її таким чином — все одно ні. Копи не дозволяють собі погроз, і копи не беруть заручників.

Френк знизав плечима.

— Зауваження прийнято. Це була просто думка.

Він повернувся обличчям до вітрового скла, завів двигун і зрушив задом Патруль Чотири назад на шосе.

— Я сподіваюся, хтось перевіряв будинок Норкроссів щодо неї?

— Рід Берровз з Верном Ренґлом, учора. Нема ні її, ні Джареда. В домі порожньо.

— Отже, й хлопець, — задумливо промовив Френк. — Няньчить її десь, либонь? Мозкоправ міг подати таку ідею. Він, далебі, не тупий, треба віддати йому належне.

Террі не відповів. У думках він був поділений навпіл: половина вважала, що прикладатися до фляжки було поганою ідеєю, а інша думала, що ще ковток не завадив би. Він видобув фляжку з кишені, відкрутив кришку і запропонував спершу Френку, що було лише жестом ввічливості, оскільки та належала йому.

Френк похитав головою.

— Ні, поки я кермую, аміго.

Через п’ять хвилин, коли вони проїжджали їдальню «Олімпія» (пюпітр перед нею більше не намагався спокусити перехожих обіцянкою яєчного пирога, тепер там було написано: «МОЛІМОСЯ ЗА НАШИХ ЖІНОК»), дещо сказане по інтеркому мозкоправом вигулькнуло в голові у Френка: «Відтоді як у п’ятницю вранці самоусунувся Гікс, я єдиний офіцер-адміністратор, який залишився у цій в’язниці».

Його великі долоні ляснули по керму, аж крузер вильнув. Рвучко прокинувся вже було заснулий Террі:

— Що?

— Нічого, — відповів Френк.

Думаючи про Гікса. Загадуючись, що знає Гікс. Загадуючись, що Гікс бачив. Але поки що він триматиме ці запитання при собі.

— Усе гаразд, шерифе. Усе гаразд.

6

Що дратувало Євку в цій відеогрі, це сині зірочки. Різнокольорові трикутники, зірочки і вогнисті кружальця сипались донизу по екрану. Потрібна була низка з чотирьох вогнистих кружалець, щоб підірвати одну таку іскристу зірку. Інші фігури спалахували і щезали вервечками, якщо їх підчепиш, але ці іскристі зірочки, либонь, були зроблені з якогось майже діамантового матеріалу, що його тільки вибухова сила вогнистих кружалець могла зруйнувати. Назва цієї гри для Євки була непіддатною раціональному осягненню: «Бум Таун»[257].

Вона перебувала на 15-му рівні, балансуючи на межі щезнення. З’явилася рожева зірка, потім жовтий трикутник, а потім — нарешті, курва, дякую! — вогнисте кружальце, яке Євка спробувала посунути ліворуч, щоб долучити до тічки з трьох вогнистих кружалець, які вона вже згуртувала побіля синьої зірки, що захаращувала собою ту місцину на її екрані. Та тут виник зелений трикутник смерті, й по всьому.

«ВИБАЧТЕ! ВИ ПОМЕРЛИ!» — блимало сповіщення.

Простогнавши, Євка пожбурила Гіксів телефон у дальній кінець своєї койки. Вона хотіла якомога далі дистанціюватися від цієї нечестивої речі. Звісно, перегодом та її знову в себе затягне. Євка бачила динозаврів; вона дивилася на величезні ліси Америки очима мандрівної голубки[258]. З плавом пустельного піску вона просковзала в саркофаг Клеопатри і пестила мертве обличчя славетної королеви своїми комашиними лапками. Один драматург, кмітливий англієць, якось написав нехай не вельми коректну, але забавну промову про Євку:

То повитуха фей, з’являється вона

В подобі, що не більша за агатовий камінчик

В магната в персні.

Запряг маленьких ельфів туди-сюди тягає її воза

По носах людей, які лягли і сплять[259].

Як магічна істота, вона мусила б досягти в «Бум Тауні» чогось більшого за 15-й рівень.

— Знаєш, Джінет, кажуть, ніби світ природи тупий і жорстокий, але ця маленька машинка… ця маленька машинка сама по собі є дуже добрим доказом того, що світ технологій набагато гірший. Я б сказала, що технології — це і є насправді «Бум Таун».

7

Джінет була неподалік, міряла кроками короткий коридор Крила А. Начебто тепер вона стала головною довіреною. Авжеж, вона залишилася останньою довіреною, але з усіх сесій з професійної орієнтації в житті після звільнення Джінет винесла таке: коли складаєш резюме, твій обов’язок — наголосити на своїх досягненнях, але дозволь людині, яка приймає на роботу, самій вирішувати, що з того значуще, а що ні. Це формулювання належало їй.

Тим часом, як четверо офіцерів робили обходи крил В і С та контролювали периметр в’язниці, доктор Норкросс спитав Джінет, чи не проти вона поглядати на інших двох жінок, раптом виникне потреба втрутитися йому.

— Звичайно, — відповіла Джінет. — Я нічим не зайнята. Схоже на те, що меблева майстерня закрилася.

Добре було мати роботу, це займало її розум.

Вона пленталася вперед. Тришарове, з уплетеним в шибки дротом вікно перед нею показувало сірий ранок. На біговій доріжці стояла вода, і поля мали болотистий вигляд.

— Я ніколи не любила відеоігор, — сказала Джінет.

Це в неї забрало трохи часу, сконструювати свою відповідь Євці. Вона не спала вже дев’яносто шість годин.

— Черговий доказ твоєї чудової особистості, любонько моя, — сказала Євка.

Тут до дискусії приєдналася Ейнджел у сусідній камері:

— Чудова особистість? Джінет? Лааа-ййно. Вуна вбила того сво’ йобаного чоловіка, знаєш.