Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Д. Непристойні листи — передавати Джубалу (який заклався сам із собою, що жоден такий лист не буде навіть натяком на літературну новинку) для подальших розпоряджень, тобто — щілин у погрібі.

Е. Пропозиції одружитися та менш формальні запрошення — ігнорувати та підшивати. Використовувати процедуру «Б» починаючи з третьої образи.

Є. Листи від науковців та освітніх організацій — використовувати пункт «Ґ»; якщо відповідати, використовувати заготовку листа, у якій пояснюється, що Людина з Марса недоступний ні для чого; якщо Джилл відчує, що форма відшивання не спрацює, передавати Джубалу.

Ж. Листи від тих, хто вже зустрічався з Майком, — як ось команда «Чемпіона», Президент Сполучених Штатів та кілька інших осіб, — дозволяти Майку відповідати їм так, як він захоче: каліграфічні вправи підуть йому на користь, а ще більше, ніж це, — вправляння в людських особистих стосунках (і, якщо він захоче порадитися, дати йому таку можливість).

Цей алгоритм скоротив кількість листів, на які потрібно було відповідати, до мінімуму — кілька листів кожного дня для Джилл, зрідка — одне для Майка. Основних зусиль потребувало відкриття пошти, але потім Джилл зрозуміла, що звикнувши до такого заняття, може проглядати та класифікувати її щодня приблизно за годину. Листів з перших чотирьох категорій було значно більше; у категорії Е було дуже багато листів впродовж двох тижнів після світової трансляції з Палацу, потім їх поменшало, і цей потік перетворився на спокійний струмочок.

Джубал застеріг Джилл, що поки Майкові слід самостійно відповідати лише на листи від знайомих та друзів, — і їх він мав читати сам, якщо забажає.

Третього ранку після впровадження категорійної системи Джилл принесла лист категорії «Д» для Джубала. Більшість леді та інших жінок (плюс кількох чоловіків, які щось неправильно зрозуміли), чиї листи належали до цієї категорії, вкладали фотографії, очевидно свої; деякі з них залишали дуже мало простору для уяви, як, у більшості випадків, і самі листи.

До цього листа додавалася фотографія, яка не залишала місця фантазії, але помітно стимулювала уяву. Джилл сказала:

— Погляньте сюди, бос! Прошу вас!

Джубал прочитав листа, потім глянув на фотографію.

— Здається, вона знає, чого хоче. Що про це думає Майк?

— Він цього не бачив. Тому я й принесла це вам.

Джубал знову глянув на фото.

— Такий тип у часи моєї молодості називали «шкіра та кістки». Що ж, її стать не викликає сумнівів — так само як і спритність. Але чому ти показуєш це мені? Я бачив і кращих, запевняю тебе.

— А що ж мені ще було з ним робити! Лист достатньо поганенький... Але те огидне зображення... Мені слід його порвати до того, як його побачить Майк?

— Ну, охолонь, сестро. Що там сказано на конверті?

— Нічого. Лише адресат та зворотна адреса.

— Що написано у графі адресата?

— Що? «Містеру Валентину Майклу Сміту, Людині з...»

— О. Тоді воно адресоване не тобі.

— Ну звісно ж, не мені...

— Це все, в чому я хотів переконатися. А тепер уточнімо одну річ. Я не охоронець Майка. Ти йому не матір — і ти не його нянька. Я просто допомагаю тобі, як його секретарю. Якщо Майк захоче читати все, що йому адресують, включно з непотребом третього класу, — він вільний це робити.

— Ну, він читає майже всю рекламу. Але ж ви не хочете щоб він бачив ті непристойності? Джубале, Майк не знає, який цей світ насправді. Він невинний.

— І що? Скільки людей він уже вбив, Джилл?

Джилл не відповіла; вона здавалася нещасною.

Джубал продовжив:

— Якщо ти хочеш йому допомогти, то зосередься на тому, щоб навчити його тому, що випадкові вбивства у нашому суспільстві не вітаються. Інакше він приречений вічно впадати в очі, коли вийде назовні, у наш світ.

— Гм... Не думаю, що він захоче «виходити у наш світ».

— Що ж, будь я проклятий, якщо я не виштовхну його з гнізда, щойно мені здасться, що він навчився літати. Він зможе повернутися пізніше, якщо забажає, — але я не допущу, щоб він прожив своє життя тут, як ув'язнений інфант. Перш за все, я не зможу — навіть якби хотів... Тому, що Майк напевно переживе мене на шістдесят чи сімдесят років, а без мене цього гнізда не стане. Але ти мала рацію: за нашими стандартами Майк — невинний. Сестро, ти коли-небудь бачила ту стерильну лабораторію в Нотр-Дамі?

— Ні. Але я про неї читала.

— Найздоровіші тварини у світі — але вони ніколи не зможуть покинути лабораторію. Дитинко, я не керую стерильною лабораторією. Майк повинен зіткнутися з «непристойностями», як ти це назвала, — і виробити проти них імунітет. Одного дня він зустрінеться з дівкою, яка написала цього листа, або її духовною близнючкою, а насправді він зустрінеться з десятками таких чи й сотнями... Через маячню з його славою та зовнішністю він може провести своє життя, стрибаючи з одного теплого ліжка до іншого, — якщо захоче. Ти цього не зупиниш, — і я цього не зупиню, бо це вирішуватиме Майк. Більше того, я б і не хотів цього зупиняти — навіть попри те, що, на мій смак, це безглуздий спосіб провести життя, я маю на увазі — знову і знову повторювати ті самі одноманітні вправи. Ну, що ти думаєш з цього приводу?

— Я... — Джилл запнулася та почервоніла.

— Я забираю своє питання назад. Можливо, тобі ці вправи не здаються одноманітними, але це в будь-якому разі — не моя справа. Проте якщо ти не хочеш, щоб Майка збили з ніг перші ж п'ять сотень жінок, — відпусти його. І не думай про те, чи це гарна ідея; у нього мають з'явитися також й інші інтереси, тож не намагайся перехопити його пошту. Такі листи можуть трохи його вакцинувати... Чи хоча б змусять бути обережним. Не роби з цього трагедію; просто склади їх в купу, разом з «непристойною» фотографією. Дай відповіді на його питання, якщо він їх поставить... І спробуй не червоніти.

— Гм... Добре. Бос, ви здатні довести до сказу своєю логікою!

— Так, бо ти — найнезграбніший опонент. А тепер біжи.

— Добре. Проте я збираюся порвати ту фотографію після того, як її побачить Майк.