Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Він не став чекати на Джубала: підняв з купки один жетон і кинув його в автомат.

Майка зацікавило, чому саме все так сталося, тож він знову вишикував три ока. Відбулося все те ж саме — з тією різницею, що потік жетонів перетворився на струмок. Бун витріщився на автомат.

— Що ж, я буду... благословенний! Джекпот двічі підряд — так бути не може... Та не зважайте: це сталося, і я простежу за тим, щоб вам виплатили обидві нагороди.

Він швидко кинув ще один жетон.

Майк все ще хотів побачити, чому це називалось «джекпот». Очі знову вишикувалися в один ряд.

Бун витріщився на них. Несподівано Джилл стиснула Майкову руку і прошепотіла:

— Майку... Припини!

— Але ж, Джилл... Я спостерігав...

— Не говори про це — просто припини. Або ти просто дочекаєшся, що я заберу тебе додому!

Бун повільно промовив:

— Я не наважуюся назвати це дивом. Ймовірно, автомат потрібно відремонтувати.

І він вигукнув:

— Херувиме, сюди! — після чого додав: — У будь-якому разі нам слід спробувати востаннє, — і кинув ще один жетон.

Без допомоги Майка коліщатка повільно зупинилися, склавшись у «ФОСТЕР — ЛЮБИТЬ — ТЕБЕ», — і автомат марно намагався видобути ще десять жетонів. Старший за попереднього херувим із пригладженим чорним волоссям підійшов до них і сказав:

— Щасливого дня! Вам потрібна допомога?

— Три джекпоти, — сказав йому Бун.

— Три?

— Ти не чув музики? Оглухнув? Ми будемо в барі; принеси гроші туди. І нехай хтось перевірить автомат.

— Так, Єпископе.

Херувим залишився чухати потилицю, а Бун поспішив провести їх через Кімнату Радості до бару, розташованого в кінці коридору.

— Потрібно забрати вас звідси, — весело сказав Бун, — до того як ви зумієте розорити Церкву. Доку, вам завжди так щастить?

— Завжди, — спокійно відповів Гаршоу. Він не дивився на Майка — і навіть не збирався цього робити. Він сказав собі, що не знав, що хлопець має до цього якийсь стосунок... Проте надзвичайно сильно бажав, щоб це покарання Господнє закінчилося і вони швидше повернулися додому.

Бун привів їх до довгої стійки бару з позначкою «Зарезервовано» і сказав:

— Ось так. Чи юна леді бажає присісти?

— Мені і так добре. — («І якщо ви ще хоч раз назвете мене „юною леді“, я спущу на вас Майка!»)

До них поспішив бармен.

— Щасливого дня. Вам як звичайно, Єпископе?

— Подвійну. А ви що будете, доку? А містер Сміт? Не соромтеся — ви гості Верховного Єпископа.

— Бренді, будь ласка. З водою.

— Бренді, будь ласка, — повторив Майк. Подумав і додав: — Мені без води, — правда полягала в тому, що вода життя була необов'язковою у водній церемонії, проте він не хотів пити воду саме тут.

— Оце так витримка! — щиро сказав Бун. — Правильний характер з хорошою витримкою! Без води. Зрозуміли? Це жарт, — він шпигонув Джубала під ребро. — А що ж для юної леді? Коли? Молока для ваших рум'яних щічок? Чи бажаєте справжнього напою Радісного Дня — разом з дорослими?

— Сенаторе, — обережно сказала Джилл, — чи поширюється ваша гостинність на мартіні?

— Звісно ж! Найкраще мартіні в світі саме тут — ми зовсім не використовуємо вермут. Замість цього благословляємо напій. Подвійне мартіні для юної леді. Будь благословенний, синку, — і зроби це швидко, — він повернувся до інших. — У нас мало часу: потім ми віддамо шану Архангелу Фостеру і прийдемо до Святилища саме вчасно, щоб почути Верховного Єпископа.

Принесли напої та виграш. Вони випили з благословенням Буна, після чого той по-дружньому сперечався з Джубалом про три сотні доларів, які щойно принесли, — наполягаючи на тому, що всі три виграші належать Джубалові, навіть попри те, що це Бун кинув жетон вдруге та втретє. Джубал вирішив суперечку тим, що згріб усі гроші та опустив їх у чашу для пожертв, що стояла поруч з ними на стійці.

Бун схвально кивнув:

— Це дуже люб'язно, доку. Ми можемо вас врятувати. Ще по одній, друзяки?

Джилл сподівалася, що хтось погодиться. Мартіні був несмачний, і вона вирішила, що його розбавили водою; тим не менше алкоголь розпалив у ній вогник терпимості. Але всі мовчали — тож вона пішла вслід за Буном, коли він повів їх геть сходами вгору, повз вивіску «Шукачам та грішникам категорично заборонено перебувати на цьому рівні — це про тебе!». За цим написом були важкі ґратчасті ворота. Бун промовив:

— Єпископ Бун і троє паломників — гості Верховного Єпископа.

Ворота відчинилися. Він провів їх вигнутими сходами до кімнати.

Це була досить велика кімната, розкішно обставлена у стилі, який нагадав Джубалу вітальню похоронного бюро, — хоча тут звучала весела музика. Базова тема скидалася на «Jingle Bells», проте до неї додали ритми Конго, а переробку так прикрасили, що вгадати основу напевно було важко. Джилл музика сподобалася, і вона зрозуміла, що ці звуки викликали у ній бажання танцювати.

Дальня стіна кімнати була цілковито скляною, тому складалося враження, що її й зовсім там немає. Бун жваво промовив:

— Ось ми і прийшли сюди, люди, — до Присутності.

Він опустився на коліна обличчям до скляної стіни.

— На відміну від мене, ви не повинні кланятись — ви паломники. Проте ви можете це зробити, якщо від цього вам стане краще. Більшість паломників так і роблять. Ось тут він є... Як був тоді, коли його покликали на Небеса.

Бун змахнув сигарою.

— Хіба він не виглядає природним? Збережена завдяки диву, його плоть нетлінна. Саме на ось цьому стільці він сидів, коли писав свої Послання... І саме у такому положенні він був, коли відправився у Рай. Він ніколи не рухався — і його ніхто не чіпав: ми просто побудували довкола нього Храм... Звичайно ж, прибравши стару церкву. Проте ми зберегли її святі камені.

Неподалік, на відстані десь двадцяти футів, у великому кріслі, дуже схожому на трон, обличчям до них сидів літній чоловік. І він здавався живим.

Джилл він дуже нагадав старого козла, який був на фермі, де вона проводила літні канікули у дитинстві. Так, — навіть відкопилена нижня губа, підстрижені бакенбарди та лютий, неспокійний погляд. Джилл відчула, що шкірою пробігли мурашки: Архангел Фостер змушував її нервувати.

Майк сказав до неї марсіанською:

— Мій брате, це Старійшина?

—