Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Люба, це все одно просто збіг. Адже оригінальну назву можна за бажанням розділити на складові частини будь-яким чином.

— Досить вже мене дурити! Ти й сам, напевно, добре знаєш, що Гельсеґґен — це назва гори, а Москен — крихітний острівець у складі архіпелагу Лофотен.

— Я не знав цього. І я дійсно вважаю, що це просто збіг. У мовознавстві є цікавий парадокс: коли слухач чує довге іншомовне слово й не знає, як воно пишеться, він підсвідомо розбиває його на знайомі морфеми чи слова, навіть не розуміючи істинного значення. Ось як ти зараз.

Палермо не розповів дівчині, що в процесі дослідження топоніма разом із іншими лінгвістами, які входили до групи КІІ, він уже неодноразово стикався з прикладами подібних інтерпретацій, що базувалися суто на вподобаннях і досвіді окремого спеціаліста.

Тож він не приділив багато уваги словам подруги, але наступні її слова перевернули все з ніг на голову:

— Що ж, гаразд, але ти мусиш знати ще дещо: Гельсеґґен височіє прямо на узбережжі й із її вершини відкривається гарний вигляд на Москен — найближчий острів!

***

За два дні Чен Сінь стояла на острові Москен і роздивлялася скелясті обриви Гельсеґґена по той бік протоки. Гора була чорного кольору, й, можливо, тому що небо було затягнуте свинцевими хмарами, море теж здавалося розлитим чорнилом. Лише біла лінія прибою, що накочувала на скелі вдалині, розбавляла цю похмуру палітру. Перед поїздкою Чен Сінь дізналася, що, хоча ця локація й розміщена неподалік Полярного кола, завдяки теплим течіям клімат тут був порівняно м’яким. Проте дихання бризу з моря не додавало відчуття тепла.

Утворені внаслідок наступу льодовика прямовисні скелі островів архіпелагу Лофотен, що розташовувався на півночі Норвегії, сформували 160-кілометровий бар’єр між Вестфіордом і Північним морем, який, немов стіна, відокремлював Північний Льодовитий океан від Скандинавського півострова. Тож течії між островами архіпелагу були стрімкими й небезпечними. Раніше їх населяли здебільшого сезонні рибалки. А нині, коли більшість морепродуктів вирощується за допомогою аквакультури, а вилов риби в морі вже не провадиться, острови знову мали майже такий самий вигляд, як і в часи вікінгів.

Москен був лише одним із численних островів, що входили до складу архіпелагу. Вершина Гельсеґґен теж не вирізнялася поміж навколишніх гір. Востаннє ці топоніми вживалися наприкінці Епохи кризи, а потім були замінені іншими — загальновживаними.

Опинившись віч-на-віч із абсолютною порожнечею цього місця, Чен Сінь не мала в серці страху чи тривоги. Ще не так давно вона вважала, що її життя скінчилося, але тепер отримала дуже багато мотивації, аби боротися за його продовження. Вона вгледіла шпаринку між свинцевих хмар, крізь яку виднілося синє небо. Цієї миті звідти визирнуло сонце й на кілька хвилин повністю змінило цей похмурий світ, як і описував Юнь Тяньмін: «Зі сходом сонця здалося, що художник, завершивши картину, від душі посипав своє творіння пригорщею золотавого пилку». Саме так Чен Сінь і почувалася зараз — із надією, розпорошеною по смутку, й подихом тепла на холодному вітрі.

Вона приїхала у супроводі АА та кількох експертів КІІ, серед яких були Бі Юньфен, Цао Бінь і Палермо.

На крихітному острові мешкала лише одна людина — старий на ім’я Джейсон. Йому вже виповнилося 80 років, він народився ще в докризові часи. Старий чимось невловимо нагадував Чен Сінь Фреса. На запитання, чи є щось особливе на Москені чи Гельсеґґені, старий Джейсон просто вказав на західний край острова:

— Звісно, погляньте он туди.

