Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Читаємо онлайн Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
Проте ваше таксі чекає на вас саме там, де я й сказав.

— Сенаторе, — сказав Джубал, — ми маємо йти зараз. Чи не будете ви такі ласкаві, передати це Єпископу Дігбі?

Здавалося, Бун стривожився.

— Я можу зателефонувати йому, якщо ви наполягаєте. Проте вагаюся, чи варто це робити, — я не можу просто перервати особисту аудієнцію.

— Тоді подзвоніть йому. Ми дуже наполягаємо.

Проте в ту ж мить Бун був врятований від труднощів: внутрішні двері відчинилися, і звідти вийшов Майк. Джилл глянула на його обличчя і закричала:

— Майку! З тобою все добре?

— Так, Джилл.

— Я скажу Верховному Єпископу, що ви йдете, — сказав Бун і пройшов повз Майка у меншу кімнату. Він з'явився знову. — Єпископ пішов, — заявив Бун. — У цьому кабінеті є запасний вихід. — Бун посміхнувся. — Як кішки та кухарі, Верховний Єпископ пішов не попрощавшись. Це жарт. Він каже, що «прощання» не несуть цьому світові радості, тож ніколи не прощається. Не ображайтеся.

— Ми не ображаємося. Проте прощаємося зараз, і дякую вам за винятково цікавий досвід. Не проводжайте нас; впевнений, що ми самі зможемо знайти вихід.

Розділ 24

Щойно вони злетіли у повітря, Джубал запитав:

— Ну, Майку, що ти про це думаєш?

Майк фиркнув.

— Я не ґрокаю.

— Не один ти, синку. Що тобі сказав Єпископ?

Майк довго вагався і нарешті сказав:

— Мій брате, Джубале, мені потрібно подумати, доки я ґрокну.

— Думай прямо зараз, синку. Подрімай. Це збираюся зробити і я.

Несподівано заговорила Джилл:

— Джубале? Як вони з цим справляються?

— Справляються з чим?

— З усім. Це ж не церква, це — божевільня.

Настала черга Джубалові думати перед тим, як відповісти.

— Ні, Джилл, ти помиляєшся. Це і є церква... Логічний еклектизм нашого часу.

— Що?

— Нове Одкровення, всі її доктрини та практики, насправді старі — дуже старі. Все, що можна про них сказати,— це що ні Фостер, ні Дігбі ніколи по-справжньому не думали про своє життя. Проте вони знали, що продаватиметься у ці дні, у цю епоху. Тож зібрали докупи сотні старих трюків, дали їм нове забарвлення — і все, опинились у справі, у досить успішній справі. Мене лякає лише те, що я можу дожити до того моменту, коли побачу, що вона стане обов'язковою для всіх.

— О, ні!

— О, так! Гітлер починав з меншого, і все, що у нього було, — це зненависть. Ненависть завжди гарно продається, проте для постійної торгівлі та тривалої радості є кращі товари. Повір мені, я знаю, — я сам у такому ж обмані. Про що мені Дігбі й нагадав.

Джубал скривився.

— Мені слід було врізати йому. Замість цього він зробив так, щоб мені це сподобалося. Саме тому я його й остерігаюся. Він — у цьому розумінні — розумний. Знає, чого хочуть люди: щастя. Світ страждав впродовж тривалого, похмурого століття, що складалося з вини та страху, — а зараз Дігбі каже людям, що у цьому житті їм нічого боятися, і після нього — також, і що Господь наказує їм любити і бути щасливими. День за днем він продовжує тиснути на це: «Не бійтеся, будьте щасливими».

— Що ж, у цій частині все добре, — визнала Джилл, — і я припускаю, що він важко над цим працює. Проте...

— Маячня! Він грає важко.

— Ні, — у мене склалося таке враження, ніби він й справді відданий своїй роботі і що пожертвував усім іншим, щоб...

— Маячня, кажу тобі. Для Дігбі це гра. Джилл, з усіх дурниць, які викривляють світ, ідея альтруїзму — найгірша. Люди завжди роблять те, що хочуть робити. Якщо інколи це змушує їх робити вибір, а вибір перетворюється на щось на кшталт «благородної жертви», — можеш бути впевнена, що у цьому значно менше мудрого благородства, ніж дискомфорту, викликаного ненаситністю... Неприємна потреба обирати між двома варіантами того, що ти хотів би робити. Звичайний хлопець страждає від незручностей щодня; щоразу він робить вибір між тим, щоб витратити гроші на пиво чи відкласти їх для дітей, встати вранці, коли почувається втомленим, чи провести день у теплому ліжку — і втратити роботу. Не важливо, що він зробить: він завжди обирає те, що менше зашкодить чи принесе найбільше задоволення. Середньостатистичний дурень проводить своє життя, змучений цими дріб'язковими рішеннями. Проте як справжній негідник, так і ідеальний святий обирає, за великим рахунком, те саме. Вони обидва обирають те, що приносить їм задоволення. Як це зробив Дігбі. Святий чи негідник, але він не один з тих дурнів.

— Як ти думаєш, хто він, Джубале?

— Маєш на увазі — у чому полягає різниця?

— О, Джубале, твій цинізм — це просто поза, і ти про це знаєш! Звичайно ж, у чім різниця.

— Гм... Так, ти маєш рацію. Сподіваюся, він просто негідник... Тому що святий може наробити в десятки разів більше зла, ніж негідник. Викресли це з протоколу; ти б назвала це «цинізмом» — наче навішування цього ярлику доводить його неправильність. Джилл, що стривожило тебе у цих церковних службах?

— Ну... все. Ви скажете мені, що це було поклонінням?

— Хочеш сказати, що вони не робили нічого з того, що робили у Маленькій Коричневій Церкві Долини, яку ти відвідувала в дитинстві? Опануй себе, Джилл: того, що робили там, також не роблять ні у церкві Святого Петра. Ні у Мецці.

— Так, але... Ніхто з них не робить цього так! Зміїний танець... Гральні автомати... Навіть бар поруч з церквою! Це не вшанування; це навіть не звеличення! Просто огидно.

— Не думаю, що храмова проституція була великим вшануванням.

— Що?

— Припускаю, що парування таке ж потішне й так само змушує пітніти, коли акт виконується на службі Божій, аніж за будь-яких інших обставин. Що ж до тих зміїних танців, ти коли-небудь бачила службу Шекерів[56]? Ні, звісно ж ні — так само як і я; будь-яка церква, що виступатиме, як вони, проти статевих зносин, довго не проіснує. Проте танці на честь Господа мають тривалу та поважну історію. Це не обов'язково мусить бути гарний танець. Згідно з розповідями очевидців, шекери ніколи не влаштовували Великого Балету: потрібно було лише танцювати із захватом. Ти думаєш, що танці під дощем наших південно-західних індіанців непоштиві?

— Ні.

Відгуки про книгу Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: