Господиня - Стефані Маєр
За кілька футів од мене Іян твердо стояв на ногах і був готовий зупинити Джареда, якщо той на мене накинеться.
Джаред сидів на землі, на одному з матраців, які залишили ми з Джеймі. Він здався мені таким самим виснаженим, як і Іян, але очі його сторожко блищали.
— Заспокойся, — мовив Джаред Іяну. — Я просто хочу поговорити з цією істотою. Я пообіцяв хлопцю, що й пальцем її не зачеплю, і я дотримаю слова.
— Де Кайл? — з притиском запитав Іян.
— Хропе, аж стіни трусяться.
Іян не зрушив із місця.
— Я не брешу, Іяне. Я не збираюся її вбивати. Джеб має рацію. Хай яка заплутана ситуація, от тільки слово Джеймі має не менше ваги, ніж моє, а йому добряче прочистили мізки, тому найближчим часом він навряд чи погодиться.
— Ніхто нікому не прочищав мізків, — рикнув Іян.
Джаред відмахнувся: байдуже, як ти це назвеш.
— Я не зашкоджу цій істоті,— вперше він подивився на мене, оцінюючи, як я тулюся до стіни, як тремтять мої руки. — Я тебе не битиму, — мовив він до мене.
Я зробила малесенький крок уперед.
— Вандо, якщо не хочеш, не мусиш із ним розмовляти, — сказав Іян швидко. — Це не входить у твої обов’язки. У тебе є вибір.
Джаред насупився — слова Іяна збили його з пантелику.
— Ні,— прошепотіла я. — Я з ним побалакаю.
Я зробила ще один крихітний крок. Джаред перевернув долоню й пальцем поманив мене до себе.
Я наближалася повільно, зупиняючись після кожного кроку, невпевнено. Іян тримався зовсім поруч.
— Я б хотів поговорити з нею наодинці, якщо ти не заперечуєш, — мовив Джаред.
Іян прикипів до місця.
— Заперечую.
— Ні, Іяне, все гаразд. Іди поспи. Я впораюсь, — я легенько штовхнула його ліктем.
Іян із сумнівом зазирнув мені обличчя.
— Це ж не самогубство? Заради хлопчика? — з притиском запитав він.
— Ні, Джаред не брехатиме Джеймі.
Джаред мало не скривився, коли я просто, з довірою, вимовила його ім’я.
— Будь ласка, Іяне, — благала я. — Я хочу з ним поговорити.
Іян довго дивився на мене, тоді нахмурився до Джареда й гаркнув як наказ:
— Її звати Ванда, а не істота. Не смій і пальцем її торкнутися. Ще один синець — і тобі вже не буде чого ховатися.
Від такої погрози я зіщулилася.
Іян різко розвернувся й пірнув у темряву.
Якусь мить ми з Джаредом дивилися на порожнє місце, де щойно стояв Іян. Я першою перевела погляд на Джареда. Коли він зрештою підняв на мене очі, я одразу ж опустила погляд.
— Ого. А він не жартує, так? — мовив Джаред.
Здається, то було риторичне запитання.
— Присядеш? — запропонував він, поплескавши рукою по матрацу.
Якусь мить я вагалася, а тоді сіла на краєчок матраца ближче до нори, якнайдалі від Джареда. Мелані це не сподобалося: їй хотілося бути біля нього, вдихати запах і відчувати тепло його тіла.
Але я цього не хотіла — не тому, що боялася побоїв; у ту мить Джаред був зовсім не злий, радше втомлений, виснажений. Мені просто не хотілося перебувати поруч із ним. Коли він був поруч, серце краялося від його ненависті.
Схиливши голову набік, Джаред спостерігав за мною; зустрівшись із ним поглядом, я миттю відводила очі.
— Вибач за вчорашнє — за обличчя. Я не повинен був…
Я опустила очі на власні руки, зціплені в замок.
— Не бійся мене.
Я кивнула, навіть не подивившись на нього.
Він буркнув:
— А я думав, ти не проти побалакати.
Я знизала плечима. В повітрі важко повисла Джаредова ворожість, і я не могла вимовити й слова.
Джаред поворухнувся. Він посунувся по матрацу, аж поки не опинився поряд зі мною, — як і хотіла Мелані. Занадто близько — було важко думати, важко дихати, — але я не змогла змусити себе відсунутися. Дивно… Мелані, яка так довго цього чекала, раптом не на жарт розізлилася.
«Що таке?» — запитала я, наполохана такою бурхливою реакцією.
«Чого це він до тебе підсувається? А ти, бачу, зовсім не проти».
Вперше відтоді, як ми покинули цивілізацію, від неї повіяло ворожістю. Я була вражена. Так не чесно!
— В мене до тебе тільки одне запитання, — мовив Джаред, обірвавши нашу суперечку.
Я зустрілася з ним очима — і миттю опустила погляд, сахаючись жорстокості в його зіницях й обурення Мелані.
— Мабуть, ти здогадуєшся, про що я. Джеб і Джеймі всю ніч мучили мене розмовами…
