Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

— Ні, тільки без проводжань, прощань — це не має ніякого сенсу. Бувайте. Одному все одно треба бути нагорі, от хай він і їде з нами.

— Це якраз я, — сказав Хімік. — Ти ж бачиш, що я безробітний.

Сонце вже торкалося лінії заходу. Перевіривши підвіску, люфт керма й запас ізотопної суміші, Інженер сів попереду. Тільки-но Лікар піднявся в машину, дуплекс, який лежав під ракетою, устав і, випроставшись на весь зріст, почалапав до них. Всюдихід рушив. Величезне створіння застогнало й кинулося за ним зі швидкістю, яка приголомшила Хіміка. Лікар крикнув щось Інженерові, і той зупинив машину.

— Ну, чого ти хочеш? — буркнув Інженер. — Не братимемо ми ж його з собою!

Збентежений Лікар безпорадно дивився на велетня.

— Замкни його в ракеті. Він піде за тобою, — порадив Інженер.

— Або усипи його, — кинув Фізик. — Бо якщо він поженеться за нами, то може привабити ще когось.

Це переконало Лікаря. Всюдихід повільно під’їхав до ракети, дуплекс подався за ним своїми дивними стрибками, потім Лікар насилу затягнув велетня в тунель. Повернувся він хвилин через п’ятнадцять, лихий і знервований, і повідомив товаришів:

— Я замкнув його в тамбурі перев’язочної. Там немає скла ані якихсь гострих предметів. Але я боюся, що він наробить ґвалту.

— Ну, ну, — промимрив Інженер. — Не будь смішним.

Лікар хотів відповісти, може, навіть щось гостре, але стримався. Всюдихід знову рушив і великою дугою об’їхав ракету. Хімік махав їм услід рукою, навіть коли уже не бачив нічого, крім високого, розвіяного плюмажу куряви. Потім він почав розмірено походжати поблизу неглибокого окопчика, в якому стояв випромінювач.

Він ходив так майже дві години, коли серед струнких «чаш», які відкидали довгі тіні, з’явилася хмарка куряви. Яйцеподібний, розбухлий червоний сонячний диск щойно торкнувся лінії обрію, на півночі синів приплив хмар, звичного холоду, який насувався о цій порі, не відчувалося — все ще стояла задуха.

Хімік вибіг із тіні ракети й побачив всюдихід, який підстрибував на борознах, прокладених обертовими дисками. Машина ще не встигла зупинитися, а він уже був біля неї. Йому не довелося розпитувати про наслідки вилазки — всюдихід важко сидів на сплющених шинах, у всіх каністрах хлюпалася вода, навіть на вільному сидінні стояв повний бідон.

— Ну, як з’їздили? — запитав Хімік.

Інженер зняв темні окуляри й хустинкою витер з обличчя піт і пиляву.

— З величезним задоволенням, — відповів він.

— Нікого не зустріли?

— Як звичайно, колеса, але ми обминули їх здалеку — поїхали по другий бік гаю, того, де ями, пам’ятаєш? Там майже зовсім немає борозен. Щоправда, довелося трохи поморочитися, поки наповнили каністри. Не зашкодив би якийсь насосик.

— Ми хочемо поїхати ще раз, — озвався Фізик.

— Спершу треба перелити воду.

— Не варт, — махнув рукою Фізик, — тут лежить стільки порожніх бідонів і каністр, візьмемо інші, а потім переллємо все за одним заходом, га?

Він перезирнувся з Інженером, немовби вони щось задумали. Хімік цього не помітив, його тільки трохи здивував такий поспіх. Кваплячись, мов на пожежу, вони вивантажили каністри й тільки-но кинули на багажник порожні — їх було не так уже й багато, — відразу ж сіли і рвонули з місця, здіймаючи клуби куряви. Стіна куряви ще осідала на рівнині, червоніючи в променях призахідного сонця, коли з тунелю вийшов Координатор.

— Ще не повернулися? — запитав він.

— Уже були, взяли порожні каністри й бідони і поїхали ще раз.

Координатор скоріше здивувався, ніж розсердився:

— Як це — ще раз?

Він сказав, що зараз змінить Хіміка, й спустився в корабель, щоб повідомити новину Кібернетикові, який вовтузився біля універсального автомата, але з тим важко було розмовляти. У роті в нього стирчало близько двох десятків транзисторів, він випльовував їх у долоню, мов кісточки; кількасот видобутих із порцелітових нутрощів проводів Кібернетик обвив собі довкола шиї й приєднував їх з такою швидкістю, що тільки пальці імиготіли. Іноді він застигав і добру хвилину аж наче в якомусь заціпенінні вдивлявся у велику схему, яка висіла перед його носом.

Координатор повернувся на поверхню, замінив Хіміка, який пішов готувати для всіх вечерю, і, сидячи біля випромінювача, коротав час, роблячи практичні нотатки на берегах монтажної книги, розпочатої Інженером.

Вони два дні крутили мізками, куди подіти дев’яносто тисяч літрів радіоактивної води, яка залила весь відсік над вантажним люком. Це було одне з тих зачарованих кіл, з якого, здавалось, не було виходу й на яке вони без кінця наштовхувалися — щоб очистити цю воду, треба було запустити фільтри, а дістатися до кабеля, який їх живив, можна було тільки через залитий водою відсік. На кораблі був навіть водолазний скафандр, але він не захищав від випромінювання. Пристосовувати його спеціально й покривати свинцем не мало ніякого сенсу — розумніше було почекати, коли запущені автомати зможуть зануритися під воду.

Координатор сидів під кормою ракети, на якій з настанням темряви регулярно спалахував проблисковий ліхтар, і якомога швидше намагався записати те, що спадало йому на думку, бо світло горіло всього три секунди. Потім він сам сміявся, розглядаючи свої карлючки. Коли він глянув на годинник, було вже майже десять.

Він устав і почав ходити туди й сюди, виглядаючи вогні всюдихода, але нічого не бачив — заважав проблисковий ліхтар. Тоді він трохи віддалився в той бік, звідки мала з’явитися машина.

Як завжди, коли він лишався на самоті, Координатор звів очі на зірки: Молочний Шлях круто злітав у темряву. Від Скорпіона він перевів погляд ліворуч і здивовано зупинився — найяскравіші зірки Козерога ледь виднілися, тонучи в блідому полум’ї, немовби Молочний Шлях раптом розширився й проковтнув їх — а вони ж були далеко поза його межами. Раптом Координатор усе зрозумів. Це була заграва, саме там, над східним обрієм. Серце його забилося повільно й сильно. До горла підкотився клубок, але відразу ж пропав. Зціпивши зуби, Координатор рушив далі. Заграва була білувата, низька й нерівномірно пригасала, щоб через якийсь час спалахнути кілька разів підряд. Він заплющив очі й з неймовірним напруженням услухався в тишу, проте чув тільки шум власної крові у вухах. Тепер сузір’їв майже не було видно; Координатор непорушно застиг на місці, вдивляючись у небосхил, який наливався каламутним світінням.

Спершу він хотів повернутися до ракети й виманити нагору товаришів — вони могли б піти до струмка з випромінювачем. Пішки це зайняло б у них щонайменше три години. Крім всюдихода, в них був невеликий вертоліт, однак його заклинило у відсіку між ящиками, залитому водою: стирчала тільки верхівка, гвинт під час аварії