Господиня - Стефані Маєр

Іян піджав губи.

— Я б сказав — емігрантка. Ти нікого не зрадила, просто покинула їхнє суспільство.

Ми знову замовкли. Мені хотілося йому вірити. Слово «емігрант» набагато м’якше, а про себе ж ніколи не хочеться думати погано.

Іян голосно зітхнув — я аж підскочила.

— Коли Док протверезіє, треба буде показати йому твою щоку.

З цими словами він потягнувся до мене й поклав пальці під підборіддя; цього разу я не сахнулася. Іян лагідно повернув мою голову набік і оглянув рану.

— Та це дрібниці. Впевнена, що зовні все набагато гірше, ніж є насправді.

— Сподіваюся — бо вигляд просто жахливий, — він зітхнув, а тоді випростався. — Гадаю, час виходити зі схованки. Мабуть, Кайл уже давно помився і відключився. Хочеш, допоможу тобі з посудом?

Іян не дозволив мені мити посуд у потічку, як зазвичай. Натомість ми рушили до темної купальні, де мене ніхто б не помітив. Я мила посуд на мілині, поки Іян змивав із себе залишки таємничих ранкових занять. А тоді зголосився допомогти мені домити брудні миски.

Ми впорались швидко, і він запропонував провести мене до кухні, яка поволі наповнювалася людьми, що прийшли на обід. Меню складалося з харчів, які швидко псувалися: куснів м’якого білого хліба, шматків сиру, рожевих кілець запашної вареної ковбаси. Люди охоче поглинали таку смакоту, але плечі їхні й досі пригинав відчай: ні усмішок, ні сміху.

Джеймі чекав на мене за нашою звичною стільницею. Перед ним височіли дві гірки бутербродів, але він не їв. Схрестивши руки на грудях, він чекав на мене. Іян із цікавістю подивився на хлопчика, але мовчки, нічого не питаючи, пішов по свою порцію.

На впертість Джеймі я тільки закотила очі й відкусила бутерброд. Тільки-но я почала жувати, Джеймі запрацював щелепами. Скоро повернувся Іян; їли ми мовчки. Було так смачно, що годі було вигадати тему для розмови — це б тільки заважало їсти.

Мені вистачило двох бутербродів, а Джеймі з Іяном все їли і їли, аж поки животи не заболіли. Іян мав такий вигляд, наче він от-от упаде — очі просто заплющувалися.

— Повертайся до школи, малий, — мовив він до Джеймі.

Джеймі зміряв його поглядом.

— Може, краще я тебе підміню…

— Йди до школи, — мовила я швидко. Сьогодні Джеймі безпечніше триматися від мене подалі.

— До зустрічі! Не хвилюйся про… ні про що не хвилюйся.

— Ага, — в одному слові не так видно брехню. А може, в мені знову прокинувся сарказм.

Тільки-но Джеймі вийшов із кухні, я одразу повернулася до розмореного Іяна.

— Йди відпочинь. Зі мною все буде гаразд — я заховаюся в непримітному куточку. Посеред кукурудзяного поля чи деінде.

— А минулої ночі де ти спала? — запитав Іян. Його очі під сонними повіками були на диво гострі.

— А що?

— Я би там і приліг. Поряд зі мною — найнепримітніший куточок.

Ми говорити дуже тихо, мало не перешіптувалися. Ніхто не звертав на нас уваги.

— Ти не можеш наглядати за мною постійно.

— Закладемося?

Я знизала плечима і зрештою здалася.

— Я повернулася… в нору, де мене тримали на початку.

Іян насупився — йому це не сподобалося. Але він підвівся і рушив до коридору, який вів на склад. Майдан був знову переповнений людьми — сумними, з потупленими долі очима.

Коли ми опинилися на самоті в темному тунелі, я знову спробувала розпитати свого супутника.

— Іяне, для чого все це? Що довше я живу, то гірше буде Джеймі потім. Зрештою, хіба для нього не буде краще, якщо…

— Вандо, ліпше мовчи. Ми ж не звірі. Твоя смерть не обов’язкова.

— Тебе я не вважаю звіром, — мовила я тихо.

— Дякую. Не сприймай це як обвинувачення. Навіть якби ти так вважала, я б не здивувався.

На цьому наша розмова обірвалася: ми обоє побачили тьмяне миготливе світло, що лилося з-за рогу.

— Ш-ш-ш! — видихнув Іян. — Чекай тут.

Він лагідно стиснув моє плече, намагаючись втримати мене на місці. А тоді рушив уперед, навіть не намагаючись приховати гучних кроків. За мить він зник за рогом.

— Джареде? — в голосі Іяна почувся вдаваний подив.

Серце в грудях стиснулося — радше від болю, аніж від страху.

— Я знаю, що вона з тобою, — відгукнувся Джаред так голосно, що й на майдані, мабуть, почули. — Ну, де ти? Виходь, — насмішкувато погукав він грубим голосом.

Можливо, слід було негайно тікати. Але мене більше ніхто не стримував, і хоча голос Джареда був холодний і злий, він