Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— Щойно Роланд прибув до царства Домінуса Блікеро, він виявив, що всі знаки повстали проти нього… Вогні, що їх вивчив він так досконало, бувши одним із вас, положення і рух — усе зібралося нині на протилежному кінці, усе танцювало… якийсь неприродний танець. Не відкрилося шляху, властивого Блікеро, ні — щось нове, чуже… Роланд, до того ж, зауважив вітер, чого жодного разу не дозволяла йому смертність. Вітер виявився таким… таким радісним, що стріла просто мусить йому підкоритися. Вітер дув увесь рік, і так — рік за роком, проте Роланд відчував лише вітер одвічний… він хоче сказати, свій особистий вітер. Але… Селено, вітер, вітер усюди…
На цьому місці медіум перериває монолог… один стогін… тиха, відчайдушна мить.
— Селено. Селено. Ти пішла від мене?
— Ні, любий, — її щоки змережані пролитими слізьми, — я слухаю тебе.
— Це контроль. Усе випливає з одного — контролю. Уперше його виявили всередині, розумієш? Контроль усередині. Більше немає потреби страждати пасивно від «зовнішніх сил» — дослухатися до будь-якого вітру. Так, ніби… Ринок більше не мусить слухатися Невидимої Руки, адже він може створити себе — власну логіку, імпульс, стиль — ізсередини. Помістити контроль досередини — означає підтвердити те, що вже відбулося де-факто: ви відкинули Бога. Водночас вдалися до грандіознішої та згубнішої ілюзії. Ілюзії контролю. Оте «А» може робити «Б». Але ж то є хиба. Цілковита. Ніхто не здатен робити. Усе лишень відбувається, «А» і «Б» нереальні, це назви частин, що мають бути нероздільні…
— Знов успенська[53] маячня, — шепоче якась дама, прослизаючи повз них із портовим робітником попід руку. Змішуються аромати дизпалива і «Sous le Vent[54]». Зачувши довоєнний парфум, підводить голову Джесіка Свонлейк, молоденька рум’яна дівчина у формі рядової ЖДК, хм, платтячко, міркує вона, — 15 гіней і хтозна скільки купонів, очевидно — з «Геродза[55]», і мені б воно краще пасувало, будьте певні. Дама, раптово озирнувшись через плече, посміхається: он як? Хай йому біс, невже почула? У такому місці — майже напевно.
Джесіка вже давно стоїть біля спіритичного столу, стискаючи в руці жменю дротиків, що їх знічев’я насмикала з мішені на стіні, схилила голову, бліда шия і верхній хребець визирають між коричневим суконним коміром і дещо світлішим русявим волоссям, яке спадає по щоках. Латунні шийки й кільця зігріваються від її крові, тремтять у кулачку. Погладжуючи оперені хрестики, торкаючи їх кінчиками пальців, вона сама наче поринула в якийсь неглибокий транс…
А зовні, котячись зі сходу, долітає приглушене ревіння ще однієї ракетної бомби. Шибки у вікнах деренчать, перекриття здригаються. Чуттєве полум’я пірнає у сховок, тіні за столом танцюють, загусають біля сусідньої кімнати, — відтак полум’я підскакує — тіні знову видовжуються аж на два фути, а тоді геть зникають. У сутінках кімнати сичить газ. Мілтон Ґлоумінґ, що ідеально здав на бакалавра у Кембриджі десять років тому, кидає стенографію і встає перекрити газ.
Схоже, у Джесіки є шанс кинути дротик — один дротик. Волосся розлітається, груди під шаром щільного сукна чудесно підскакують. Свист повітря, чвах — у липкі волокна, у самісіньке яблучко. Брови Мілтона Ґлоумінґа поповзли догори. Його розум, що вічно дошукується зв’язків, знайшов іще один.
Тепер медіум роздратований — він поволі виринає з трансу. Хтозна, що відбувається тепер по той бік? Будь-який сеанс потребує не лише кола близьких за духом, але й основного чотиристороннього союзу, якого не слід розривати в жодній ланці: Роланд Фельдспат (дух), Петер Сакса (шеф), Керрол Евентир (медіум), Селена (дружина і наступниця). Аж десь там — від виснаження, відволікання, манівців чи сплеску білого шуму в етері — ця комбінація почала розпадатися. Всі розслаблюються, рипіння стільців, зітхання, покашлювання… Мілтон Ґлоумінґ вовтузиться із блокнотом, різко його згортає.
Трохи згодом підходить Джесіка. Роджера не видно, та й чи схоче він, аби його шукали, а Ґлоумінґ, хоча й тишко, не такий проблемний, як дехто з Роджерових друзів…
— Роджер каже, що ви тепер перелічите всі записані слова і накреслите графік чи щось таке, — життєрадісно, аби вберегтися від будь-яких зауважень про інцидент із дротиком, який вона воліла б не згадувати. — Ви це робите лише на сеансах?
— Це автоматичні тексти, — супиться Ґлоумінґ, який побоюється дівчат, — тут один чи два випадки з дошкою Квіджа, так, так… ми — ми намагаємося скласти сукупність кривих — певні патології, певні характерні форми, знаєте…
— Не впевнена, що я…
— Гаразд. Згадайте Принцип Найменшого Зусилля Ціпфа: якщо ми графічно покажемо відношення частоти слова Р n-го до його рангу в логарифмічних координатах, — жебонить на тлі її мовчання, і навіть подив її чарівний, — ми, безперечно, маємо отримати щось на кшталт прямої… водночас ми маємо дані, котрі напевне передбачають криві, — загалом умови досить різноманітні — до прикладу, шизофреніки у горішній частині мають тенденцію рухатися полого, а далі стрімкіше — такою собі дугою… Гадаю, цей хлопець, Роланд, — класичний параноїк…
— Ха. — Таке слово вона знає. — Мені здалося, ваш настрій поліпшився, коли він сказав «повернулися проти».
— «Проти» чи «навпроти», так, ви здивуєтесь, як часто звучить це слово.
— А яке слово вживається найчастіше? — цікавиться Джесіка. — Ваш номер один?
— Те саме, що в подібних ситуаціях, — відказує статистик так, ніби це всім відомо, — смерть.
Літній уповноважений з протиповітряної оборони, накрохмалений і витончений, немов орґанді[56], зводиться навшпиньки, щоб знову запалити чуттєве полум’я.
— До речі, еее… куди подівся ваш божевільний юний джентльмен?
— Роджер із капітаном Прентісом. — Невпевнено покрутив рукою. — Таємничі вправи з мікрофільмами, як завжди. — Угоди укладаються в якомусь віддаленому приміщенні за грою в «корону та якір», до якої випадковість майже не має стосунку, у хмарах диму й теревенів, «Фолкмена та його апачів[57]» на Бі-Бі-Сі приглушують, кремезні пінти і стрункі склянки для шеррі, зимовий дощ у вікна. Час шпаклювати щілини, час газових полін[58], шаликів од нічного холоду, пошуку затишного місця з молодою леді чи підстаркуватою дружиною
