Дюна - Френк Херберт

— І прибутки зростуть, — сказав Фейд-Раута.

— Саме так, — відповів Барон і подумав: «Це не більше, ніж справедливість. Це ми приборкали Арракіс… за винятком групки фрименських виродків, які ховаються на околицях пустелі, та кількох одомашнених контрабандистів, які прикуті до планети майже так само міцно, як і місцеві працівники».

— А ще Великі Доми дізнаються, що Барон знищив Атрідів, — сказав Пітер. — Вони дізнаються.

— Вони дізнаються, — видихнув Барон.

— Найчарівніше з усього, — сказав Пітер, — що дізнається про це й Герцог. Він уже все знає. Уже відчуває пастку.

— Щира правда, що Герцогові це відомо, — промовив Барон, і в його голосі прозвучала нотка суму. — Знає, але нічого не може вдіяти. Це ще сумніше.

Барон вийшов із-за глобуса Арракіса. Щойно він вислизнув із тіні, всі побачили його велетенське, надзвичайно товсте тіло. Ледь помітні випуклості під складками чорної роби свідчили, що весь цей жир частково підтримувала портативна силова збруя. Насправді він важив близько двохсот стандартних кілограмів, але ногам доводилося підтримувати не більше ніж п’ятдесят кіло.

— Я зголоднів, — прогримів Барон, витер губи вкритою перснями рукою і витріщився на Фейда-Рауту втонулими в жирі очима. — Відправ когось по їжу, мій любий. Перш ніж піти, ми попоїмо.

3

І сказала таке свята Алія Ножа: «Превелебна Матір має поєднувати в собі спокусливі хитрощі куртизанки з недоторканою величчю незайманої богині, тримаючи в напрузі ці якості настільки довго, наскільки молодість дасть змогу їй це робити. А коли молодість і краса зів’януть, то її осердя, що колись породжувало напругу, обернеться на джерело підступності й вигадливості».

Принцеса Ірулан. Муад’Діб, родинні нотатки

— Гаразд, Джессіко, що ж ти тепер скажеш? — запитала Превелебна Матір.

Розмова ця відбувалася в день Полового випробування в замку Каладан, коли сонце вже котилося до схилу. Дві жінки сиділи у вітальні Джессіки, доки Пол чекав у прилеглій звуконепроникній Кімнаті для медитації.

Джессіка стояла обличчям до південних вікон. Вона дивилася, але не бачила спалахів заграви, що розсипалися над луками та рікою. Слухала й не чула запитання Превелебної Матері.

Багато років тому відбулося інше випробування. Сухорлява дівчина з тілом, виснаженим нуртуванням підліткового віку, і волоссям кольору бронзи зайшла в кабінет Превелебної Матері Ґая Єлени Могіям, Вищого Проктора школи Бене Ґессерит на Валасі ІХ. Джессіка поглянула на свою праву руку, зігнула пальці та пригадала біль, страх і злість.

— Бідний Пол, — прошепотіла вона.

— Я поставила тобі питання, Джессіко! — пролунав роздратований і вимогливий голос старої.

— Що? Ох… — Джессіка вирвалася з полону минулого та поглянула на Превелебну Матір, яка сиділа між двома західними вікнами, притулившись спиною до каменю. — Яку відповідь ви хочете почути?

— Яку відповідь я хочу почути? Яку відповідь я хочу почути? — старий голос зірвався на жорстоке передражнювання.

— Так, у мене син! — спалахнула Джессіка. Вона чудово розуміла, що її навмисне доводять до білого гарту.

— Тобі наказали народжувати Атріду лише доньок.

— Для нього це так багато означало, — благала Джессіка.

— Засліплена пихою, ти подумала, що зможеш привести у світ Квізаца Хадераха!

Джессіка підвела підборіддя.

— Я відчула, що це можливо.

— Ти думала лишень про бажання твого Герцога мати сина, — відрубала стара. — А його бажання не мають жодного значення. Донька Атрідів мала побратися зі спадкоємцем Харконненів і заповнити генетичну лакуну. А ти надзвичайно все ускладнила. Ми можемо втратити тепер обидві лінії.