Там височіла біла споруда маяка, вогонь якого, хоча заледве почало сутеніти, вже ритмічно блимав, спрямовуючи своє світло в напрямку відкритого моря.

— Що воно таке? — з цікавістю спитала АА.

— Ох, вже ці сучасні діти. Не знають простих речей… — Джейсон похитав головою й емоційно продовжив: — За допомогою таких пристосувань у давнину кораблі орієнтувалися в морі. До початку кризи я був інженером і проєктував маяки та інше навігаційне обладнання. У ті часи їх було багато по всьому світу, вони допомагали суднам зорієнтуватися під час плавання. Зараз уже не лишилося жодного. Я оселився тут і збудував цей маяк, аби сучасники мали можливість дізнатися про те, як було колись.

Експерти з КІІ з цікавістю роздивлялися маяк — ще один забутий раритет із минулого, як і відцентровий регулятор парового двигуна. Проте незабаром вони дійшли думки, що він не міг бути підказкою: маяк збудували нещодавно, використовуючи надміцні й легкі сучасні матеріали. Його спорудження тривало лише два тижні. Джейсон підтвердив, що раніше маяка на острові ніколи не існувало, тож він не міг мати нічого спільного з посланням Юнь Тяньміна.

— Тут є ще щось цікаве? — запитав хтось із команди.

У відповідь Джейсон лише знизав плечима, вказуючи на вистиглі небеса й навколишні води:

— Що тут може бути цікавого? Я не в захваті від цієї пустельної й похмурої місцини, але вони не дали б мені дозволу збудувати маяк у іншому місці.

Усі вже почали збиратися перелетіти вертольотом на Гельсеґґен, однак АА висловила бажання дістатися берега на човні Джейсона.

— Це можливо, але, дитино, ти ризикуєш отримати морську хворобу через хитавицю. Сьогодні штормить, — відповів старий.

АА вказала на скелі Гельсеґґена по той бік протоки:

— Хіба настільки коротка поїздка може призвести до таких наслідків?

Джейсон лише похитав головою.

— Ви не зможете плисти навпростець. Принаймні не сьогодні. Вам доведеться рушити півколом.

— Чому?

— Бо там у протоці — велика водоверть, яка затягує всі човни й кораблі.

Експерти КІІ перезирнулися, а потім знову подивилися на Джейсона.

— Ви ж казали, що тут більше нічого цікавого нема, — нагадав хтось із присутніх.

— Для мене як місцевого жителя нема нічого дивного в цій водоверті. Вона — невід’ємна частина протоки, що час від часу в ній з’являється.

— Де саме?

— Он там, на віддалі. Звідси ви Москстраумен не побачите, але зможете почути її.

Усі змовкли й почули, як удалині гуркоче море, немов там проноситься табун із тисячі коней. Експерти КІІ захотіли дослідити водоверть із гелікоптера, але Чен Сінь зазначила, що ліпше все-таки скористатися човном. З нею зрештою погодилися. А оскільки на острові був лише один човен, який уміщував щонайбільше шестеро людей, то було вирішено, що ним попливуть Джейсон, Чен Сінь, АА, Бі Юньфен, Цао Бінь і Палермо, а решті доведеться скористатися гелікоптером.

Човен понісся хвилями в море. Вітер на воді посилився і посвіжішав, зриваючи солоні бризки з гребенів і кидаючи їх в обличчя мандрівникам. Поверхня моря виблискувала сірою сталлю і під тьмяним світлом здавалася ще загадковішою та небезпечнішою. Гуркіт щомиті наростав, але водоверті ще не було видно.

— Я згадав! — голосно гукнув Цао Бінь, намагаючись перекричати вітер.

Чен Сінь також зрозуміла, про що йдеться: спочатку вона гадала, що Юнь Тяньмін дізнався про це місце вже після відльоту, за допомогою софонів. Але реальність виявилася простішою.

— Едґар Аллан По, — вимовила Чен Сінь.

— Хто? Або що? — запитала АА.

—