1Q84. Книга ІІІ - Харукі Муракамі

— Фукускеголового вже нема в тому будинку, — сказав Тамару, як завжди без жодної передмови. І без «Алло, алло!».

— Уже нема?

— Не стало. Його переконали.

— Переконали, — повторила Аомаме. Напевне, якимось силовим способом Тамару прибрав Фукускеголового.

— А мешканець будинку на прізвище Кавана — Тенґо Кавана, якого ви шукаєте.

Світ навколо Аомаме то розширювався, то звужувався.

Як і її серце.

— Ви слухаєте? — спитав Тамару.

— Слухаю.

— Тільки зараз Тенґо Кавани немає дома. Вже кілька днів.

— З ним усе гаразд?

— Зараз його немає в Токіо, але, мабуть, з ним усе гаразд, фукускеголовий орендував квартиру на першому поверсі в будинку, в якому мешкав Тенґо Кавана, й чатував, коли ви прийдете на зустріч. Установив прихований фотоапарат і стежив за входом до будинку.

— Мене сфотографував?

— Тричі. Ввечері, коли ви були в капелюшку, глибоко насунутому на голову, в окулярах та шарфі, а тому дрібних рис обличчя на фотографіях не видно. Але, безперечно, це ви. Якби ще раз були туди пішли, то, можливо, мали б неприємності.

— Значить, те, що я поклалася на вас, — правильне рішення?

— Якщо взагалі в цьому разі можна говорити про правильне рішення.

— Як-не-як, я вже перестала турбуватися, — сказала Аомаме.

— Той чоловік більше не завдасть вам шкоди.

— Бо ви його переконали.

— Проблема вимагала розв'язання. Остаточного, — сказав Тамару. — Усі фотографії я забрав. Фукускеголовий ставив собі за мету дочекатися вашої появи, а Тенґо Кавана був тільки живою приманкою. А тому вони вже не мають підстав йому шкодити. Тож, напевне, з ним усе гаразд.

— От і добре, — сказала Аомаме.

— Тенґо Кавана викладає математику в підготовчій школі для вступників до університету, що розміщена в кварталі Йойоґі. Він начебто здібний учитель, але працює лише кілька днів на тиждень, а тому, напевне, заробляє небагато. Живе скромно, одинаком, у непоказному будинку.

Заплющивши очі, Аомаме відчула вухами, як б'ється її серце. Межа між світом і нею стерлася.

— Працюючи вчителем математики в підготовчій школі, він одночасно пише свій роман. На переписуванні «Повітряної личинки» в ролі автора-невидимки тільки підробляв. Але має власні літературні амбіції. Це непогано. Помірне честолюбство сприяє розвитку людини.

— Як ви про це дізналися?

— Його не було дома, а тому я проник в замкнену квартиру по-своєму. З усіх моїх ключів жоден не підійшов. Я розумів, що порушувати таємницю чужого приватного життя погано, але мусив провести деяке розслідування. Як для одинака, його квартира була акуратно прибрана. Газова плитка вичищена до блиску. Всередині холодильника панувала чистота й порядок, в його глибині не гнила капуста. Було видно, що він прасує одяг. Годився б у непогані компаньйони. Якби, звісно, я не був «голубим».

— І ще що ви дізналися?

— Я зателефонував до підготовчої школи й розпитав про розклад його лекцій. За словами жінки, яка взяла слухавку, пізно вночі, в неділю, в якійсь лікарні, що в префектурі Тіба, помер батько Тенґо Кавани. А тому він мусив поїхати з Токіо на похорон. Через це його занять у понеділок не буде. Коли й де відбудеться похорон, вона не знала. У всякому разі, схоже, що наступна лекція буде в четвер, коли він, можливо, повернеться до Токіо.

Звісно, Аомаме пам'ятала, що батько Тенґо працював збирачем абонентної плати «NHK». Щонеділі разом з батьком Тенґо проходив одним і тим же маршрутом. Вона кілька разів зустрічала його на вулицях Ітікави. Однак обличчя батька добре не пригадувала. Сам він був худорлявий, невисокого зросту, одягнений в уніформу збирача абонентної плати. І зовсім не скидався на Тенґо.

— Якщо Фукускеголового вже нема, то я можу піти на зустріч до Тенґо-куна?

— У жодному разі, — відразу відповів Тамару. — Фукускеголового добре переконали. Але, правду кажучи, щоб покінчити з цією справою, я мусив зателефонувати до секти. Про одну річ, яка не повинна була потрапити в руки правоохоронних органів. Якби про неї стало відомо, то вони могли б докладно розпитати мешканців будинку. І тоді ваш друг, можливо, потрапив би під їхню підозру. Дати собі раду з цією річчю мені самому було важко. Якби серед ночі я тягнув її, то, що не кажіть, не міг би викрутитись і доладно відповісти на професійні запитання першого-ліпшого поліцейського. А от у секти є робочі руки й можливість швидко переміщатися. Та й до такої роботи вони звикли. Як того разу, коли іншу річ винесли з готелю «Окура». Розумієте, що я хочу сказати?

Аомаме подумки перекладала терміни, які використовував Тамару, на реальну мову.

— Мабуть, переконування мало жорстку форму?

Тамару ледь-ледь пирхнув.

— На жаль, той чоловік знав надто багато.

— Секта знає, що робив Фукускеголовий у тому будинку? — спитала Аомаме.

— Він працював на секту, але досі діяв цілком самостійно. Ще не доповів замовникам про свої останні здобутки. Нам це вигідно.

— Однак зараз вони знають, що він там щось робив.

— Авжеж, знають. Тож вам краще не підходити до того будинку. Прізвище Тенґо Кавани як автора «Повітряної личинки» та його адреса, напевне, значаться в їхньому контрольному списку. Можливо, вони ще не докопалися до особистого зв'язку між ним і вами. Та якщо вони дослідять причину перебування Фукускеголового в квартирі того будинку, то згодом спливе й особа Тенґо Кавани. Це лише питання часу.

— Та, якщо пощастить, поки це з'ясується, очевидно, мине досить багато часу. І зв'язку між смертю Фукускеголового й Тенґо, можливо, не вдасться встановити.

— Якщо пощастить, — повторив Тамару. — Якщо ці типи не будуть такими пильними, як я очікував. Та я зазвичай не покладаюся на припущення «якщо пощастить». І саме тому досі я прожив без великих промахів.

— А тому мені краще не наближатися до того будинку.

— Звичайно, — підтвердив Тамару. — Наше життя висить на волосинці. Ніколи не буде зайвою велика пильність.

— Цікаво, чи Фукускеголовий знав, що я переховуюся в цьому будинку?

— Якби знав, то ви зараз були б десь дуже далеко, недосяжною для мене.

— Але ж він підійшов до мене дуже близько.

— Це правда. Однак я думаю, що, можливо, його привела до вас якась випадковість. І ніщо інше.

— І тому він так безборонно виставився на дитячій гірці.

— Саме тому. Він зовсім не знав, що ви його там побачите. Навіть не здогадувався. І це, врешті-решт, коштувало йому життя, — сказав Тамару. — Здається, я вже казав, що наше життя висить на волосинці.

На кілька секунд запала мовчанка. Важка мовчанка, яку приносить смерть будь-якої людини.

— Фукускеголового