— Та й ви не безгрішні, — сказала Джессіка та кинула виклик довгому погляду старечих очей.

За мить стара промимрила:

— Що зроблено, те зроблено.

— Я заприсяглася ніколи не шкодувати про свої рішення, — відказала Джессіка.

— Як шляхетно, — глумливо процідила Превелебна Матір. — Жодного жалю. Ми ще подивимося на тебе, коли станеш утікачкою, за твою голову призначать винагороду та всі намагатимуться вбити тебе й твого сина.

Джессіка зблідла.

— Чи немає альтернативи?

— Альтернативи? Хіба має сестра Бене Ґессерит запитувати про таке?

— Я лишень запитую, що ви бачите в майбутньому завдяки своїм надможливостям.

— У майбутньому я бачу те, що бачила й у минулому. Ти добре знаєш принципи наших дій, Джессіко. Раса усвідомлює власну конечність і боїться застою в спадковості. Потяг змішувати генетичні лінії без жодного плану — у нас у крові. Імперія, Компанія ДАПТ, усі Великі Доми — лише тріски в буремному паводку.

— ДАПТ, — пробурмотіла Джессіка. — Гадаю, вони вже вирішили, як ділитимуть рештки Арракіса.

— Що таке ДАПТ, як не флюгер наших часів, — сказала на те стара. — Імператор і його друзі взяли під контроль п’ятдесят дев’ять цілих і шістдесят п’ять сотих відсотка голосів ради директорів ДАПТу. Вочевидь, вони передчувають прибутки, а оскільки інші також їх передчувають, тиск лише зростатиме. Так розвивається історія, дівчинко.

— Це саме те, чого я зараз найбільше потребую, — відказала на те Джессіка. — Історичного огляду.

— Нема чого глузувати, дівчинко! Ти не гірше за мене знаєш, які сили нас оточують. Наша цивілізація спирається на три вершини: Імператорський Палац, якому противажить Федерація Великих Домів Ландсрааду, а між ними — Гільдія зі своєю жахливою монополією на міжзоряні перельоти. А політика, що стоїть на тринозі, — найхисткіша з усіх структур. Усе було б доволі погано навіть без ускладнень, породжених торгівельною феодальною культурою, що повернулася спиною до більшості наук.

Джессіка гірко промовила:

— Тріски у вирі паводку. Ось ця тріска — Герцог Лето, друга — його син, а третя…

— Ой, дівчинко, замовкни. Ступаючи на цей шлях, ти чудово знала, що завжди йтимеш по краю.

— «Я Бене Ґессерит: я існую, тільки щоб служити», — процитувала Джессіка.

— Правильно, — сказала стара. — Лишається сподіватися тільки на те, що ми зможемо запобігти велетенській пожежі та нам удасться врятувати ключові генетичні лінії.

Джессіка заплющила очі, відчуваючи, як сльози зсередини тиснуть на повіки. Вона вгамувала тремтіння душі та тіла, вирівняла дихання і збитий пульс, дала раду спітнілим долоням. За мить промовила:

— Я заплачу за свої помилки.

— І твій син платитиме разом із тобою.

— Я захищатиму його, як тільки зможу.

— Захищатимеш! — розлютилася стара. — Ти добре знаєш слабке місце цього плану! Якщо ти надміру сильно захищатимеш сина, Джессіко, він виросте надто безпорадним, аби виконати хоча б якесь призначення!

Джессіка відвернулася й подивилася у вікно, де вже густішали сутінки.

— Планета Арракіс справді така жахлива?

— Досить погана, але все ж таки не зовсім. Там облаштувалася Міссіонарія Протектіва та трохи пом’якшила умови. — Превелебна Матір звелася на ноги й розрівняла складки свого вбрання. — Поклич сюди хлопця. Я скоро маю їхати.

— Маєте їхати?

Голос старої потеплів.